Читати книгу - "Руфін і Прісцілла, Леся Українка"

читала нишком перед нами в думці,

велися ще з невірним чоловіком.

(До громади.)

З невірним, браття, але з чоловіком.

Нехай тепера чоловік той близько

до шляху в царство боже, але де він

стояв у ті часи, коли Прісцілла

не тільки з ним провадила розмови,

а й жінкою невірному була?

І де могла тоді Прісцілла бути,

яким шляхом її душа ходила,

коли до чоловіка серце рвалось?

Чи не було і в неї дві душі?

Котра ж із них тепера нам свідкує?

Чи свідкування се не є провина

проти святого духа? Хто се скаже?

(До Прісцілли.)

Як може бути, щоб тіла ходили

одним шляхом і вкупі, але душі

двома шляхами й врозтіч?

Прісцілла

Се питання

за нас господь рішив, і я не мушу

його рішення людям відкривати.

Руфін

(нахиляється до неї і шепоче)

Відкрий їм правду про подружжя наше

і відлучи себе від сеї справи,

за віщо маєш ти це все терпіти?

Прісцілла хитає заперечливо головою і слабо всміхається.

Парвус

Велебний отче, браття й сестри в бозі,

ви чуєте, як міниться їй мова,

коли заходить річ про чоловіка?

Хіба таке ми звикли чуть від неї,

від щирої, як золото, Прісцілли?

Як очерет, хитаються слова:

мені одно казала, вам знов інше

на всі питання.

Фортунат

Може, їй тортури

думки поплутали…

Парвус

Не знаю, може…

одначе на тортурах не сказала

нічого зайвого сестра Прісцілла,

то, значить, їй думки не потьмарились.

Люцій

(не витримує)

Та там же не було такого ката,

як ти!

Парвус

(іронічно)

Спасибі, брате!

Єпископ

Мир вам, діти!

(До громади.)

Пора нам закінчити сюю справу.

Ми ж не судити - вислухати мали.

Ми чули все, що нам сестра Прісцілла

могла й хотіла розповісти. Суд

не нам належить, а святому богу.

Той єсть найвищий судія над нами.

Колись одне подружжя провинилось

гріхом великим у Христовій церкві,

той гріх перед апостола понесли

брати на суд, апостол гріх побачив,

та не судив. Сам бог скарав подружжя.

Ждім божого суда.

Люцій

Велебний отче,

невже оце твоє останнє слово?

Єпископ

Так, сину мій.

Відходить набік, за ним більшина громади.

Прісцілла

(до Люція)

Мій брате, не турбуйся.

Суд божий прозорливіший над людський,

і я його спокійно жду. Суд божий

не помиляється.

Руфін

(стиха до Люція)

Згадай, мій друже,

розмову в нашому садку й подумай,

чи ти б сказав ізнов усе те саме?

Люцій, похиливши голову, мовчки відходить в інший куток. Раптом одчиняються двері і вривається Нофретіс, Прісціллина єгиптянка-рабиня.

Нофретіс

Та де ж вони? Як темно! Боже, боже!

Прісцілла

(стиха озивається)

Се ти, Нофретіс?

Нофретіс

Я, кохана пані!

(Кидається на голос Прісціллин і припадає їй до ніг, голосячи.)

Ох, наймиліша пані! Ой, ніжки,

ніжки, біленькі, змучені та збиті!

(Цілує ноги)

Ой, рученьки поранені!..

(Припадає до рук.)

Прісцілла

Вгамуйся,

радіть повинна ти з моєї долі.

Нофретіс

(пристрасно)

Не можу, пані!

Прісцілла

Я тебе прошу,

не завдавай тортур моєму серцю.

Нофретіс

(з величезним зусиллям гамує ридання, розсовує собі одежу на грудях і дістає звідти фігурку бога з баранячою головою)

Ось, люба пані, я тобі принесла…

Прісцілла

(з жахом)

Нофретіс! Бійся бога! Знову ідол?

Невже ти зрадила Христа?

Нофретіс

(невинно)

Ні, пані,

як зрадила, хай бог мене скарає!

А се не ідол.

Прісцілла

Як же? Се Аммон!

Нофретіс

Ні, пані наймиліша, се ягнятко,

ягнятко боже! Брат один з Єгипту

мені його привіз, побожний брат.

Прісцілла

Він помилився, хоч і в добрій вірі.

Ні, ні, Нофретіс, не прийму сього.

Нофретіс

То, може, ласка ось оце прийняти?

(Виймає круглий камінчик і подає Прісціллі.)

Прісцілла

Камінчик? Що ж се? Нащо?

Нофретіс

(таємничо)

О, це сила,

велика сила! Се велике слово.

Прісцілла

Тут щось написано?

(Читає напис на камені)

«Абраксас». Що за нечисть!

Тебе хтось одурив, ти кинь сей камінь.

Нофретіс

(смутно)

А брат казав, що втишує се болі…

Прісцілла

Не треба втишувать, я не страждаю.

Я щось тобі скажу. Схилися ближче.

Нофретіс нахиляється.

Твій пан, Руфін, вже серцем привернувся

до господа.

Нофретіс

Ой, слава ж тобі, боже!

То се ж і пан воскресне вкупі з нами!

Не будеш ти вдовицею в раю!

Ой, як же наші всі зрадіють! Пані!

Позволь мені усім це розказати!

Прісцілла

(всміхаючись)

Як хочеш…

Нофретіс

Я піду їм всім скажу,

що й пан мій вже святий, не тільки пані!

Щаслива ж я, святих панів рабиня!..

Біжу! Лечу! Я хутко знов вернуся…

(Поривчасто падає Прісціллі до ніг і цілує їх, потім схоплюється, біжить до дверей і стукає в їх кулаками.)

Гей, варто, відчини!

1-й вартовий

(одхиляє двері)

Куди спішишся?

(Зачіпає Нофретіс.)

Нофретіс

(відштовхує його)

Ну, відчепися! Я не маю часу!

(Зручно прослизнувшись попід його руками, вибігає геть з темниці, вартовий