Читати книгу - "Війна з Росією"

— Чудова думка, — погодився Морланд, розуміючи, що всіх умовностей дотримано і ніхто з них не порушує субординацію. А Берзіньш навіть якщо й отримував задоволення від тієї «дуелі», його обличчя демонструвало лише байдужість, і він спокійно продовжував передивлятися папери на столі.

Повертаючись до «Адажі», Морланд багато про що розпитував Марину. Йому хотілося щось знати про неї, якщо вже їм доведеться працювати разом. Він одразу ж дізнався, що англійську мову вона так чудово опанувала, коли вивчала англійську літературу в університеті міста Дарема. Потім кілька років працювала в «Ґолдман Сакс» у Лондоні, аж поки їй не набридла галасливість великого міста і вона не повернулася до Риги, щоб служити рідній країни.

Морланд розпитував жінку і про Україну, і про Росію, і про російську загрозу для балтійських держав, а вона дуже серйозно відповідала на всі його запитання.

— Безсумнівно, у президента Путіна є якась мета. Все на це вказує, — мовила Марина.

Морланда дивувала категоричність цієї жінки, але після трьох тижнів перебування тут у нього почало з’являтися відчуття, що коли вже такі розумні й космополітичні латвійці, як пан Берзіньш і пані Крауя, настільки переконані в нечесності Путіна, то, мабуть, так воно і є.

— Наша історія навчила нас не довіряти росіянам, — повела вона розмову далі. — Вам якось треба буде відвідати в Ризі музей окупації. Тоді зрозумієте, що в Латвії немає родини, якої хоча б трохи не торкнулася російська окупація за часів Другої світової війни або пізніша радянська окупація. Моя мама народилася в сибірському трудовому таборі. Туди в 1950-х були депортовані мої бабуся та дідусь. Урешті-решт їх звільнили, але здоров’я дідуся і бабусі вже не відновилося... А десяткам тисяч людей так і не пощастило повернутися додому.

Морланд ніяково мовчав. Будучи британцем, він не міг навіть і приблизно уявити, що довелося пережити латвійцям у зовсім недалекому минулому.

Марина вмовкла і задумалась.

— Якщо говорити про людей, то у вас ніколи не буде друга, кращого за росіянина. Я знаю, що кажу. У мене є друзі-росіяни. Коли потрібно, вони віддадуть вам останню сорочку. Будуть скільки треба сміятися з вами, плакати або пити. Але як нація... як сусіди... вони — жахливі.

Незчулися, як приїхали в «Адажі». Морланд показав на навчальний корпус, де для мерсійської групи виділили офіс. Коли вони ввійшли, Вайлд відвів очі від ноутбука, в який записував дані за день тренувань і привітався:

— Доброго дня. Ну що, сер, як там Рига? Що корисного дізналися?

Ще троє членів групи підвели очі і з цікавістю подивилися на Крауя. Вона ж привітала їх доволі холодно.

— Хлопці, у нас нове завдання. Дозвольте відрекомендувати вам Марину Крауя, нашого офіцера зв’язку зі служби безпеки Латвії, — Морланд поводився спокійно, навіть розслаблено, але, як завжди, був зосередженим та діловим — професіоналом у своїй команді. Він розповідав своїм хлопцям новини, і саме в цей час у їхньому корпусі встановлювали безпечний відеоконференц-зв’язок «Інмарсат».

Зв’язківець з їхньої команди, капрал Стів Бредлі — новозеландський велетень-маорієць, який об’їхав півсвіту разом із британською армією, вже відрегулював частоту, і на екрані з’явився командний пункт Постійного об’єднаного штабу в Нортвуді. Вайлд та ще двоє членів команди, капрали Педді Арчер і Джезза Вотсон, сиділи позаду і слухали.

— Сер, зв’язок встановлено, — доповів Бредлі, і Морланд зайняв місце перед двометровим кольоровим екраном.

— Доброго вечора, Джеррі, — привітався він, коли майор Джеррі Дінґлей, штабний офіцер, відповідальний за підтримку навчальних груп у країнах Балтії, сів перед камерою по той бік екрана.

Морланд повідомив, що підготовка групи йде за планом і підрозділ спецпризначення вдосконалює навички з порятунку заручників. Наступного тижня основну увагу буде зосереджено на глибинній розвідці та патрульній роботі, але з огляду на природну витривалість латвійців, а також їхнє хороше знання специфіки лісової місцевості, навряд чи інструктори зможуть ще щось додати. Радше він мріяв про те, щоб латвійці навчили його команду деяких трюків, які можна буде взяти на озброєння вдома. Потім він розповів Дінґлею про прохання Берзіньша.

— На перший погляд може здатися, що вбивства були вчинені латиськими націоналістами. Але є версія, що це надто тонка робота для них. Зазвичай вони діють значно грубіше. Це не їхній стиль. Вирізані знаки Латиського легіону, акуратно переламані шиї — все вказує на професіоналів у цій справі — росіян: агентів ФСБ або спецназ. У служби безпеки Латвії є кілька зачіпок, але, щоб викрити всю мережу, їм потрібна допомога. Нас також непокоять можливі загрози для проросійської демонстрації, яка запланована на завтра. На нашу думку, націоналісти Латвії можуть спробувати зірвати її. Латвійцям дуже складно прийняти політичне рішення стосовно боротьби з власним народом та його стримування. Це може призвести до подальшого напруження. У латвійській службі безпеки цікавляться, чи зможемо ми зробити це замість них.

— Зрозуміло, Томе, — промовив Дінґлей. — Нас попереджав про це відділ розвідки J2 з Постійного об’єднаного штабу. Поряд зі мною офіцер із Центру урядового зв’язку Великої Британії. Вона розповість вам, що може зробити наша спецслужба.

На невеличкому екрані справа з’явилося обличчя, яке Морланд колись знав краще за власне. Він не бачився з Нікола Алленбі відтоді, як закінчив Оксфорд. Ця жінка — справжній діамант. Свого часу вона була старостою Челтенхемського жіночого коледжу і закінчила Оксфорд найкраще за всіх студентів факультету «Комп’ютерні науки та філософія». Весела дівчина вміла заінтригувати і мала не лише хорошу спортивну форму, а й талант лінгвіста, що, певно-таки, стало результатом виховання у сім’ї дипломата. Тож вільно володіла російською, польською та німецькою мовами. Окрім того, вона була однією з тих дівчат, яких приваблювали спортивні змагання, організовані факультетом підготовки офіцерів Оксфордського університету. Згодом сталося неминуче: вона закохалася в хлопця із Західного Мідленда, який був таким собі гострокутним нешліфованим алмазом. Коли їхні стосунки перейшли на новий рівень, вона ті гострі кути завжди намагалася згладжувати, і вже дуже швидко він став абсолютно відданий їй, а вона, здавалося, йому.

На травневому балі Морланд зробив те, про що відразу пошкодував, — побився з братом одного із друзів Алленбі. Відразливий агент із нерухомості з Кіренчестера з’явився на вечірці й одразу ж роздратував хлопця одним лише зневажливим зауваженням про «бидло» з Мідленда. І Том завівся. Його реакція найбільше була спровокована тим, що тому агентові Нікола вочевидь подобалась. Однак у ставленні дівчини щось змінилося тієї самої миті, коли Том зчинив бійку. За