Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Інші пів’яблука 📚 - Українською

Читати книгу - "Інші пів’яблука"

694
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інші пів’яблука" автора Галина Костянтинівна Вдовіченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 59
Перейти на сторінку:
Марина поставила свою паперову торбу на підвіконня, «щоб ніхто не вкрав», похвалилася купленою спідничкою, провела долонею по сірій тонкій вовні і знову сховала. У тій стоковій крамниці побувала, про яку почула від Ірини. Сто років нічого собі не купувала, усе якимсь лахміттям задовольнялася.

– … а краще б пішли до мене, – повторила тітка Марина.

Від неї пахло різкими парфумами: дістала, мабуть, якісь давні, забуті.

– Маю вдома вареники з картоплею. Коли ви востаннє їли вареники з картоплею?

– А от зараз замовимо. – Сонька підтягла меню до себе. Тітка Марина зазирнула їй через лікоть і жахнулася:

– Це порція вареників стільки коштує? Здирники! Ходімо звідси.

– Ні, – спокійно відказала Сонька, – ми не вареники замовимо…

– Та вони мені й не полізли б до рота!

– …не вареники. Бо на вареники ми до вас підемо згодом. А зараз ми спробуємо лазанью. Їли лазанью?

– Що це таке?

– Листкова така запіканка з тіста, вам сподобається. А про вареники я пожартувала, вони в італійському ресторанчику – як екзотика, тому такі дорогі.

Тітка від лазаньї аж нетямилася. Ірина з Сонькою не почули від неї сподіваного «Та що тут такого! Та я таке вдома можу зробити!» Вона підібрала шматочком чіабати[22] залишки соусу і, витерши руки серветкою, підсумувала:

– Дуже смачно!

– Я тобі, Ірино, дуже вдячна, – сказала тітка Марина, коли їм принесли жасминовий чай, – за обід, за те, що напоумила купити щось новеньке, а головне, – її очі розчулено блиснули, – за те, що запросила мене в цей свій показ.

– Нема за що, – знітилася Ірина.

– Є за що, – заперечила тітка Марина і кілька разів провела долонею по білій скатертині, змітаючи невидимі крихти зі столу. – Є за що. За те, що я зустріла свій важливий вечір, коли була до нього готова… Хоч і не знала, що саме на мене чекає. Я ж тоді, перед першою репетицією, пішла до перукарні, зробила манікюр і зачіску. Ти ж зауважила, що в мене була нова зачіска?… Я двічі перевдягнулася, перш ніж вийти з дому, аж поки залишилася собою задоволена. І Валерій мене побачив саме такою. Розумієш, як це було важливо?… А уяви, якби ми зустрілися за інших обставин! Якби я вийшла вигуляти Тяпу в першій-ліпшій кофтинці, у спортивних штанях, у старих пантофлях… Не дай Боже!.. Вибігла б я з хати, думаючи тільки про те, щоб упоратися за рекламну паузу, бо Тяпа вже півсерії сидить коло вхідних дверей, чекає. І от ми виходимо. Тяпо, ану, мерщій!.. І раптом бачу: він! Та я б до нього навіть не озвалася!

Тітка Марина весь вечір говорила про свого Валерія. І раз у раз повторювала: «Яке це чудо, що ми зустрілися! Яке диво!»

Прощаючись, Ірина подарувала їй свої парфуми «Сенсі» від Джорджіо Армані. «Беріть, – сказала, – вони вам пасуватимуть. Там основний мотив – жасмин з мису Доброї Надії. А я собі ще куплю. Але не передавайте куті меду: парфумів на собі зазвичай ніхто не чує. По краплі за вухо – і досить».

6. Галя. Ніч лагідна

Відкинулася у кріслі, потяглася – у спині та шиї хруснуло. Коли вже на те плавання знайдеться час? Он Луїза – вчащає до басейна і нічого героїчного в цьому не бачить. Тільки банальну потребу бути у формі. «Ти, – радить, – себе до роздягальні доволочи, а далі діло піде…»

Галя затулила обличчя долонями і притисла повіки пальцями…

Усе. Додому. Відпочивати.

