Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Коли він цілує свою кохану, я це бачу. Ну, може не бачу, так проте ж я знаю, що люди цілуються.

Коли мої герої відбудовують, чи відновлюють, – я теж це можу побачити.

А от які думки в цих героїв у цей час їм голови розпирають, як у їх біля серця, чому один відбудовує, а другий гуляє, чому один любить, а другий – трьох одразу, що в їх у цей час усередині, які такі в них внутрішні переживання, – вгадай ти їх!

От і зупинився вищеменований письменник.

Думав, думав та й придумав:

– А що як мій герой, та може ще й не один, – візьме та й помилиться?! І я з ним помилюся! Та й піде він в своїй роботі та в житті манівцями?! Інтересний може сюжет бути! Та й фабула така собі, як середньовічний лабіринт! Єй-бо, мабуть, непогано буде! Треба буде порадитись з кимось із товаришів!

От пішов наш письменник до обізнаного товариша та й каже:

– Дозвольте мені помилитися!

Обізнаний товариш здивовано якось на його подивився і подумав: «І корчму закрили, а запитання дивні!» А потім питає:

– Як так помилитися? В чому саме помилитися?

– У романі!

– В якому романі?

Письменник розповів докладно.

– Та бачите, я пишу роман. Уже написав аж один цілісінький розділ. Та й став. Знаєте-понімаєте, як вести своїх героїв отак прямо та й прямо, так виходить дуже вже прямо. Так я хочу помилитися. Щоб не так прямо все йшло, а щоб отак-отак-отак (тут письменник не знайшов слів для пояснення своїх думок і оте «отак-отак-отак» показав пальцем). Так воно тоді інтересно буде! Всі мої герої помиляються, і я з ними помиляюсь. От як уже ми допомиляємось до того, що вже далі нема чого помилятися, я їх усіх тоді і виведу на чисту воду! І сам з ними вийду. Переборемо, значить, усі помилки!

– А для чого це?

– Для інтересу! Інтрига тоді, така, знаєте-понімаєте, буде! Он яка буде інтрига! Читатимуть тоді з захопленням!

– Значить, помилка для помилки, чи як?

– Ні! Тут не те! Треба, щоб люди запаморочились, закрутилися, завертілися… Тут треба не так, як воно йде, а так треба, як воно не йде! Ви мене розумієте? – питає письменник.

– А ви себе розумієте? – питає обізнаний товариш.

– Не можна сказати, щоб я себе зовсім розумів, але дещо вже накреслюється. А ви мене розумієте?

– Як вам сказать? Дещо накреслюється! Ви цього року ще не відпочивали?

– Ні! Та я цілком здоровий!

– Ну, слава Богу!

– Так можна, значить, мені помилитися?

Обізнаний товариш кріпко подумав, ще раз подивився на письменника, подзвонив, ввійшла секретарка, і він точно і прямо відповів на письменникові запитання:

– Які в нас сьогодні справи на президії?

– Такі і такі, – каже секретарка.

– Ага! Ну, добре! – сказав обізнаний товариш.

А потім обізнаний товариш звернувся до письменника:

– Більше у вас до мене запитань нема? Ну, бувайте! Заходьте, будь, ласка!

* * *

Ну, й почав письменник помилятися.

Роман у його починався так:

«Запахло чебрецем…»

Довго письменник думав над цією фразою.

– «Запахло чебрецем». Ну, що тут такого оригінального? Кожному може запахнути чебрецем! І не тільки чебрецем може запахнути! Різними пахощами може запахнути. – Думав він, думав та й закреслив цю фразу.

Закреслив і написав:

– «Зачебричило пахом»…

Це все щось інше. Оригінальне. Так іще ніхто не писав.

Як приклад можна процитувати страждання головного героя роману.

