Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Служниця боязко озирнулася, потім зупинила на мені зацікавлений погляд.

– Лорі, – представилася.

Теж покосившись на кабінет, я зробила крок ближче і додала тихіше:

– Давно ти тут?

– Уже років зо два.

– Слухай... у них завжди таке, чи психоз перед повним місяцем?

– Психоз, – засміялася Лорі. – Під час повні чого тільки не надивишся, у псів дах рве зі страшною силою. Мало не в коридорах оргії влаштовують. Через пару днів після повні проходить. А ночами краще не виходь. Не всі вміють контролювати оборот, і кішку можуть зацькувати.

– А Дрон? – запанікувала я. Ще обернеться, а мені куди подітися?!

– Дрон в ночі повні йде, не бійся.

– На полювання?

– Напевно. Хоча він дивний... не такий, як інші пси.

– А ти що, теж у нього була? – чомусь від цієї думки пазурі знову засвербіли.

Адран мій! Я постаралася заспокоїтися, зараз набагато важливіше подружитися з кішкою та отримати інформацію, а не ділити територію та самців. Точніше, одного-єдиного самця, пса до того ж. Тим більше, що у них все було раніше. До мене. Адже так?

– Як і ти, – відповіла Лорі, знову насторожено оглядаючись. – Дрон тут?

– В кабінеті. Розкажи, будь-ласка!

– Потрапила до облави, після гри в залі забрав мене до себе.

– Чи часто у них ці забави?

– Ні, зазвичай до якихось дат приурочені.

– У нього було багато кішок?

– Та ні. І собак також. Собаки залишаються довго, але вони якісь, знаєш... зовсім ніякі. Я не бачила, щоб він з рівними зустрічався, хоч бігають за ним натовпи. Заводить якусь дрібноту необоротну, з якою і поговорити нема про що.

– Отже, правда, що він ніколи не спить із тими, які перевертаються?

– Так кажуть. Не питай, не знаю.

– А кішки? – повернула я до того, що мене більше хвилювало.

– Він нечасто забирає кішок собі, але знаю одну, яка після мене була. У березні, коли в нас гуляння, пішла по його дружках... Він її й вигнав.

– Чому недодивився? – фиркнула я.

– Він же вдома не стирчить цілими днями, а садити на прив'язь, мабуть, вважає нижче за свою гідність. Пішла гуляти – іншу знайде, у нього все просто. Він ділитися не любить, хоча любить... хвалитися.

– Я вже помітила.

Апетитні запахи чухали носа, і, подумавши, я простягла руку, взяла зі столика м'ясну булочку. Начебто Дрон не наполягав, щоб морила себе голодом.

Сіла на найближчий пуф, потягла Лорі за собою. Кішка озирнулася на кабінет, проте запрошення прийняла, присіла на краєчок поряд.

– Не знаю, чи ти мене зрозумієш, але з ним добре. Особливо коли повня минає. Він любить підкорювати і показувати владу, нагадувати про те, що ти лише іграшка. Але я жодного разу не чула, щоб когось із дівчат бив. А вже задоволення, яке приносить – я такого ніколи не відчувала!

– Ти довго в нього пробула?

– Пару місяців. Не знаю, що сталося. Він кайфував, поки я соромилася і переступала себе, але в якийсь момент, коли усвідомила, що готова на все, аби залишитися з ним – ніби одразу ж втратив інтерес. А мені здавалося, що саме цього й домагається – приручити, підкорити.

– Ти перевертаєшся?

– Ні, – Лорі з жалем зітхнула. – Мені доступний тільки частковий оберт, пазурі та хвіст, – її плаття ворухнулося, з-під нього одразу ж визирнув сірий пухнастий хвостик.

Яка милота! Я погладила, нечасто зустрічаються наполовину зворотні кішки, та ще й у будь-який час. Зазвичай ми пов'язані березневими гуляннями, втім, повня теж може спровокувати.

– А ти?

– Ще не оберталася.

– Ти, мабуть, думаєш, я слабка... – зітхнула Лорі, прибираючи хвіст. – Так і є. У мене ніколи не було дома, і мені ставало дуже страшно від думки, що зроблюся Дрону не потрібна.

– Просто трохи дивно, невже всіх кішок підкоряв? Адже це... не в нашій природі.

– З нього слова про це не витягнеш. Можу точно сказати, що любить збуджувати, вже не знаю, чому, може. намагається вирішити якісь свої проблеми, але мене ніхто ніколи так не збуджував! Але це, знаєш, не механічно, я хотіла його повністю! Хотіла його любові, турботи, мені подобалося з ним розмовляти... коли він ставав нормальним. Навіть зараз заходжу і чекаю, що зверне увагу... Хоч і розумію, давно все скінчено. Принаймні, мене він не вигнав, віддав розпорядження, щоб узяли служницею.

– Чому ти не пішла? Тут недавно один собака скиглила, Слава, здається. Не розумію!

– Мені нема куди йти, Аліс. Навіть якби й могла. Хоча ось дивлюся на тебе і відчуваю, наскільки скучила за нашими. Собакам простіше, у них бодай є, куди повертатися. Але в них проблеми з ієрархією. У сім'ї можуть не прийняти, якщо не догодила Вожакові чи комусь із його сім'ї. Якщо собака сильна, знайде собі когось нижче за статусом. А якщо слабка – має лише дві можливості. Або самотність, або розважати кожного, хто захоче.