Начиталася матеріалів у новий номер журналу – аж в очах мигоче. Його тема – «Не в грошах щастя». Хороший має бути номер.

Невідомий широкому загалові багатій розповідає про найбільші приємності, що їх грошима не виміряєш. Керівник потужної інформаційно-технологічної групи, як з’ясувалося, любить посидіти з вудкою на березі ставка. Розмальовує пляшки. А згодом дарує друзям ексклюзивне вино в тарі власного дизайну.

Ще одна окраса номера – молодий мандрівник ділиться власним досвідом, розповідає, як йому вдається зі звичайною зарплатнею охоронця нічного клубу двічі на рік їздити на два тижні щораз в іншу країну світу, як він планує подорожі, коли купує дешеві квитки, де зупиняється, де їсть. Сам хлопець – наче сонячний промінчик – справжній герой журналу «Цікаво жити». Виклав свою програму дешевого відпочинку, видав свої секрети. Будуть тепер від рекламодавців туристичних агенцій претензії: чому, мовляв, підтримуєте неорганізований туризм.

Журналістка-фрилансерка запропонувала свою тему. Експеримент полягав у тому, щоб дізнатися, чи можна у Львові відпочити один день із п’ятдесятьма гривнями в кишені. Проект із категорії «Місія нездійсненна». Задум, здавалося, цілком провальний, але дівчина його таки реалізувала. Але спершу журналістка порадилася зі студентами, і ті виказали їй усі заклади, куди вони ходять, потрапивши у фінансову скруту, – їдальні організацій і шкіл, де людина з вулиці може пристойно пообідати за малі гроші, кав’ярні, де кава добра й дешева, безплатні мистецькі галереї та найулюбленіші куточки міста, що їх можна вільно відвідувати. Один день за п’ятдесят гривень, наповнений радістю, – дівчині він таки вдався, ще й як. І матеріал вона написала в життєрадісно-іронічному тоні, і фотографії вийшли настроєві. Світлячок! Таких авторів Галя шукає, а тут дівчина сама прийшла.

«Треба буде поговорити з нею, – подумала Галя, – запропонувати їй зробити ще якийсь експеримент. Вибрати, скажімо, найнуднішу, на її погляд, професію і спробувати за кілька днів роботи знайти в марудній справі якийсь позитив. А відтак написати про результати досліду – про злам стереотипів… Або про те, як важливо вчасно зрозуміти, що це діло не твоє, і, не відкладаючи, кинути його, щоб почати шукати себе в чомусь іншому. Підштовхнути читача до змін, адже в учителеві-нездарі може дрімати талант торгового агента, а у воякові-тюхтії, об’єкті жартів однослуживців, – хист неабиякого кухаря.

Перед нею на столі, на розгортці журналу, була тепер оповідь заможної бізнес-леді, що слабувала нещодавно на синдром хронічної втоми. Жінка подолала ту втому дуже просто. Її вилікували тиша, спокій, гірське повітря, пахощі диких трав, сон у сінникові, домашній сир із медом на сніданок і козенята, яких вона торкалася, випускаючи на травичку щоранку…

Кому б то гори та й не додали сил! Галі досить було згадати музику вітру на горі Піп Іван («Попиван», – виправляв її чоловік, але це було спірне питання, як насправді та гора зветься), викликати в уяві видиво – спокійну велич кам’яних грифонів, сирен і драконів дорогою до Вухатого каменя – і від втоми не лишалося й сліду.

У маленькій продуктовій крамничці біля під’їзду – черга.

– Чотири «Ромашки», – каже дівчина (світла потилиця, яскравий брелок

1 ... 24 25 26 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інші пів’яблука», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Інші пів’яблука"