Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

– Але, Власе! Ти не можеш зі мною так вчинити! Я кохаю тебе!

Я вже хотів її відкрито послати, але ж тут у мій кабінет увірвалася розгнівана Хоменко. 

– Пішла геть! – рявкнула вона в сторону Ліни.

І рявкнула так, що брюнетка навіть не посміла щось сказати їй у відповідь, а просто вилетіла з кабінету, ковтаючи сльози.

Ніка

Чесно кажучи, навіть не запам’ятала, як пронеслася через весь офіс. В той момент в мене в голові була тільки одна пріоритетна програма: “Знайти Гордича – вбити Гордича”. З другою частиною, можливо, й перебір, але висказати йому все в обличчя я була просто зобов’язана.

Увірвалася в його кабінет без стуку. Пощастило, що він вже був на місці, але не один. Одразу вигнала зайвого глядача, в якій упізнала ту брюнетку, з якою Гордич розмовляв декілька днів тому, а потім – перейшла до головного.

– А тепер ти, – підійшла до нього впритул. – Ти хоч уявляєш, які наслідки будуть від твого тупого вчинку?

– Хоменко, послухай, – спробував щось сказати демон, але мене вже було не зупинити.

– Ні, Гордич, це ти мене послухай! – прошипіла до нього. – Ненавидиш мене, так? Вирішив позбавитися від мене таким мерзенним способом? Окей, твоє право. Але як ти взагалі посмів у це все вплутувати Риту, га? Вона вагітна, придурку! Ти хоч уявляєш, як вона може відреагувати на ці всі плітки? А якщо в це Андрій раптом повірить? Ти хоч на секунду задумався, що може наробити ця твоя помста?! – говорила все, що крутилося в голові.

До речі, я справді більше за Риту переживала, ніж за себе. Зі своїм новим статусом я якось вже переб’юся, не вперше зіштовхуюся з тупим стадом, що намагається мене зламати, а от Рита... Вона зараз дуже вразлива та емоційно нестабільна! Раптом з дитиною щось трапиться, якщо вона перенервує? Раптом щось піде не так з Андрієм? Це для неї буде нереальний удар!

– Вероніко, заспокойся. Дай мені слово сказати! – знову сказав Гордич, ще й на ім’я звернувся. Зрозумів, що наробив фігню, очевидно, а тепер буде виправдовуватися.

– Заспокойся?! Ти знущаєшся, Власе?! Ти повернувся у моє життя всього чотири дні тому, а вже встиг знову його отруїти собою!

– Хоменко ти...  

– Що "Хоменко"? Що?! – не дала йому продовжити. – Я завжди знала, що ти скотина, Гордич, але при цьому була впевнена, що навіть для тебе такі методи – це надто низько. Як бачиш, я помилялася! Дорослий мужик, а сам прикриваєшся брехливими плітк…

Договорити не змогла, адже… Демон різко притиснув мене до себе за талію і впився в мої губи своїми!

Не поцілував, ні, а просто жорстко закрив мені рота!

Шок! Це було перше, що я відчула!

Що він робить? Як він посмів?! 

Інстинктивно привідкрила губи, щоб висловити обурення, але тут... Гордич скористався цією можливістю і прослизнув своїм язиком всередину, перетворюючи цей сюр у справжній глибокий поцілунок. Шалений, пристрасний поцілунок, що швидко перейшов всі межі пристойності. І я, на свій сором, брала активну участь у цьому неподобстві і мало не стогнала від задоволення. Мабуть, це така реакція на стрес та образу. Просто стан афекту, при якому будь-хто може втратити самоконтроль. 

Але здоровий глузд не довго був у відключці, а коли прийшов в себе – заволав, що все це страшна помилка! Я не можу отримувати задоволення від поцілунку з ворогом! Ця думка змусила різко протверезіти, тож я знайшла в собі сили замахнутися рукою і вже збиралася вліпити Гордичу ляпаса, як тут він сам прийшов до тями і різко відвів своє обличчя від мого на безпечну відстань. 

– Я не робив цього! – крикнув одразу після цього, важко дихаючи.

– Думаєш, я повірю? – з ненавистю крикнула у відповідь. – Тільки тобі я заважаю в цій компанії! Тільки ти пообіцяв, що я надовго тут не затримаюсь!

– Пообіцяв, але віддаю перевагу діяти відкрито, а не плітками!

– Все одно не вірю, – тільки він міг це все влаштувати, я знаю.

– Хоменко, не зли мене ще більше! – він знову наблизився до мене, а я машинально зробила крок назад, побоявшись повторення поцілунку. Гордич помітив це, а потім і сам відійшов на декілька кроків в сторону, ховаючи руки за спину. – Скажи, який сенс мені шкодити матері мого племінника, га?

– Племінника? – взагалі не розуміла, про що він говорить.

– Так, Хоменко, племінника. Андрій мій рідний дядько, тож я остання людина, що могла б спеціально нашкодити його вагітній нареченій! – емоційно відповів.

Рідний дядько? Ого! А ось це неочікувано взагалі. Але чорт, мені ж одразу Андрій здався на когось схожим, та я навіть не подумала в той момент на Гордича. А зараз – вони ж майже одне обличчя!

Це – провал.

– Якщо не ти, то хто? – спитала затравленим голосом, адже не розуміла, хто ще міг бажати мені зла.

– Не думай про це. Я все владнаю, – сказав тоном, який не передбачав заперечень.

І я… Відступила. 

Можливо, це й наївно, але я… Я повірила Гордичу в цей момент. Так, я ненавиджу його, але не можу не погодитися з тим, що він завжди діяв відкрито щодо мене. Плітки – дійсно не його стиль.