Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

відпочивши, почав питати про чесні мощі убитих братів, святих страстотерпців Бориса і Гліба: де і на якому місці покладені. Про святого Бориса зразу сказали йому, що у Вишгороді, у церкві святого Василія покладений. А про святого Гліба знали всі, що недалеко від Смоленська убитий, про тіло ж його, на якому місці покладене, ніхто з киян не знав, аж поки не прийшла вістка зі Смоленська до Ярослава, сповіщаючи, що чудесним знаменням об'явив Бог тіло святого Гліба, яке на пустельному місці довго лежало, і що чесно у град Смоленськ його перенесли. І зразу Ярослав послав єреїв і дияконів у Смоленськ, і, взявши звідти Гліба святого зі всілякою честю, поклали в корабель і повезли Дніпром до Києва. І зустрів мощі мученикові благовірний князь Ярослав з митрополитом, і з ігуменами, і зі всім духовним чином, і з багатьма людьми. І бачили всі тіло те чесне страдницьке цілим, без усілякого тління, що за такий час не пошкодилося, не почорніло, але біле було, наче в живої людини, і пахощі випускало, і дивувалися чудові тому. І понесли у Вишгород у церкву Святого Василія дерев'яну, розкопали землю і поклали в раці кам'яній біля брата його — святого Бориса. Бог же почав прославляти угодників своїх, явно показуючи, що удостоїв їх з ликами святих мучеників Царства свого Небесного: дав-бо мощам їхнім святим дар зцілювати недуги, і приходило багато хворих до гробу їхнього з вірою, і приймали недугам своїм зцілення, і поверталися здорові, славлячи у святих прославлюваного Бога.

За якийсь же час трапилося, з допусту Божого, що зайнялася церква Святого Василія, у якій лежали під сподом чудотворні мощі святих мучеників, нових чудотворців руських Бориса і Гліба. І не могли люди погасити церкви тої ніяк, зверху-бо зайнялася, виносили з неї всі ікони, і посуд, аж до малого, і нічого ж із речей церковних, що там були, не згоріло, лише сама церква, і так залишилися святі у гробі лежати без церкви. Але коли приходили з вірою люди, подавалися зцілення і знамення являлися, як же раніше на Смядині над тілом Гліба святого: то стовп вогненний, то свічки запалені видно було на гробі святих, а часом ангельські чути було співи, і багато людей на видіння те приходило туди. Прийшли ж якось варяги і ходили зі зневагою там, де лежали під землею чудотворні святих мучеників мощі. І коли один із варягів ступив ногами на гріб мученицький, раптом вийшов вогонь з гробу й обпалив йому ноги. Той же не міг стерпіти, закричав і скочив з місця того, і показав дружині своїй опалені свої ноги. І відтоді не сміли наблизитися до того місця, але зі страхом поклонялися.

Про це і про инші чуда, що були з гробу святих, розповіли великому князеві Ярославу. Він же зрадів душею, що братів його, які невинно постраждали, прославляє Господь, і те, що чув, розповів митрополитові Іларіону. Митрополит же, дякуючи Богові, що в землі нашій нових чудотворців прославляє, сказав до князя: "Раду добру і богоугодну даю тобі: щоб спорудив ти церкву над гробом чудотворців святих. І виймемо з-під споду нагору мощі їхні чесні, аби ще з більшим серцем приходили до них вірні люди й отримували прошене від угодників Божих. І сподобалася князеві рада митрополитова, і поспішив збудувати скоро церкву дерев'яну у Вишгороді над гробом святих мучеників, велику і гарну, з п'ятьма верхами. Розписав усю зсередини іконами і прикрасив її всілякою красою. Коли закінчена була церква зі всіма прикрасами і потребами, прийшов преосвященний митрополит Іларіон з клиром і всім освяченим собором, також і великий князь Ярослав зі всіма боярами і з великою кількістю люду, і відспівали всенічну в новій тій церкві місяця липня у 24-ий день, в який же колись Бориса святого убито, й освятили церкву. Після закінчення освячення звелів митрополит викопати землю над гробом святих, і, коли викопували, виходили пахощі з гробу. Викопавши, винесли із землі раки з мощами святих, і підійшов митрополит зі священиками, страхом і любов'ю дерзаючи, відкрили святих раки і бачили чудо преславне: тіла-бо святих цілі, нетлінні, лицями світлі, наче живі, виглядали, що всі дивувалися вельми. Сповнилася пахощів великих ціла церква, і поклали ті мощі святих з правого боку в церкві. І встановили в той день, 24-ого липня, святкувати пам'ять святих мучеників Романа і Давида. Ще коли були вони в церкві на Святій Літургії, чоловік один, кривий на обидві ноги, прийшов, повзучи, з великим трудом до церкви і просив, щоб дали йому наблизитися до чесних мученичих ковчегів, була-бо люду тиснява велика. І коли зблизився і торкнувся, з вірою молячись, зразу утвердилися йому ноги — благодаттю Божою і молитвами святих страстотерпців, і, вставши, ходив перед усіма. Те чудо бачивши, сам князь Ярослав, і митрополит, і всі люди віддали хвалу Богові і святим Його угодникам. Після Літургії ж узяв князь всіх на обід, і святкували свято, як же годилося. Багато в той день великий князь роздав з майна свого убогим, і сиротам, і вдовам.

Після переставлення великого князя Ярослава, коли літ досить минуло, коли вже постаріла церква, яку Ярослав збудував, тоді син його, що тримав велике Князівство київське, благовірний князь Із'яслав, збудував нову церкву, дерев'яну, велику, в ім'я святих, під верхом одним. І коли закінчена була церква, руські князі, сини Ярославові, зібралися у Вишгороді на перенесення чесних мощей святих страстотерпців Романа і Давида: Із'яслав Київський, Святослав Чернігівський, Всеволод Переяславський. Також і митрополит Георгій з єпископами: Неофітом Чернігівським, Петром Переяславським, Микитою Білогородським, Михаїлом Юріївським. Були й ігумени: преподобний отець наш Теодосій Печерський, Софроній, монастиря святого Михаїла, Герман, святого Спаса, й инші всі ігумени. І влаштували свято світле, і, взявши, чесні мощі спершу Бориса святого в раці дерев'яній несли. Перед ними йшли преподобні чорноризці зі свічками, після них — диякони, тоді — пресвітери, тоді — святителі, а після них ішли князі, несли на раменах своїх святі мощі і, принісши, у новій церкві поставили. Коли відкрили раку, наповнилася церква пахощами предивними, наче якийсь дим тонкий від мощів виходив. Те бачивши і вдихаючи, всі прославили Бога. А митрополита Георгія охопив жах, бо не мав твердої віри до святих. І впав ниць перед святими мощами, прощення просив. І, цілувавши Бориса святого, поклали в раку кам'яну. Після того пішли, взяли Гліба святого з кам'яною ракою і, поклавши на сани, везли. Коли ж були вже в дверях, стала рака непорушно,