Читати книгу - "Річки Лондона"

Оскільки пан Ранатунга продавав і квитки, і попкорн, йому знадобилося цілих п'ятнадцять хвилин, щоб скоротити чергу настільки, щоб у жінки, що стояла перед нами, з'явилася надія. Діти, з якими вона була, і які до цієї миті розважалися деінде, повернулися до черги, щоб не пропустити замовлення смаколиків. Жінка була дивовижно непохитна, вона чітко дала зрозуміти, що кожній дівчинці дістанеться один напій і одна порція попкорну або один пакет цукерок, а на більше годі й чекати, і мені байдуже, що вам дозволяє мати Прісцилли, коли ви гуляєте з нею. Ні, нáчос вам не можна, та й що це таке, ці ваші нáчос? Поводьтеся гарно, бо інакше нічого не отримаєте.

За висновками відділу карного розшуку Черінг-Крос, ключовою була та мить, коли одна парочка, дочекавшись своєї черги, попросила знижку. Цю парочку було ідентифіковано як Ніколя Фаброні та Євгеніо Турко — двоє наркоманів-героїністів з Неаполя, які приїхали в Лондон, щоб позбутися залежності. Вони мали брошури розташованої на Пікаділлі школи англійської мови та стверджували, що це означає, що вони студенти. Ще минулого тижня пан Ранатунга міг би це проковтнути, але саме цього дня його начальник сказав йому, що в головному офісі наголосили, що їхній філіал продає забагато квитків за знижкою, і що в майбутньому персонал мусить відмовляти тим, чиї підстави видаються підозрілими. Згідно з цим наказом пан Ранатунга з жалем повідомив Турко та Фаброні, що їм доведеться заплатити повну ціну. Парочку це дуже засмутило, бо вони спланували бюджет цього вечора виходячи з припущення про знижку. Вони протестували, пан Ранатунга був непохитний, але оскільки кожна зі сторін конфлікту розмовляла нерідною мовою, багато цінного часу було змарновано. Зрештою Турко та Фаброні дуже незадоволено заплатили повну ціну: дві брудні п'ятифунтові банкноти та жменю десятипенсових монет.

Як виявилося, Леслі професійним оком поглядала на італійців від самого початку, а я в цей час (як ви пам'ятаєте, я легко відволікаюся) думав про те, чи вдасться мені потайки провести Леслі до своєї нової кімнати у Фоллі. Тож для мене було певним сюрпризом, коли поважна, вдягнута в гарне пальто представниця середнього класу, що стояла перед нами, кинулася до віконця каси й спробувала задушити пана Ранатунга.

Її звали Сесілія Манро, вона жила у Фінчлі й привела до кінотеатру двох своїх доньок, Жоржину та Антонію, та двох їхніх подружок, Дженніфер і Алекс. Суперечка почалася, коли пані Манро простягнула як оплату за квитки купони «Кіно-забавки у Вояжі». Пан Ранатунга з жалем повідомив, що в цьому конкретному кінотеатрі ці купони не діють. Пані Манро поцікавилася причиною цього, але пан Ранатунга не зміг нічого пояснити, бо його начальство ніколи не завдавало собі клопоту пояснити це йому. Пані Манро висловила своє незадоволення, виявивши рішучість, яка здивувала пана Ранатунга, Леслі, мене, ба й навіть саму пані Манро, як вона потім казала на допиті.

Цієї миті ми з Леслі вирішили втрутитися, але пані Манро зробила свій хід раніше, ніж ми встигли підійти й спитати, в чому полягає проблема. Це відбулося дуже швидко, і як це часто буває під час несподіваних подій, нам знадобилося кілька секунд для того, щоб зрозуміти, що взагалі відбувається. На щастя, ми обоє мали достатній досвід роботи на вулиці, щоб не прикипіти до місця; ми схопили пані Манро за плечі й спробували відтягнути жінку від бідолашного пана Ранатунга. Вона тримала його за шию так міцно, що разом із нею ми перетягнули через конторку і пана Ранатунга. На той час в однієї з дівчат уже була істерика, а найстарша, Антонія, почала бити мене кулаками по спині, хоча я тоді цього не відчував. Обличчя пані Манро перекосилося від гніву, сухожилля на її шиї та руках були сильно напружені. Обличчя пана Ранатунга темнішало, губи ставали сині.

Леслі натиснула пальцем на больову точку на зап'ясті пані Манро, і та відпустила хватку так швидко, що ми обоє впали спиною на підлогу. Вона впала на мене, я спробував схопити її за руки, але отримав жорстокий удар ліктем по ребрах. Скориставшись своєю перевагою у вазі й силі, я перевернув її та ткнув обличчям у пропахлий попкорном килим. Наручників я при собі, звісно, не мав, тож довелося тримати її обома руками. З точки зору закону, якщо вже доторкнувся до підозрілого, то мусиш його заарештувати. Я оголосив їй про це, і вона обм'якла. Я пошукав поглядом Леслі: вона не тільки надала першу допомогу пораненому, а ще й зібрала дітей та повідомила про пригоду відділок Черінг-Крос.

— Якщо я відпущу вас, ви будете добре поводитися? — спитав я.

Пані Манро кивнула. Я дозволив їй перевернутися й сісти.

— Я хотіла просто піти в кіно, — сказала вона. — Коли я була дитиною, треба було просто піти до місцевого «Одеону», дати їм гроші, а вони давали тобі квиток. Відколи це стало так важко? Коли з'явилися ці огидні нáчос? Що це, курва, за «нáчос»?

Почувши лихослів'я, одна з дівчат нервово хихикнула.

Леслі все записувала у своєму службовому записнику. Ви коли-небудь чули про попередження «все, що ви скажете, може бути використано як доказ проти вас»? Ось, що мається в ньому на увазі.

— Тому хлопцеві боляче? — жінка дивилася на мене, чекаючи на заспокоєння. — Я не знаю, що сталося. Мені просто хотілося поговорити з тим, хто вміє розмовляти англійською як слід. Минулого літа я їздила у відпустку до Баварії, і всі там розмовляли англійською дуже добре. А коли привела дітей до Вест-Енду, то тут самі лише іноземці. Я не можу жодного їхнього слова зрозуміти!

Гадаю, який-небудь покидьок з прокуратури зміг би на підставі цих слів відкрити справу про злочин расової ненависті. Я перетнувся поглядом із Леслі; вона зітхнула й припинила записувати.

— Я просто хотіла сходити в кіно, — повторила пані Манро.

Порятунок прибув у вигляді інспектора Неблета, який подивився на нас