Читати книгу - "Зібрання творів, Амброз Бірс"

Міністрові оборони від генерал-майора Блаунта Вордорха

Луїсвілл, 23 січня 1862 р.

«Маю достовірні дані, що біля річки Літтл-Баттермілк супротивник зосередив військові сили, які налічують двадцять тисяч чоловік. Згідно з Вашим розпорядженням генерал Доук командує невеликою бригадою, яка складається з недосвідчених новобранців і протистоїть цим силам. До моїх планів не входить стримувати просування ворога на цій ділянці, і я знімаю з себе відповідальність за все, що може статися із згаданою бригадою, поки нею командує Доук. Вважаю, що він дурень».

Генерал-майору Блаунтові Вордорху від міністра оборони

Вашингтон, 1 лютого 1862 р.

«Президент беззастережно довіряє генералові Доуку. Хай навіть ваша оцінка бригадного генерала й правильна, та, як виглядає, він розташувався дуже вдало. Натомість ваші плани, як здається, передбачають надто великі жертви задля вельми сумнівних переваг».

Генерал-майору Блаунтові Вордорґу від бригадного генерала Джупітера Доука

Дистиллеривілл, 1 лютого 1862 р.

«Завтра я переведу свою штаб-квартиру до Джейгока, щоб показувати дорогу моїй бригаді, коли та відступатиме з Дистиллеривілла, як обумовлено у Вашому листі від 22 ult8. Я сформував Комітет відступу. Опишу Вам перші хвилини його діяльності. Зауважте, що Комітет було належно організовано, вибрано голову й секретаря. На зборах прийнято резолюцію (я підготував її власноручно) про те, що в разі коли зрада знову підніме свою огидну голову по сей бік річки, кожен із бригади має одразу ж сісти на мула і рушити разом з усією процесією до Луїсвілла, на лояльну Північ. Готуючись до такого крайнього заходу, протягом певного часу я брав мулів у місцевого no-демократичному налаштованого населення і тепер маю 2300 голів на лугах біля Джейгока. Недремна пильність – ось ціна свободи!»

Міністрові оборони Конфедерації від генерал-майора Ґідеона

Дж. Бакстера, начальника штабу армії

Банґ-Стейшн, Кентуккі, 4 лютого 1862 р.

«Уночі проти 3 лютого наші головні сили, що складалися з 25000 чоловік і 32 гармат, під командуванням генерал-майора Сіммонза Б. Флада переправилися бродом на північний берег річки Літтл-Баттермілк, за три милі від Дистиллеривілла, й рушили навпростець у напрямку до ковінґгонської застави біля Джейгока. Кінцевою метою цього переміщення було, як Ви знаєте, захопити Ковінґтон, знищити Цинциннаті й зайняти долину Огайо. Кілька місяців перед нами стояла фронтом тільки невелика бригада, яка складалася з недисциплінованих солдатів, очевидно без командира. Нам було на руку не чіпати їх, бо в такому разі вони мали б враження, що ми слабкі. Вирушивши до Джейгока, ми перекрили їм дорогу до відступу. Мій підрозділ ішов попереду, і я вже налаштувався послати Алабамський полк, щоб ліквідувати цю бригаду, аж раптом пролунав гуркіт, затряслася земля, а на передній край колони налетів один із смерчів, якими славляться тутешні місця, й змів її. Як гадаю, торнадо пройшов уздовж усієї дороги до форту, нищачи й розкидаючи все наше військо. Втім, цього я не певен, бо смерч підняв мене, непритомного, в повітря й заніс на південний берег річки. Безперервна стрілянина вночі з північного берега, про яку рапортували наші солдати, котрі повернулися бродом на південний берег, – це свідчення того, що бригада янкі винищила безпомічних уцілілих. Наші втрати дуже великі. Мій підрозділ, який складався з 15000 піхотинців, втратив 14994 – убитих, поранених, взятих у полон і пропалих безвісти. З підрозділу генерала Доллівера Біллоуза, де налічувалося 11200 чоловік, я виявив тільки двох офіцерів і кухаря. Із 800 артилеристів немає жодного на цьому березі річки. Генерал Флад загинув. Я взяв на себе командування експедиційним військом. З огляду на важкі втрати, вважаю за потрібне якнайскоріше налагодити лінію постачання. Завтра вранці я вирушу на південь. Мета воєнної кампанії частково виконана».

Міністрові оборони Конфедерації від генерал-майора Доллівера

Біллоуза, начальника штабу армії

Б’югак, Кентуккі, 5 лютого 1862 р.

«...Але 2 лютого супротивник потайки від нас підсилив своє військо п’ятдесятьма тисячами кавалеристів. Шпигун вивідав про наш похід, і ці величезні військові сили підійшли в темряві до Джейгока. Коли голова нашої колони близько 23.00 досягла цього пункту, ворог несподівано напав на нас і миттєво знищив підрозділ генерала Бакстера. Артилерійська бригада під командуванням генерала Баумшенка, що була в тилу, мабуть, відступила. Я не мав часу в цьому пересвідчитися, бо перевів мій підрозділ на місце, що за кілька миль від броду. Зранку я переправився через річку на двох дошках із паркану, зв’язаних докупи підтяжками. Втрати мого підрозділу, який налічував 11200 чоловік, становлять 11 199. Генерал Бакстер загинув. Я передислоковую свою базу до Мобайла, що в Алабамі».

Постанови Конгресу від 15 лютого 1862 р.

Ухвалено: скласти від Конгресу подяку бригадному генералу Джупітерові Доуку і його доблесним підлеглим за безприкладну наступальну воєнну операцію. Налічуючи всього 2000 чоловік, цей підрозділ подолав армію із 25 000 чоловік, знищив 5327 чоловік, взяв у полон 19 003 чоловік, із яких більш як половина – поранені, захопив 32 гармати, 20 000 зразків дрібнішої зброї. Загалом же – все спорядження супротивника.

Ухвалено: попросити Президента на честь цієї небаченої перемоги призначити День подяки з богослужіннями в усіх церквах.

Ухвалено: щоб увіковічити цю велику подію й віддячити хоробрим воїнам, чиї дії вкрили безсмертною славою американські збройні сили, попросити Президента присвоїти, з поради й згоди Сенату, згаданому вище офіцерові звання генерал-майора.

⥈

Сутичка аванпостів

І. Про бажання загинути

Двоє сиділо й розмовляло. Один із них був губернатор штату. Тривав 1861 рік, точилася Громадянська війна, і цей високопосадовець уже прославився тямучістю та завзятістю, прикметними рисами його діяльності – залучати всі сили та засоби штату на благо Федерації9.

– Що я чую! Ви?! – вигукнув здивований губернатор. – Ви теж хочете стати офіцером? Воістину, свист флейт і гуркіт барабанів учинили глибоку зміну вашого світогляду. В ролі сержанта-вербувальника мені, мабуть, не годиться надто вже перебирати рекрутами, але... – тут голос набрав іронічного відтінку, – невже ви забули, що від вас вимагатимуть скласти присягу на вірність?

– У мене зовсім не змінилися ні переконання, ні симпатії, – спокійно відказав співрозмовник. – Я прихильний до Півдня й щойно мав честь почути від вас натяк про це, а однак завжди вважав, що правда на боці Півночі. У дуже важливих справах я, тілом і душею південець, керуюся розумом, а не почуттями.

Можновладець неуважно барабанив олівцем по письмовому столі й мовчав. Озвався за добру хвилину.

– На світі є різні люди. Напевно, є й такі, що поводяться в цей спосіб. Поза сумнівом, ви зараховуєте себе до них. Та я знаю вас віддавна і –