Читати книгу - "Спомини"

Василь Стадник (1890-?) — священик, родом із с. Теклівці Скалатського повіту, середню освіту здобув у Тернополі в 1909 p., богословські студії закінчив у Львові в 1913, висвячений на священика в 1914, душпастирював у селах Ілавче, Гримайлів, Чернихівці, Голгочі, Кутківці та Пронятин на Тернопільщині. У 1938 р. був відзначений крилошанськими відзнаками (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 830). Доля після 1944 р. невідома.

Точки (тобто “пункти”) — короткі духовні науки семінаристам для розважання на наступний день перед ранішніми молитвами.

Леонтій Куницький (1876–1961) — довголітній парох катедри св. Юра у Львові та прелат Львівської капітули УГКЦ. Походив з давнього козацького роду, із священичої родини. Народився в с. Оріхівцях, закінчив гімназію в Тернополі, богословські студії у Львові та Інсбруку. Після свячень душпастирював на Поділлі, у 1914 р. виїхав до м. Бремена (Німеччина), щоб душпастирювати серед українських заробітчан, але з початком Першої світової війни повернувся до Львова, займався доброчинною діяльністю. У 1918 р. іменований крилошанином Львівської митрополичої капітули. У міжвоєнний період був парохом катедри св. Юра та деканом м. Львова, послом до Варшавського сейму від партії УНДО. У 1923 р. виступив співзасновником УБНТ, займався літературною діяльністю (писав новели та повісті). У 1927 р. опублікував книжку “Вітер від моря”, де закликав українців починати боротьбу за відродження власної держави з відмови від вживання алкогольних напоїв та тютюну. У 1939–1941 pp. за дорученням митрополита Шептицького служив у Відні. З приходом радянської влади був заарештований після обшуку в соборі св. Юра 12 квітня 1945 р. і рішенням Особливої наради при НКВС СРСР засуджений на п’ять років таборів з конфіскацією майна. Покарання відбував у Дніпропетровській обл. Після закінчення терміну ув’язнення мав бути відправлений на заслання, однак через хворобу ніг і неможливість транспортації потрапив у будинок інвалідів у с. Адамівка Криничанського p-ну Дніпропетровської обл. У 1955 р. повернувся на Львівщину й оселився в м. Мостиська, де помер у 12 вересня 1961 р. Докладніше див.: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 2385; Ярослав Куницький. О. Прелат Леонтій Куницький — Спогади молодих літ і заслання. Торонто 1990; П. Франко. Отець-прелат Куницький Леонтій, 1876–1961 // П. Франко. Репресоване духовенство УГКЦ. Львів 2008, с. 235–237.

Ісидор Дольницький (1830–1924) — видатний священик, учений і богослов УГКЦ, довголітній духівник і професор Львівської духовної семінарії, папський диякон, домашній прелат папи Лева XIII. Родом із с. Старі Заложці на Тернопільщині, закінчив початкову школу в рідному селі, два роки вчився у Тернопільській гімназії, але стараннями вітчима поїхав на навчання до Грецької колегії св. Атанасія в Римі; вищу освіту здобув в університеті Конгрегації пропаганди віри (тепер — Папський Урбаніянський університет). Після завершення богословських студій (1855) повернувся до Львова, був висвячений та став служителем у соборі св. Юра. У 1857–1877 pp. працював учителем у Грецькій колегії, опанував 13 іноземних мов, вивчав давні рукописи та стародруки. З 1872 р. став радником Львівської митрополичої консисторії. У 1878–1907 pp. був духівником Львівської семінарії, де виховав багато поколінь греко-католицьких священиків, в тому числі і митрополита Йосифа Сліпого. Семінаристи любили і шанували цього святця, називали його “Дзядзьом”. З 1890 р. Дольницький був призначений сповідником сестер-василіянок. З 1908 р. перебував на емеритурі, займався науковою працею. З початком Першої світової війни був заарештований та опинився у Талергофському концтаборі, але вже наприкінці 1914 р. був звільнений. Наприкінці 1915 р. повернувся до Львова, продовжував свої літургічні дослідження та писав служби на різні свята. Помер в опінії святости 22 березня 1924 р. Прохований у гробівці греко-католицьких крилошан на Личаківському цвинтарі у Львові. Йосиф Сліпий мав глибоке переконання у святості Дольницького. Після його смерти в журналі “Богословія” була опублікована розвідка про о. Дольницького: Йосиф Боцян. О. Прелат Ісидор Дольницький — духовний отець, літургіст, піснетворець // Богословія, т. 2. Львів 1924, с. 118–195. Йосиф Сліпий подбав також про друге, доповнене видання цієї праці окремою книгою у 1933 р. і написав до неї вступне слово. Щобільше, незабаром після свого звільнення 26 червня 1963 р. він написав окреме клопотання до папи Івана XXIII про відкриття беатифікаційного процесу отця-прелата Ісидора Дольницького і пропонував доручити цю справу єпископові Івану Бучку. Офіційне рішення у справі беатифікації Ісидора Дольницького було прийняте щойно на Львівському синоді 1994 р. Докладніше див.: Олег Дольницький. Літопис роду Дольницьких. Документи, матеріали, спогади: Генеалогічне дослідження. Львів 2004, с. 451–500.

Конференція — тут: напучування від ректора чи духівника семінарії.

Іларіон Паньківський (1868-?) — молодший брат Костя Паньківського (старшого), священик Перемиської єпархії, висвячений у 1894 p., з 1905 р. — вдівець. Душпастирював у селах Люблинець, Опарівка, Батятичі, Горинець Бутини; у 1905–1914 роках — віце-ректор семінарії у Львові; з 1914 р. душпастирював у селах Лісковате біля Добромиля та Росохач Турківського повіту, у 1908–1932 — член митрополичої консисторії, у 1918–1939 — парох у селі Більче біля Дрогобича. Подальша доля невідома.

Константин Богачевський (1884–1961) — церковний і громадський діяч, меценат української науки і преси, родом із с. Манаїв Золочівського повіту. Богослов’я вивчав в університетах Львова, Інсбрука, Мюнхена, здобув докторат з богослов’я. Висвячений у 1909 p., працював спочатку префектом і духівником у Львівській семінарії, а з 1918 — віце-ректором Перемиської духовної семінарії та крилошанином катедрального собору в Перемишлі. З 1923 р. став генеральним вікарієм та апостольським протонотарем, однак через переслідування з боку польської влади змушений був виїхати до Риму, а звідти відбув до США. З 1924 р. призначений апостольським екзархом для українців у США. У 1933 р. ініціював серед українців США масову допомогу жертвам голодомору в УРСР. У повоєнний період — асистент папського трону, римський граф (1950), титулярний архиєпископ Берое (1954). У 1958–1961 pp. — митрополит Філадельфійський УГКЦ. Про нього див.: Д. Богачевський. Владика Константин Богачевський — перший митрополит Української Католицької Церкви в ЗСА. Філадельфія 1980.