«Юрко нервово ходив по кімнаті і права рука його лежала на животі. Раптово він зупинився, прислухався, помацав себе за живіт, зблід, очі йому затуманились, він підійшов до канапи й сів, потім схилив на руки голову і повним одчаю й розпачу голосом не промовив, а простогнав: «Невже я завагітнів?! Боже, боже! Я, що сміливо дививсь у вічі смерті на всіх передових усіх фронтів, я тепер з дитиною? Та від кого ж це? Невже від Оксани?» Руки йому тремтіли, в очах бриніли сльози. Він сумно похитав головою і гірко процідив крізь зуби: «Герой! – А пелюшки шити треба! І сповивачі!»

* * *

Роман обговорювали на зборах секції прозаїків.

Секція таки зібралась.

– В перший і останній раз! – сказав голова секції.

Дехто був «за», дехто «проти».

Вказували на окремі невдалі і т. д., і т. ін. Зайшов на збори і один з читачів.

Вислухавши дебати він підніс руку:

– Дозвольте й мені!

– Прошу!

– Мені роман подобається! Тільки назва роману, по-моєму, не підходить. Автор її назвав «Тайна таємниці», а по-моєму цей роман треба назвати так:

«Юринда».

Остап Вишня

На документі напис: «Радянська Україна ПУ от 21/VIII 1946»

Донесення агента «Сєрафімов» заступникові начальника відділення 3 відділу 2 управління МДБ УРСР Омельченку

24 серпня 1946 р.

Строго секретно

21.8.46 г. в газете «Радянська Україна» появился фельетон Остапа ВЫШНИ, вызвавший много толков. Речь идет об одном месте в этом фельетоне (который при сем прилагаю. Место подчеркнуто). Первым об этом мне говорил адвокат ГОРДОН в оперном театре.

Когда я был 21.8. в корпункте «Правды», мое внимание на этот фельетон обратил САМАРИН (один из корреспондентов «Правды»).

22.8. я был в редакции «Правда Украины». Работник отдела пропаганды этой газеты МИНЬКОВИЧ сказал: «Видели фельетон ВЫШНИ. Это погромно-антисемитское выступление. Это по сути со столбцов нашей газеты раздался призыв «бей жидов». Я об этом буду писать в ЦК ВКП(б).

На другой день я опять был в «Правде Украины». Когда я зашел к МИНЬКОВИЧУ в кабинет, там были сотрудники «ПУ» БЕНДЕРСКАЯ и ФРИДЕЛЬ (коммунисты). Речь шла опять о фельетоне. Все они также расценили фельетон, т. е. соответствующее место, как и МИНЬКОВИЧ.

МИНЬКОВИЧ добавил (при этом была только БЕНДЕРСКАЯ), что на беду – фельетон был с кем-то согласован в соответствующей инстанции.

Встретивший меня 23.8.46 г. на ул. Ленина видный адвокат МИНЧИН, сказал: «Читали погромное выступление ВЫШНИ? Это ведь оуновец, ему видно жалко, что не всех евреев вырезали в Бабьем Яру. Он видимо хотел, чтобы с евреями поступили также, как это было в Янове, где его собратья – украинцы сами при молчаливом согласии немцев, вырезали всех евреев, кроме одного водовоза, который это и рассказал».

23.8.46 г. меня встретила на Владимирской улице работник кабинета еврейской культуры ВАЙСМАН. «Меня возмутило выступление ВЫШНИ. Я рядовой человек, советский гражданин пишу в «Правду», пусть мне объяснят, как подобное может быть напечатано в нашей газете», – сказала ВАЙСМАН.

КЕДРОВА (работник журнала «Радянська Україна», русская) сказала:

«Как ему – ВЫШНЕ, дали так написать, надо ведь помнить, что он отсидел 10 лет за что-то?

Указание руководства Отдела, Управления

Т. Карин. Вызвать в порядке профилактики Миньковича и крепко Вам поговорить с ним в свете тех указаний, которые мной были изложены Вам лично.

«Некоторых из подобных болтунов и «обобщителей» надо так