Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Лоли 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Лоли"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Лоли" автора Ольга Купріян. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 49
Перейти на сторінку:
ж тренування вранці!

Піцу принести пізніше. Назар подарував мені круту торбу, а Тоха — це неймовірно! — браслет «Пандора»!!! Звісно, я його розцілувала. По-дружньому, щоб нічого собі не надумував. Але Паша все одно надувся. Ну і хай, від нього подарунка я досі чекаю!

Ми так трошки посиділи, зняли відос про мене, запостили, поселфилися — аж тут принесли піцу. Я вирішила, що краще все ж поїсти, а потім підкинути волосся. Ми вже були трошки п’яні. Я написала пост про те, що ми обмиваємо в «Плазі» мої 15 років. І що — та-дам! — мене ніхто не спитав, чи я повнолітня!!! Крутяк, усі думають, що мені вже є як мінімум 18, а то й усі 21. Ну так, старші хлопці не раз уже казали, що я виглядаю старшою. Хоча я завжди стверджую, що мені 16 :)

Але потім почалася жесть! Сигналом було те, що Ася вийняла з сумочки сірникову коробку й запропонувала типу покурити. Непомітно вона передала мені жмуток волосся своєї мами — бо вона довгокоса фарбована білявка, а в нашій компанії таких нема! — фу-у-у-у-у. (Може, Ася вийняла його з сіточки у ванній — чому я про це раніше не думала?!! Скільки разів я після того мила руки?!!!!) Я вибрала кілька довгих волосин — ой, фу! — і підкинула непомітно собі в піцу.

Щиро кажучи, я була не проти з’їсти той останній шматок — усе-таки він був дуже апетитний, а я вдома не поїла перед днюшкою. Тому мені було трохи навіть шкода псувати піцу волоссям Асіної мами, але грошей було ще більше шкода. І ось у мить, коли Ася підізвала офіціанта й спитала, чи можна принести їм попільничку, а наївний офіціант попросив її «не ображатися» й показати документ (це з нею вперше так!), я голосно, наскільки могла, з усією огидою завищала на всю «Плазу», що в мене в піці ВОЛОССЯ!!!

По-моєму, вийшло дуже правдоподібно. Я фукала і бекала, мене справді мало не вивертало, я сварила офіціанта останніми словами й показувала на всіх — себе, Асю, Нату, Назара, Пашу, Тоху — немає в нас такого довгого білявого волосся! Офіціант був очевидно збентежений, але нічого не обіцяв. Треба було щось запідозрити, але я чомусь була на 100% упевнена в тому, що наш план спрацює. Ася почала мені підфукувати, а Ната мовчала. Вічно вона так! Хоч домовилися ж!

Назар був трохи ошелешений і поривався сховати бренді. Тоха, здається, хотів засміятися. А Паша дивився осудливо. Чому він зав­жди думає, що в усьому винна я?! Це взагалі-то Аська придумала!

Тоді офіціант сказав, що приведе адміністратора. Ми з Аською обмінялися поглядами, щоб і далі слідувати плану. Я голосно обурювалася своїм замовленням, аж поки прийшов адміністратор. Це був худорлявий чоловік у костюмі з краваткою, в окулярах і з негустою борідкою. Нічого так. Якби не наш план, я б усміхнулася йому, і він би точно зробив нам знижку. Але було пізно. Тому я зробила так, як ми домовилися. Пригрозила написати про це все у себе в блозі. Адміністратор сказав, що ми все залагодимо. Попросив мене відійти з ним на хвилинку. Якби я хоч Пашу взяла чи Асю! Паша підвівся йти зі мною, але я показала йому жестом, щоб не втручався: була зла за його осудливий погляд і хотіла показати, що впораюся сама.

