Читати книгу - "Щоденник Лоли"

Коротше, я вибрала час, коли бабуся ходила в поліклініку (це надовго) і перерила буквально ВСЕ. Ледь знайшла — бабуся запхала їх у найдальший куток шафи. Так образливо: і сама не носить, і мені не дає… Вибрала собі круту чорну хустку — вона мені дуже пасуватиме, це буде відпад.

Головне вийти непомітно для бабусі, вдягти хустку вже надворі. Але бабуся, звісно, побачила, що я без шарфа, і змусила накрутити його собі на шию. Гм. Уже біля школи я акуратно зняла шарф і швидко намотала хустку. У мене такі штуки руки вже самі роблять, без дзеркала. Навіть не передивлялася, як намотано. Знаю, що крутяк.

Пізніше.

Мій лук здійняв такий хайп у блозі, аж сама Поліна прийшла закоментити — оце слава! Ніхто не додумався вдягти хустку по-серйозному. Поліна робила смішні образи — з тією ж таки хусткою в неї був образ «прабабуся в селі», а в мене дуже стильний і модний лук вийшов. Ще були довгі мішкуваті спідниці й чомусь дуже популярні оці капці, в яких деякі баби ходять на вулиці в огидних коричневих колготах. Ну, але всі ржали з бабуся-стайл, а я зробила круто. Крім того, я ще написала пост про те, як із користю прорідити бабусині шафи, і він назбирав сотні коментів.

Ната з Асею хустку схвалили й спитали, де я купувала. Я їх послала читати блог — щось зовсім розслабилися!

Ввечері.

Блін. Замастила хустку помадою і ще вона тепер пахне моїми парфумами. Але як її випрати так, щоб бабуся не помітила? Знову чекати походу в поліклініку? Поклала хустку на місце, сподіваюся, що бабуся не додумається все перебирати.

Перед сном.

Поки повкладала всіх спати, сама ледь не заснула. А мені ще відос монтувати! Але сил уже геть нема, тому я дописую це — і спати.

Через хвилину.

Нічого собі! Зазвичай я кладу щоденник під подушку, якщо пишу в ньому пізно перед сном. А тут кладу, як звичайно, а під подушкою щось лежить. Увімкнула світло — а там ХУСТКА! Точніше дві, чорна і біла. Одна та, що я її без дозволу взяла в бабусі, друга теж дуже класна. Це що, подарунок?!! Так, бабуся в мене буває дуже, дуже класна! Усе, тепер точно спати.

Скоро мій День народження. Весь час думаю тільки про те, як зробити бомбезну вечірку. Це ж мої 15, ура!!! П’ятнадцять років буває лише раз у житті, і варто зустріти їх так, щоб усім запам'яталося. Так, щоб усі складали легенди про Лолин ДН, а малявки пошепки передавали одне одному: «Слухай, бро, ти чув, що сталося в Лолки на днюшку?! Це був просто відпад!» Тільки не впевнена, чи їм варто називати мене «Лолка», якось це все применшує масштаби особистості.

Нова сукня — є!

Нові черевики — є!

Залишається придумати «де» й «коли».

Ася пропонує зависнути в кафе — міряє все по собі. Звісно, її батьки без проблем виділяють їй купи грошей на святкування. Але в мене зараз немає пари вільних тисяч, бо поламалася пралка і я таки хочу вламати бабусю на міні-ремонт у моїй кімнаті, а це капець дорого.

Тоді Ася запропонувала одну схему, і це може спрацювати. Коротше, в понеділок ми ходили на піцу в «Адріано» (після історії з М-марком мене нарешті попустило — плювати я хотіла на те, що він думає!). Замовили звичайну, з салямі. Піцу довго не приносили, і ми зібралися вже йти. Але залишилися ще на трохи, бо там був безплатний вай-фай і ми пиляли селфі. Поки сиділи, я сфоткала порожній стіл і написала пост, ще й «Адріано» затегала: типу не дивно, що молодь має вічні гастрити, коли тут так довго несуть їжу.

Поки ми селфилися, мені в приват написали з «Адріано» з проханням здати «точку». Я відписала й буквально через 5 хвилин наша піца була готова. Офіціант дуже перепрошував, підійшов навіть адміністратор і запропонував компенсацію — наступну піцу в подарунок. Але попросили зробити апдейт поста — ага, зараз! Я що, схожа на наївну дурепу?!

Так ось. Ася запропонувала розіграти скандал, щоб «Адріано» подарували нам усе замовлення. Але я беру вище — чого це я маю святкувати свої 15 у якійсь піцерії?! Якщо вже їсти піцу на ДН, то тільки в «Плазі». Ми придумали принести бухло (по цих справах у нас Назар, у його тата нескінченні запаси) і зняти відос: мовляв, у цьому закладі наливають неповнолітнім! Ще я спробую підкинути волосся у своє замовлення. Ася каже, що це спрацює. Ната, як зав­жди в таких випадках, вмикає зануду. А я думаю, що це круто, бо так ніхто не робить.

Не писала ще про свій ДН, бо була страшенно зла. Прокинулася з відчуттям свята, але день, як завжди, пішов шкереберть. Налажали всі, а винна хто? — ЛОЛА!

Зранку все було ок. Малі мене зацілували, бабуся спекла торт, ми відсвяткували зранку й навіть запізнилися в садочок із цього приводу. Але пропустити сніданок у садочку — це… гм… таке собі, може, малі навіть раді, що замість молочної каші натопталися торта!

Подарунки в нас уже традиційні: малюнки, поробки, випічка, колготи (ніколи не зайве!). Добре, що бабуся нарешті запам'ятала, що я не їм шоколаду (ну, майже!). Але торт усе одно з масляним кремом — фу-у-у-у-у!

Ася з Натою вручили подарункові сертифікати: на лате з зефірками (Ната) і на косметику (Ася). Решту подарунків збиратиму на вечірці.

Паша сказав, що має для мене «дещо особливе» і подарує це після вечірки. А сьогодні приніс квіти. Нарциси в горщику — гм? Я ж йому тисячу разів казала, що люблю червоні троянди. Височенні. Невже так складно запам'ятати?!

Я замовила столик у «Плазі», а Ната попросила Назара принести випивку (здається, Назар подобається Наті, але ніхто про це не знає). Ася відповідала за підкинуте волосся. Паша був не в курсі, ясна річ. Хоча, може, цього разу краще було б йому розповісти наперед й уникнути всієї цієї ганьби…

Ми прийшли вчасно, на столі вже були закуски сирні, всякі м’ясні нарізки — те, що на всіх і дешево. Чай замовили і сік, щоб доливати туди бренді, яке під великим секретом притяг Назар. Паша відмовився пити, бо в нього