Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

і звеліли людям кликати: "Господи, помилуй!" Коли ж молилися люди, зрушилася рака, і несли її, поставили зі святим Борисом і цілували святого Бориса голову, а святого Гліба руку, яку взявши, митрополит благословляв нею князів і людей. У той час князь київський Із'яслав мав якусь болячку на шиї, і боліла його голова. Узяв Із'яслав руку митрополитову з рукою святого Гліба, приклав її до болячки, і до голови, і до очей — і в ту ж годину зцілився. І всі прославляли Бога й угодників Його величали. Після Літургії ж обідали князі зі святителями разом, і великі милостині убогим роздали. І відтоді встановився празник Перенесенння чесних мощів святих страстотерпців і чудотворців руських князів Бориса і Гліба у 2-ий день травня, на пам'ять святого Атанасія, архиєпископа Олександрійського.

Невдовзі Святослав Ярославович, князь спершу чернігівський, тоді (після вигнання Із'яслава) київський, захотів збудувати у Вишгороді церкву кам'яну, гарну, святим мученикам Борисові і Глібу, яку заснувавши і з землі вивівши, переставився. Після Святослава ж знову Із'яслав прийняв престол княжіння київського і не дбав про церковне те будівництво, але й Із'яслав не в довгім часі помер на війні від рани. Третій брат — Всеволод Ярославович, князь переяславський — на великому княжінні київському сівши, вже перед кончиною своєю почав будувати церкву ту, що Святослав заклав, але, не закінчивши, переставився. Після Всеволода ж Михаїл Із'яславович, прозваний Святополком, князюючи в Києві, багатьма війнами у всі роки був обтяжений. І не докінчувалася та церква, у ті-бо часи погани укріпилися і багато насилля чинили християнам. Через те наче забули про ту церкву, також і про чуда святих мучеників, хоч і багато було. Після того Олег Святославович, князь чернігівський, Богом зрушений, докінчив і прикрасив церкву кам'яну у Вишгороді, яку раніше Святослав, батько його, будувати почав. Але Михаїл Святополк, князь київський, заздрячи Олегові, не захотів переносити мощів святих мучеників у ту кам'яну церкву. Після смерти ж князя Михаїла Святополка настав у Києві Володимир Всеволодович, прозваний Мономах. Він захотів перенести мощі святих страстотерпців Бориса і Гліба і сповістив про те по всій землі Руській, і зібралися до нього князі руські Давид і Олег Святославичі чернігівські із синами своїми, і з вельможами, і боярами, й инші князі з боярами своїми, і з усієї землі Руської сила-силенна людей зібралася. Також і митрополит Київський Никифор з боголюбивими єпископами Теоктистом Чернігівським, Лазарем Переяславським, Миною Полоцьким, Данилом Юріївським і з блаженним Прохором, ігуменом Печерським, Савою, ігуменом Спаським, Сильвестром Михайлівським, Петром Кловським, Григорієм Андрієвським і з иншими ігуменами й з усім освяченим собором. І не вміщав Вишгород зібраної влади і народу. Отож, у перший день місяця травня освятили церкву, і бенкет великий зробили того дня, і всі князі і святителі обідали в Олега, князя чернігівського, убогим же і подорожнім велику трапезу ставили три дні для частування. У другий же день травня, коли встановлено празник Перенесення чесних мощів святих князів Бориса і Гліба, після відспівування звичного утреннього правила (була ж тоді неділя Святих мироносиць) митрополит із єпископами і зі всіма пресвітерами і дияконами, одягнувшись у світлі священні ризи і свічки запаливши, покадили раки святих і поклали кожного на свої сани, на те приготовані й прикрашені. Були ж раки кам'яні, і везли князі з вельможами самі. Попереду ішов митрополит зі всім освяченим собором за своїм чином. Не могли ж не лише мощів святих везти, але ні самі ступити через велику кількість люду, що наступав і тиснув звідусіль. І звелів князь Володимир Мономах кидати срібняки в людей, і так ледве змогли привезти раку зі святим Борисом. Поставивши ж посеред церкви, пішли по святого Гліба. І таким же чином привезли, і при святому Борисі поклали. Була ж суперечка між князями: Володимир-бо Мономах благоволив, аби мощі святих були посеред церкви, і хотів склепіння срібне над ними збудувати, а Давид і Олег хотіли поставити з правого боку в камарі, де батько їхній Святослав Ярославович назнаменував. І сказав митрополит з єпископами: "Кидайте жереб для кращого знаття: де захочуть святі мученики, там їх і покладемо". І сподобалося слово це всім. І поклали жереби свої у вівтарі на божественній трапезі, і вийнявся жереб Давида й Олега. І поставили святих мучеників у камарі, на те приготованій, із правого боку. Володимир Мономах окував раки святих срібними дошками, й ікони святих зобразив на дошках і позолотив. Поставив же при раках і свічада срібні позолочені зі свічками, і всю камару позолотою прикрасив невимовно: любив-бо той благовірний князь красу церковну дуже і до святих мучеників велику сердечність з вірою мав. Робили ж ці святі угодники Божі і чуд багато, з них же тут деякі згадати належить.

Був у Вишгороді муж на ім'я Мирон, садівник. Він мав отрока, в якого була нога суха, скорчена, і не міг ходити нею, анітрохи не чув її, але зробив собі дерев'яну ногу, щоб ходити. Він завжди на церковне правило вдень і вночі в церкву святих мучеників Бориса і Гліба приходив і до гробу їхнього зі сльозами припадав, просив зцілення. Одної ночі явилися йому святі мученики і сказали: "Чому взиваєш до нас, чоловіче?" Він же показав їм всохлу ногу і просив зцілення. Вони ж перехрестили ногу його тричі. І коли збудився той хлопець зі сну, відчув ногу свою здоровою. І скочив, славлячи Бога, і розповідав людям, як його святі мученики Борис і Гліб явленням своїм зцілили. Розповідав же, що бачив, як ходив з ними і Георгій, той отрок, що впав на тіло святого Бориса, коли його вбивали, і простромлений був списом. Він свічку носив перед святими, видно було.

Сліпець один прийшов, припав до гробів святих. І цілував з любов'ю ковчеги, і очі свої прикладав, просячи зцілення, — і зразу прозрів, і всі прославили Бога і святих Його угодників Бориса і Гліба. Також кульгавий був один, який мав ногу, відтяту по коліно, і зробив дерев'яну ногу, погано на ній ходив, він прийшов до Вишгорода, перебував при церкві святих мучеників з иншими убогими, приймаючи на потребу від християн, що подавали милостиню. Був же в той час у Вишгороді старійшина садівників, якого кликали за світським звичаєм Ждан, а у святому хрещенні Микола. Він мав звичай щороку влаштовувати празник святителя Христового Миколая, годуючи убогих і подорожніх. Якось, коли відбувалося в домі того мужа на честь святого Миколая святкування, прийшли туди убогі. Туди прийшов і кривий один, сподіваючись