Тоді адміністратор запропонував узяти мене під руку, і я вирішила, що це він тому, що я дуже красива. Але він так боляче стиснув мій лікоть! Нахилився мені до вуха і злостиво прошепотів: «Думаєш, ти найрозумніша? Камери все зафіксували, дівчинко. Скільки до тебе було таких, які хочуть нажертися надурняк і звалити. Так що давай ти скажеш своїм друзям, що все залагодила і що ви вже йдете. Я зроблю тобі знижку 15%, бо в тебе, здається, свято. Але якщо ти не розрахуєшся за п’ять хвилин, викличу охорону і твоїх батьків. Ясно тобі?»

Що робити, що робити?! Капець, очі б мої його не бачили! І Асю, і всіх!!! Хто придумав прийти в цю довбану «Плазу» взагалі?! Де я мала взяти стільки грошей? Тоді я відійшла, щоб ніхто мене не бачив, і набрала Назара. Спитала, чи є в нього з собою гроші. Він сказав, що є трохи. Я йому: «Візьми, плз, із собою гаманець і підійди до стійки адміністрації». Він прийшов через десять секунд разом із Тохою. Я попросила нічого не питати й позичити мені гроші на ресторан. Я обов‘язково їм усе віддам! Назар аж присвиснув, коли побачив рахунок. Навіть для нього це була пристойна сума. Тоді Тоха сказав, що він теж узяв із собою гроші (на картці) і запропонував заплатити. Я готова була розцілувати його вдруге за вечір, але просто пообіцяла все повернути з зарплати.

Тоді Тоха з Назаром розрахувалися, я попросила нічого нікому не казати. Вони відійшли, але адміністратор іще раз боляче притягнув мене за лікоть: «Сподіваюся, ні тебе, ні твоїх друзів я більше тут не побачу?» Як же ж соромно!!!

Тоді ми швидко зібралися й пішли додому, а цей козел адміністратор іще нам так «мило» помахав на прощання, наче нічого не сталося. Іще щось сказав типу «сподіваюся-що-вам-у-нас-сподобалося». Сором! Дикий сором! Нікого більше не хотіла бачити. Мали ще з Пашею відсвяткувати вдвох, але я була не в стані радіти.

Попрощалася з усіма прямо перед виходом із «Плази», а Паша провів мене додому. Але мені не хотілося говорити. І вже коли Паша хотів мене поцілувати на прощання, а я підставила щоку, згадала, що він так нічого мені й подарував. Нічого йому не сказала, просто забрала свою сумку, кинула «па-па» і побігла додому. Ридала і в риданнях заснула. Завтра знову будуть червоні очі й набряклий ніс. Але я все одно нікуди завтра не збираюся.


14 лютого

День народження я вирішила викреслити з пам’яті. Такої ганьби в мене в житті раніше не було! Здається, всі зрозуміли, що згадувати наші посиденьки в «Плазі» при мені не варто, та й узагалі краще НІКОЛИ не згадувати. Тому ми зам’яли тему й говорили весь тиждень лише про День усіх закоханих. Мусила навіть раніше помиритися з Пашею, бо не хотілося сердитися на нього перед святом. Хоча й цілувалися ми ці дні значно рідше, ніж до того. А в коридорах я взагалі Пашу просила не приставати, бо ж УЧИТЕЛІ!

Сьогодні День закоханих, неділя, але Паша не відмінив ранкового тренування, щоб бути зі мною. Ну й ладно. Дуже треба. Може, він більше мене не кохає?!!


Пізніше.

Паша таки спам’ятався й попросив зустрітися ввечері. Тепер думаю, чи хочу я з ним бачитися ПІСЛЯ ВСЬОГО. Сказала, щоб передзвонив пізніше, я подивлюся на свої плани. Але в мене НЕМАЄ ПЛАНІВ! А всі, в кого немає планів на Д. Св. В., — лузери!


Пізніше.

Паша не дзвонить. Чого я не сказала йому відразу «так»?!!


Ввечері.

1 ... 25 26 27 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Лоли», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Лоли"