Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ненаписані романи 📚 - Українською

Читати книгу - "Ненаписані романи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ненаписані романи" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 28
Перейти на сторінку:
відповів, що буде виконано.

«Ну, йди, викличи його на поєдинок». Я й пішов. А Тухачевський міцний був, не такий високий, як я, але плечі налиті, гирі качав, як він тільки на скрипці своїй міг грати, не можу збагнути, вона в нього в руках здавалася малесенькою, тендітною, от-от поламає… Ну я до нього по формі, він же був старший за званням, командарм, а я лише комдив, так, мовляв, і так, викликаю на турнір… Тухачевський подивився на Сталіна, посміхнувся чомусь, похитав головою і відповів: «Ну що ж, спробуємо». Зчепилися ми з ним посеред залу; міцний командарм, тисне, аж дух захоплює, але ж я вищий за нього, мені не з руки його ламати, захват припадає на плечі, а вони в нього, розумієте, просто крицеві… Крутилися ми з ним, крутилися, і раптом я побачив очі Сталіна — їй-богу, як щілинки, а обличчя непорушне, наче стоїть на весняній тязі, так весь і завмер… Як я ці його очі побачив, мене чомусь пройняв переляк, а він часом надає людині величезної, відчайдушної сили! Схопив я Тухачевського за поперек і підкинув урівні з собою, а коли борець ніг не відчуває, йому кінець, бо нема опори, це як фронт без тилу… Гаразд… Держу я його «навоздусях», тисну що є сили, а він вирішив ухопити мене за шию, щоб голову скрутити — без неї теж незручно боротися… Але я цю мить начебто заздалегідь відчув, підкинув командарма ще трохи вище і щосили потурив од себе. Але — не розрахував: він спиною вдарився об радіатор опалення, і так, мабуть, невдало, що в нього навіть кров з рота пішла… А Сталін зааплодував мені: «Молодець, мужик! Поклав забіяку, знатиме, як своєю силою вихвалятися»… Почаркувався зі мною, випив, обернувся й пішов до виходу, ні з ким не попрощавшись…

Тимошенко замовк, узяв зі столу чарку і, несподівано для всіх рвучко підвівшись, відкашлявся…

— Пропоную тост за видатного діяча міжнародного робітничого руху, — почав рубати він, — геніального воєначальника Великої Вітчизняної, полум’яного борця за мир і дружбу між народами, нашого дорогого Микиту Сергійовича Хрущова…

… Воістину, ніхто так легко не віддає право управляти собою, як ми… Традиція? Чи лиха доля? Невже закономірність?

16

Сергій Миколайович Новиков, більшовик з вісімнадцятого року, прийшов до чекістів у двадцятому, брав участь у боротьбі проти басмачів, переїхав до Москви, вчився в інституті, потім його послали у Казахстан, працював в Алма-Аті, тридцять п’ятого року став одним з керівників місцевого НКВС.

Якось уночі почув, як до будинку, де він жив, під’їхало три машини: виглянув з-за штори, побачив оперативну групу, вискочив у двір, перескочив через паркан і побіг щосили…

У Москві він появився вже в тридцять дев’ятому, після того як розстріляли Єжова, коли з тюрем почали випускати тих ветеранів, кого не встигли знищити фізично, але зламали морально; саме тоді Сталін і почав розігрувати карту «великого обману» — мовляв, колишнє керівництво HKBG «обманювало» країну, заарештовуючи невинних людей.

Женившись на моїй тітці Олександрі Ноздриній, Сергій Миколайович подружив з моїм батьком; дружба перейшла до мене «у спадок»; вийшовши на пенсію й поселившись у селі, Новиков розповів мені, чому його мали заарештувати в тридцять шостому.

— Ні Пилипа Медведя, начальника Ленінградського ЧК, ні його заступника Запорожця, який готував убивство Кірова, не розстріляли, — Сергій Миколайович дуже нервував, розповідаючи мені це потаємне, що він носив у собі понад тридцять років, — їх послали на Схід, та й не в табори, а на будови, і не ув’язненими, а керівниками… Тому від Медведя «пішли кола» — він не міг не поділитися з друзями про те, що після вбивства Кірова у Пітер приїхав Сталін, викликав до себе Ніколаєва і поставив йому тільки три запитання, одне з яких було вирішальним: «Де ви взяли револьвер?» А розлючений Ніколаєв відповів: «У Запорожця спитайте, він його мені всунув!» Сталін наказав негайно Ніколаєва ліквідувати, обматюкавши при цьому Молчанова, одного з помічників наркома НКВС Ягоди, потім викликав з камери Борисова, начальника охорони Сергія Мироновича, поговорив в ним віч-на-віч; того ж дня Борисова вбили.

Преса, не підготовлена до того, як коментувати те, що сталося, зразу звинуватила в убивстві Кірова білогвардійців. І лише після того як усіх свідків розстріляли або ж вони загинули при загадкових обставинах, було дано залп проти опозиції, а в січні тридцять п’ятого було проведено закритий процес проти Каменєва і Зінов’єва: їм дали по п’ять років таборів за те, що вони начебто несли моральну відповідальність за вбивство Сергія Мироновича.

Так от, оскільки з Медведем я не раз зустрічався, в голові в мене ворухнулися перші сумніви — щось тут не чисто… Але по-справжньому завагався я лише після того, як наш казахський нарком повернувся з Москви до Алма-Ати в січні тридцять шостого, скликав колегію, стенографіста попросив залишити кабінет і повідомив, що начальник управління Молчанов поінформував присутніх там: у країні викрито грандіозну змову, на чолі якої стоять Троцький, Каменєв, Іван Смирнов, Зінов’єв. Головна мета: вбивство товариша Сталіна та його найближчих соратників — Ворошилова, Кагановича, Орджонікідзе, Жданова, Чубаря; наркомат переходить на воєнний стан, усі інші справи (чи то шпигунство, чи економічні диверсії, зловживання службовим становищем) відкладаються, обробляємо троцькістсько-зінов’євських терористів… А я, брат, узяв та й бовкнув: «А хто ж цю змову розкрив? Чому ми, чекісти, не мали досі ніяких натяків на таку розгалужену мережу?» Мій нарком якось зіщулився, на запитання не відповів, але багатозначно подивився на мене: «За роботою слідства стежитиме особисто товариш Сталін, а керуватиме — секретар ЦК Микола Іванович Єжов. Це все. Готуйте пропозиції. Строк — двадцять три години. Все».

Сергій Миколайович — бровастий, витрішкуватий, великочолий устав з табуретки, походив по невеличкій кухоньці, застеленій домотканими доріжками, зупинився біля грубки, припав до неї так щільно, немов хотів утиснути в неї своє тіло, ввібрати її тепло, відчути спину (нема нічого важливішого, як відчувати надію в себе за спиною), і, закуривши «гвіздок», провадив далі:

— Єжова я зустрічав двічі — непоказний, прудкий, очі олов’яні, усмішка швидка, привітна — і щоразу дивувався з того, чому товариш Сталін висунув саме його на цю справу. Освітою він не відзначався, розмовляв з погано поставленими наголосами, часом плутав відмінки; я тоді подумав: ми здатні на самозаспокоєння чи пак самообман — мовляв, говорить так, щоб найширші верстви зрозуміли. Ерудиція Каменєва, чесно кажучи, іноді заганяла в глухий кут, не всі її розуміли — занадто вже професорський тон, суцільна іскрометність, афоризми, іноземні слова… Так,

1 ... 24 25 26 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненаписані романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ненаписані романи"