Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

- Але було б круто, якби ти все ж таки пішла в чирлідери, - продовжує він, з хрускотом відкушуючи вафлю, - Я пам'ятаю як ти рухаєшся і впевнений, що в тебе вийде. Впевнений, Сіб схвалить. Прикинь, як було б круто, якби під час гри ти була серед тих, хто нас підтримує. Я в команді, а ти чирлідерка. Ми могли б навіть частіше перетинатися.

Звучить, і справді здорово. Найчастіше бачитися з Роєм це межа моїх мрій. Та й те, що він тримає мою руку явно дає зрозуміти, що він хоче не просто як однокласники. Адже так? Я не вигадую?

- Я не впевнена, що подужаю за часом і свої танці і тренування чирлідерів, - нарешті насмілююся зустрітися з ним поглядами.

- То кинь танці. Повір, на тренуваннях тебе вичавлять не менше, ніж на твоїх танцях. Навіть сильніше. Плюс є турніри чирлідерів. Ти зможеш виступати. Вважай, просто зміниш сферу діяльності на спортивнішу. А в універі потім зможеш продовжити.

Він каже це з такою легкістю, що я мимоволі замислююсь. Танці, правда, я дуже люблю. Як і дівчат і нашого тренера. З ними пов'язана значна частина мого життя. Думка про те, щоб ось так кинути улюблене заняття не здається надто райдужною, але я обіцяю подумати над цим.

Ще трохи погулявши і поговоривши, Рой відвозить мене додому.

Надворі вже стемніло, вздовж будинку горять ліхтарі. Він допомагає мені вийти з машини і проводжає до дверей.

Зупиняюся, не знаючи куди себе подіти від сум'яття. Поправляю сумочку, що спадає з плеча, і піднімаю очі.

- Дякую за вечір, - кажу, беручи себе в руки.

Рой усміхається і підходить ближче, змушуючи мене закинути голову.

- Тобі дякую, сподіваюся, повторимо?

Його руки опиняються на моїй талії, а в мене в горлі пересихає настільки, що навіть видавити пару слів здається непосильним. Задній бік шиї охоплює поколювання, у грудях тисне.

Ну от ... зараз він, можливо, мене поцілує. Дихання забивається у легенях, голова йде кругом. Дивлюсь у зелені очі і все навколо пливе, змащується. Втрачає обриси.

- Обов'язково, - видавлюю з себе через силу.

З усмішкою Рой дивиться мені у вічі і починає повільно схилятися. Я опускаю погляд на його губи та чую власний пульс. Він жене так швидко, що ось-ось розірветься серце.

Удар, другий, третій. Земля під ногами хитається.

Невже це станеться? Я так довго чекала на це, мріяла… І ось…

Готуюся зустріти його губи, коли з боку раптово лунають кроки.

Застигаю.

Рой повертає голову, і я швидко роблю те саме, мимоволі відсторонюючись.

Скайлер...

Хлопець ліниво піднімається сходами, переводячи погляд по черзі з мене на Роя і назад.

- Здорово, - киває Рой, випускаючи мене з обіймів.

Метелики роєм летять униз.

Скайлер киває, не виглядаючи навіть трохи збентеженим або винним у тому, що зірвав мій перший поцілунок.

Мій перший поцілунок з Роєм!

Роздратовано видихаю, відчуваючи як у шлунок слідом за метеликами опускається тяжкість розчарування.

- Вітаю.

- Нагулялися? — питає, протискаючись між мною та Роєм.

Хоч би й обійшов!

– Ні. Але думаю, якщо я хочу ще витягти Лів кудись, треба вчасно привести її додому, — з усмішкою каже Рой, відступаючи ще на крок назад, бо Скайлер буквально врізається в нас плечима, розштовхуючи в різні боки.

- Хитро.

Кидає через плече, відчиняє двері, та зникає за нею, залишивши за собою в брязкіт зруйнований момент.

Зближуватися вдруге здається вже не доречно, тому Рой просто цілує мене в щоку.

- Побачимося завтра.

- Бувай, - киваю розчаровано, спостерігаючи за тим, як він сідає в машину і їде.

Входжу до будинку.

Спираюся потилицею на двері. Бідолашні метелики то мчать вгору, згадуючи кожен дотик за сьогоднішній вечір, посмішки Роя, його погляди спрямовані на мене, то з гуркотом падають униз при думці про те, що зараз ми могли б цілуватися. У цей момент могла б здійснитися мрія, якою я жила так довго.

З кухні виходить Скайлер, тримаючи в руці пляшку з Колою і, як ні в чому не бувало, йде в бік сходів.

- Ти міг прийти хвилин на п'ять раніше? Чи пізніше? – гукаю, відштовхуючись спиною від дверей і рівняючись із ним.

- А в чому проблема?

- У тому, що ти зірвав мій перший поцілунок! – говорю швидше засмучено, ніж зі злістю.

Розумію, що він це не спеціально звичайно, тому просто вихлюпую своє розчарування. Треба ж на комусь його зганяти. Нехай це буде той, через кого це сталося.

Скайлер хмикає та посміхається.

Піднявшись на другий поверх, зупиняється біля своєї кімнати.

- Не смішно, - обурююся я, - ти вже напевно мільйон разів цілувався! І не лише цілувався. А я ще ні. Для мене це було важливо.

- Ти дуже багато уваги приділяєш тому, що не дуже важливо, - все з тією ж поблажливою усмішкою вимовляє Скайлер.

- Це для тебе не важливо. А для мене дуже. Я знаєш, скільки чекала цього? Рік! Рой нарешті звернув на мене увагу і майже поцілував!

З хлопця з незрозумілої причини стікає посмішка, очі впиваються в мої. Я майже відразу згадую той вечір, коли побачила його вперше.

Коли він дивиться на мене ось так, мене різко тягне в ту вирву зі страху і страху за себе. Але зараз я не боюсь його. Просто ... стопорюся. Не розумію природи цієї зміни.

- Рік? - Перепитує, не відриваючи від мене погляду.

- Так!

- Ти так сильно хотіла свій перший поцілунок?

- Хоч для тебе це й виглядає безглуздо, але так. Для мене це важливо!

Качаю головою, збираючись піти до себе, коли Скайлер раптом схиляється і міцно притискається своїми губами до моїх.

Я завмираю. Все в мені з тріском стискається, серце пропускає удар.

Протягом найкоротшого часу в мені замикання відбувається, струм пробиває всі нервові закінчення. На підсвідомості вловлюю запах тіла хлопця і відчуваю м'якість губ. Легкий присмак Коли та запах м'яти.