Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

        - Ну привіт, тату. – Він підняв на мене свої блакитні очі, вони красиві, але холодні, як льодяна глиба. Мій батько був красивим чоловіком, звісно, я мала очі і холодний розум, щоб зробити висновок. Це високий чоловік, проте його фізична форма не була в найкращому вигляді. Замість гантель в спортзалі мій тато обирав стакан віскі. Завжди в костюмі і з суровим обличчям, низько посаджені брови робили його дуже злим, а прямий ніс з горбинкою і густа борода, додавали цьому образу якогось страху. Звісно, він почав сивіти, проте ця сивина робила його загадковішим. Інколи мені шкода, що він не став мені нормальним батьком, проте у нас з ним немає нічого схожого.

        - Все ж таки приїхала, думав обманеш мене. – Хмикнув він через весь кабінет, я досі стояла біля дверей, не в силах ступити далі. Зараз я була схожа на гранату, і будь-яке його слово могло зірвати чіку.

        - Ну хіба можна так? Ні, я приїхала, щоб нарешті поставити всі крапки над і.

        - І що ж за крапки такі ти хочеш ставити?

        - О-о-о, ти почуєш зараз. По-перше, забудь, що я коли-небудь доєднаюся до твого бізнесу.

        - Лано, ти…

        - Не перебивай мене, якщо не хочеш, щоб я пішла. По-друге, ти розкажеш мені чому моя мама пішла від тебе! – Я навіть не зрозумівши, як перейшла на крик. – По-третє, тебе не стосується моя робота в клініці, я буду працювати лікарем далі і якщо ти будеш мені заважати, то відчуєш лють Данила. Ну на останок, ти не будеш вмішуватись в мої стосунки з Данилом.

        - Он як, цікаво. Хочеш чути чому втекла твоя благовірна мати? – Він різко встав і вхопив мене за зап’ясток, коли я підійшла ближче, нахилився і я почула, як тихо біля вуха він заговорив. – Вона просто була такою ж хвойдою, як і ти.

        - Ти брешеш! Мама не така! – Не витримала я і намагаючись звільнити свою руку, вдарила батька по обличчі, його перекосило від злості. – Я була вірна тобі тату, доки не дізналась, який же ти садист насправді. Приємно було бити свою дружину, коли в тебе щось не виходило? Кров кипіла в жилах, коли ти наносив їй удар за ударом? Можливо це збуджувало тебе? Звісно, ти ж такий у нас начальник, коли щось йде не так, тобі легше вилити свою злість на безпорадну жінку.

        - Стули свого рота, Руслано. Думаєш, що все знаєш? Дзуськи, твоя матір сама провокувала мене. Вона загравала з охоронцями, з нашими працівниками. Думаєш чому я змусив її кинути університет? Бо вона й там мені роги наставляла.

        - Знаєш, якщо й так, то я її не засуджую. Чоловік, який хоча б раз підняв руку на жінку – гідний того, аби йому цю руку відтяли. І я навіть була б рада дізнатися, що я результат зради, а не твоя донька. – Звісно, я провокувала його, але який же це солодкий момент.

        - Ні, думаєш я так просто це все залишив? Коли ти народилась, я першим ділом зробив тест ДНК, мені потрібно було переконатися, що я вирощую свою доньку.

        - Ти зараз говориш, про свою дитину, а не про порося, яке купив на забій. Щодня я була заточена в нашому будинку, без можливості завести друзів, хлопця, без можливості бути звичайною дитиною. Звісно, ти ж вирішував, як мені буде краще.

        - Хіба тобі погано жилося? – Він потягнув мене за руку, шкіра натягнулася і мені було боляче, але я навіть не скривилась.

        - Та ні, якщо врахувати той факт, що я була зручна лялька, то взагалі чудово.

        - Тобі, як і твоїй матусі, все не так.

        - Отже, думаю, я пояснила тобі все, що хотіла. Тепер, будь добрий, перестань мені ставити палиці в колеса і живи своїм життям. Ти ще не такий старий, зроби своїй секретарці сина, і він цілком стане твоїм спадкоємцем.

        - Лано! – Він гаркнув на мене, думаючи, що я злякаюсь і коли побачив, що це не діє замахнувся.

        - Якщо ти ще раз дозволиш собі вдарити мене, ти попрощаєшся зі своєю рукою. Я прекрасно знаю, чим ти займаєшся, а ще я лікар, тому повір відтяти тобі руку не складна справа. Хоча навіщо мені бруднити власні руки? Мені варто тільки натякнути Данилові і, ти проведеш чудесний вечір в одному із його клубів, де є кімнати для катувань.

        - Ти погрожуєш мені? – Він не вірив власним вухам.

        - Ну що ти, я прямо говорю тобі, що з тобою станеться. Тому думай, що ти робиш. До побачення, тату, надіюся не до скорої зустрічі.

        Я вилетіла з кабінету, наче мене облили окропом, на моєму обличчі було швидше розчарування, аніж злість. Все ж, десь всередині себе, я сподівалася що мій батько скаже правду про те, що ж він накоїв, але ні, він залишався при своїй думці. Ну добре, все одно наші кораблі надто далеко один від одного, тепер вони точно не пришвартуються поряд один з одним. В своїх роздумах я спустилась вниз, щоб поїхати на роботу, яку ніхто не скасовував. Шолом не давав мені відчути вітер, який огортав мене, проте давав змогу моїм думкам з’їдати мене зсередини. Чи правильно я вчиняю? Можливо варто погодитись на пропозицію батька і використати це в своїх інтересах?

        - Лано, ти сама себе чуєш? Забудь! Твій батько не гідний того, щоб ти йшла йому на зустріч. – Думки роїлись в моїй голові зі швидкістю світла. – А Данило, чи є у нас з ним майбутнє? Це ж усе авантюра і нічого більше. Він не обіцяв мені зірок з неба і неземного кохання. – Раптом захотілося сісти поплакати, як колись у дитинстві, так щоб ніхто не бачив. – Ти ідіотка, Лано, жоден чоловік не буде витрачати свої мільярди на жінку, яка його не цікавить.