Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

— Впевнена? Показники дивилася? — недовірливо примружився чоловік.

— Бохлейне, не очікуй шторму, відчувши ледь помітний подих вітерця.

— Кажуть, у давні часи наші далекі предки саме за ними шторми і вгадували.

— Страшно уявити, як часто вони помилялися, — тріпнула плечем Ірада, взявши до рук чашку з гарячим напоєм.

— Вони вижили, а це означає, що кількість помилок була не критична для популяції.

— Знаєш, кожного разу слухаючи від тебе такі фрази, я почуваюся дрібною безликою піщинкою посеред неосяжної пустелі.

— Ні, Ірадо, ти точно не безлика.

— Ага, тільки хто там роздивиться ту небезликість серед мільярдів подібних у морі піску, коли бархан таких туди, бархан сюди, майже не змінює обличчя пустелі.

— Навіть одна піщинка іноді здатна змінити історію.

— На таке я точно не претендую. Тут би хоч на мить зблиснути зірочкою, —  легковажно відмахнулася дівчина. 

— Ти вже сяєш.

— Лише працюю в даному напрямку. Я хочу бути зіркою, а не чиїмсь блідим віддзеркаленням!

— Я проти того, щоб ти себе спалила.

— Та тут ще сробуй розгорітися! І взагалі цей процес довготривалий, ще встигнеш передумати, — тріпнула плечем дівчина.

Після сніданку Ірада швидко переглянула перелік замовлених робіт (треба ж знати, що можна пропонувати) та полетіла на прогулянку. Незвична природа та компанія її не розчарували. Суворі, прикрашені сніговими шапками вершини гір, змінювалися зеленими долинами вкритими лісами та прикрашеними несподівано строкатими килимами трав, кришталево прозорі й бурхливі ріки, водоспади, різноманітні тварини, за якими цікаво було спостерігати, доки прогулянковий віман неспішно пропливав над ними. Все це дійсно варте було уваги. Тут Ірада повністю поділяла думку та захоплення аристократії. А ще ця прогулянка дозволила дівчині впорядкувати та узагальнити враження про саму аристократію, що принесло трохи неочікувані висновки.

Ірада давно знала, що завдяки генній інженерії та досягненням медицини й косметології, які коштували досить дорого, майже всі аристократи мають ідеальні параметри. Але тільки опинившись у їх товаристві, зрозуміла, що це робило представників вищого світу не лише красивими, а й … схожими. Оговтавшись від першого захоплення, дівчина несподівано виявила, що за великого рахунку в цьому витонченому товаристві краси, погляду майже немає за що зачепитися, адже всі були ідеальні, можна сказати, ідеально стандартизовані. Один стиль, почерк, манера поведінки, відповідність загальноприйнятим параметрам. Ірада спочатку переймалася, що не зовсім відповідає таким високим вимогам, але в якийсь момент зрозуміла, що в її ситуації це добре. Адже вона сама було просто таки ідеальною візитівкою для привернення уваги до своїх робіт. А вже коли принц Камалакша назвав Іраду ніжною еустомою на фоні класичних гюль, вона оцінила всі переваги такої несхожості. Та й отримати настільки влучний комплімент від другого принца, було несподівано приємно. Ірада усвідомила, що дійсно почувається, як дика квітка в полі ідеальних, вирощених майстрами своєї справи рослин. Схожих, але зовсім інших. Ще несподіванішою виявилася для дівчини увага до неї не лише, як до нової майстрині, а й просто, як до жінки. Тим паче, що проявляло такі ненав’язливі знаки уваги досить нескромне коло чоловіків.

Під час тієї оглядової прогулянки у Іради замовили ще кілька робіт, одночасно домовившись скласти їй компанію у наступних святкових заходах. Залишок свята пролетів для дівчини дуже насичено і швидко. Бохлейн був постійно зайнятий на своїх зустрічах, але дівчина цього майже не помітила. Лише опинившись поряд з ним у вімані на шляху додому, вона раптом усвідомила, що чоловік чимось заклопотаний, не дуже радіє її успіхам, знайомствам, а при згадці про принца взагалі вдає, що трохи не дочуває. Але Ірада була занадто захоплена відкритими перспективами, аби засмучуватися через настрій коханого. Вона будувала плани та обмірковувала майбутні проєкти, раділа отриманим замовленням та переймалася організацією доставляння своїх робіт новим покупцям, адже деякі її скульптури були досить крихкі.

— Схоже, тобою зацікавився Мохеджо. Ти впевнена, що більше не контактувала із Зовнішнім полем? — раптом промовив Бохлейн, просто посеред її розповіді про спілкування з претензійною пані, що займалася інтер’єром одного з найвідоміших палаців Тріпури серед міст Ар’яварти.

— Мохеджо? З чого ти взяв? Я його навіть не бачила, — щиро здивувалася дівчина. Їх віман в цей момент плавно приземлялися біля її будинку, тож Ірада вже подумки була вдома, сортувала свої твори та обдумувала нові ідеї. Останніх було багацько.

— Невже ти думаєш без його згоди хтось би з тобою обговорював покупку для його палацу? — не менш здивовано спитав Бохлейн.

— Небесний палац не його.

— Він головний радник Правителя Ар’яварти і постійно мешкає у Сваргемахалі. Запевняю тебе, той палац більше його, аніж Правителя.

— Ти перебільшуєш. А навіть якщо ні, то це ж прекрасно! Такий шанувальник творчості мені точно не завадить.

— Мені не подобається його зацікавленість.

— Невже ревнуєш? До старця, якого я особисто й не бачила? — щиро розвеселилася Ірада, бо більше очікувала якихось ревнощів щодо чоловіків, які всі ці дні вдавали нереально галантних кавалерів.