Читати книгу - "Спомини"

Йосиф Осташевський (1890–1948) — священик, родом з містечка Лешнів біля Бродів на Львівщині. Походив з убогої ремісничої родини, закінчив Бродівську гімназію, богослов’я вивчав у Львівському університеті. У 1916 р. одружився з Теофілею Лиско і був висвячений на священика. Душпастирював у селах Завидовичі Городоцького р-ну (1916–1921), Курники Яворівського повіту (1921–1927), з 1927 р. став парохом с. Підберізці біля Львова та деканом Винниківським, викладав у Богословській академії, писав богословські праці, проповіді і реферати, часто проповідував у соборі св. Юра, на різних відпустах, на з’їзді УМХ, на акціях “Просвіти”. Йосиф Осташевський та Йосиф Сліпий були великими приятелями ще з часів навчання в семінарії. Сліпий, попри його швидку церковну кар’єру, ніколи не поривав приязні з о. Осташевським, часто приїжджав до Підберізців, особливо на другий день Різдва, в день св. Йосифа, щоб разом з о. Осташевським святкувати іменини. Вони могли цілі години проводити у дружній бесіді. Після ліквідації УГКЦ у березні 1946 р. Осташевський був арештований за відмову перейти на православ’я. На допитах заявив: “Сталін є атеїст і не може мені диктувати, якої я маю бути віри”. За це був засуджений на вісім років позбавлення волі. Помер у Харківській тюрмі 2 жовтня 1948 р. Йосиф Сліпий ще згадуватиме про Осташевського і його смерть далі у своїх “Споминах”. Про Осташевського див.: Лідія Купчик. Життєносні стовпи Церкви. Львів 2010, с. 68–82; Лідія Купчик. Третій удар: Долі галицьких отців-деканів. Львів 2001, с. 22–34.

Микола Ліщинський (1891-?) — священик, висвячений у 1918 p., служив сотрудником у Стрию (1921–1927) та катехитом у стрийській школі (1927–1939). У 1944–1946 pp. служив у кафедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию. Подальша доля невідома. За непідтвердженими даними, був заарештований, засуджений і помер у таборах.

Антін Радомський (1890–1960) — одружений священик Львівської архиєпархії, родом з Олеська. Середню освіту здобув у Бродах, богослов’я вивчав у Львові, у 1916 р. був висвячений єпископом Йосафатом Коциловським і став завідателем у с. Волошинова, але в 1919 р. на заклик митрополита Андрея Шептицького повернувся до Львівської архиєпархії і став завідателем в с. Словіта, де ледве не був розстріляний більшовиками. У 1921–1944 — парох с. Золочівка біля Бережан і завідатель у Каплинцях Козлівського д-ту (1941–1944). Був добрим проповідником, дописував до журналу “Нива”. У 1943 р. переїхав з родиною до Львова, де служив сотрудником на Збоїщах. З приходом радянської влади у 1944 p., прагнучи зберегти родину, під приводом хвороби отримав звільнення зі свого уряду і формально відійшов від душпастирства, влаштувався на роботу в Львівську картинну галерею. Незважаючи на це, душпастирював підпільно до кінця життя, створив підпільну парафію, про яку не знали навіть рідні (ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 782; Інтерв’ю з Модестом Радомським // Архів ІІЦ, П-1-1-231).

Рекреація — тут: час відпочинку в семінарії.

Дуктор (лат. ductor) — староста курсу в семінарії, завідувач музею (кімнати для навчання), заступник префекта студій; контролював дотримання семінаристами правил внутрішнього розпорядку семінарії, виконував вказівки префекта і настоятелів.

Михайло Чорнеґа (1891-?) — висвячений у 1916 p., спочатку душпастирював у Дідушицях-Малих (1916–1921) та Студинці біля Калуша (1921–1933), з 1933 р. служив парохом у Долині; у 1939–1944 — віце-декан Долинського д-ту (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 983). Брав участь у “Львівському соборі” 1946 р. і підписав православ’я. Подальшу долю встановити не вдалося.

Кость Левицький (1893-?) — одружений священик, родом із Сварича Долинського повіту, закінчив Академічну гімназію та семінарію у Львові. Перевівся зі Станиславівської єпархії до Львівської архиєпархії і був висвячений у 1917 р. Душпастирював у селах Перегноїв біля Перемишлян (1928–1931), Янівка та Гозіїв Долинського д-ту (1931–1944) (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 538). За радянської влади був заарештований, засуджений та засланий у с. Джонка Хабаровського краю. Йосиф Сліпий дуже шанував о. Левицького, що видно навіть з тої характеристики, яку він дає йому тут ще як семінаристу. Митрополит листувався з ним під час свого заслання в Маклакові, висилав йому через Степана Ратича свої послання та рукописи “Історії Вселенської Церкви на Україні” в надії отримати від нього відгук щодо наукового змісту праці. Подальшу долю, місце і дату смерти о.  Левицького встановити не вдалося.

Павло Мазур (1886–1913) — висвячений у 1913 р. і призначений сотрудником у с. Плавча-Велика на Бережанщині, але невдовзі помер (28 травня 1913).

Невідомо точно, про яку особу тут ідеться. Можливо, мається на увазі Йосиф Олійник (1888–1920, Ліщин) або Павло Олійник (1888–1955, Торонто). Перший був висвячений у 1914 р. і служив у с. Ліщин біля Бібрки; другий був висвячений у 1912 p., душпастирював у різних селах Львівщини та Тернопільщини, у 1945 виїхав до Німеччини, а в 1949 емігрував до Канади, де й помер 2 листопада 1955 р. в Торонто.

Микола Чубатий (1989–1975) — історик і правник, закінчив Тернопільську гімназію, у 1909–1913 pp. вивчав богослов’я у Львівській семінарії й на богословському факультеті Львівського університету, потім філософію та право у Відні та Львові. Викладав історію українського права в Українському таємному університеті у Львові, після ліквідації якого очолював приватну учительську семінарію сестер-василіянок у Львові (1923–1928). З осені 1925 — викладач у Львівській духовній семінарії, а згодом у Богословській академії, брав участь у розробці її статутів, був учасником міжнародних наукових конгресів, опікувався академічною молоддю в товаристві “Обнова”. У серпні 1939 р. виїхав на з'їзд “Рах Romana” до Нью-Йорка, де його застала війна, і залишився на постійне проживання в США. На еміграції брав активну участь у суспільно-політичному та науковому житті. У 1963 р. митрополит Йосиф