Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"

Й шкіра шорсткою стає. Ось тоді біля скелі якоїсь

Тіні шукай, біблінське вино[178] прихопивши й пухкенький

/590/ Хлібчик, і молока від кози, що малят не годує,

З ялівки трохи м’ясця, що травицю скубала в лісі,

Чи з козенят із першого приросту. В тіні попивши

Трохи вина, й від тієї поживи утішений серцем,

І повернувшись лицем до тугого дихання Зефіру,

Із джерела, що в жару не всихає й не каламутне,

Три частини до кухля черпай, вина — лиш частину.

Тільки-но вперше появиться в небі міць Оріона[179],

Слугам вели у цей день молотити священне Деметри

Зéрно на круглім і рівнім току, відкритім для вітру.

/600/ В зерновики позсипай тоді, що змолотив і відміряв.

А як усе вже збереш і складеш у комору пожитки,

Наймита, раджу, бездомного взяти і жінку бездітну:

Та, що годує дитину малу, — лиш завадою в домі;

Пса-гострозуба тримай і на корм йому не скупися,

Щоб із подвір’я той-хто-спить-вдень[180] чогось не поцупив.

Сіна й відходів усяких запас май, щоб годувати

Мулів своїх і биків. Хто трудивсь — колінам спочити

Хай тоді дасть і ярма з волів натруджених скине.

А коли Сіріус і Оріон[181] заблиснуть на небі

/610/ Й рожевоперста Еос[182] на Арктура глянути зможе,

Ось тоді, Персе, стинай і додому зноси виногрона.

Десять днів і десять ночей їх висушуй на сонці,

Зо п’ять — в тіні тримай, а на шостий — зливай уже в глеки

Ті Діоніса дари, нам солодкі. А коли, врешті,

Стануть Плеяди й Гіади[183] на заході й піде за обрій

Міць Оріона — з засівом новим, гляди, не спізнися:

Час для усіх робіт польових і пора є належна.

А коли в море тягне тебе, в небезпечні дороги, —

То, коли діви-Плеяди, тікаючи від Оріона

/620/ Грізної сили, пірнуть у замрячені моря глибини,

І зусібіч, не вгаваючи, стануть вітри налітати, —

Темному морю ввіряти судно тоді й не подумай —

Про обробіток землі пам’ятай, — така моя рада.

Добре камінням судно обклади зусібіч, як на берег

Витягнеш, щоб дощовиті вітри не знесли його в море.

Вибий і чіп, бо прогнити б могло од Зевсових ливнів.

Потім приладдя усі гарненько склавши у домі

І позгортавши як слід судна мореплавного крила[184],

Міцно збите стерно — завісь над огнищним димом.

/630/ Сам же вичікуй, коли для плавби наспіє година.

Щойно наспіла — в море спускай судно бистрохідне

З крамом таким, щоб із зиском додому його скерувати,

Як це і мій, і твій робив батько, Персе немудрий:

В море не раз він пускавсь, аби дома краще жилося.

Так він сюди раз прибув, подолавши обшири моря,

На смоляному судні з еолійської Кіми[185] відпливши.

Та не пересит гнав його в море, не статки-розкоші —

Скрутна година: Зевс на людей її часто зсилає.

От і осів він під Геліконом у вбогій місцині,

/640/ В Аскрі; зле тут взимі, гірко вліті, не солодко — завше.

Отже, за що б ти, Персе, не взявся, вмій пильнувати

Часу й пори, що так уже важить у мореплавстві.

Хай ти мале полюбляєш судно — завантажуй велике[186]:

Більшим буде вантаж — то більше матимеш зиску,

Тільки б недобрі вітри свої подуви погамували.

А як на злам голови у непевне пустишся море,

Щоб і борги скинуть з пліч, і з голодом діла не мати, —

Моря шумкого спробую викласти міри й закони,

Хоч ні на плаванні я, ні на суднах не розуміюсь.

/650/ В морі широкому я за життя свого якось не плавав,

Лиш один раз на Евбею — з Авліди[187]; колись тут ахейців

Буря звела: силу військ у священній зібравши Елладі,

Рушили збройно на Трою вони, красунями славну.

Плив я туди, до Халкіди, на грища Амфідаманта[188]

Мудрого; там нагород було досить, що завчасу їх

Приготували духом великі сини того мужа.

Гимном я там переміг — отримав триніжок вухатий[189]

І посвятив його Музам співучим на Геліконі,

Бо ж вони вперше мене до дзвінкої покликали пісні.

/660/ Дещо лиш знаю про судна, кілками позбивані густо,

Та сповіщу, які мислі у Зевса-егідодержця,

Музи ж навчили мене незрівнянні гимни співати.

Як п’ятдесят минуло вже днів після сонцестояння

І до кінця добігає пора спекотлúвого літа,

Ось тоді й час у море пускатися смертному люду:

Цілим повернеш судно, не втоне й той, хто на ньому,

Сам Посейдон, землі потрясатель, хіба що зумисно

Хоче згубити когось, а чи Зевс, богів повелитель,

Добрий-бо хто чи лихий, — у їхніх руках його доля.

/670/ Подуви світлі тоді, та й море — тихе, безпечне.

Сміло тоді вітрам поручай судно бистрохідне,

В море спускай, усілякого краму напакувавши.

Та з поворотом не зволікай, скоріш повертайся,

Ні на вино молоде не чекай, ні на сльоти осінні,

Ні на дихання зими, на потужні подуви Нота —

Хвилі він гонить, шмагаючи їх осіннім, од Зевса,

Ливнем тугим, і море тоді — то одна небезпека.

Дехто пливе й навесні, коли на гілках смоківниці,

На самих кінчиках, перші, дрібні, що ледь розпустились,

/680/ Удовжину, мов воронячий слід, помітить листочки.

Знов тоді море доступним стає; плавба та, одначе,

Ой, нелегкою бува! Не схвалю я такої затії —

Серце до