Читати книгу - "Війна з Росією"

— Томе, познайомся з новим офіцером Центру урядового зв’язку, — сказав Дінґлей з екрана. — Вам слово, Нікі.

— Ми вже знайомі... ще з часів Оксфорда. Приємно бачити тебе знову, Томе. Хоча зображення дещо розмите.

У її голосі Морланд відчував холодний професіоналізм.

— А я тебе добре бачу звідси. Та головне, що ми чудово чуємо одне одного. То ви зможете нам допомогти? — запитав Морланд бадьорим голосом, намагаючись не видати свого хвилювання.

— Розкажи мені якомога більше, і ми почнемо моніторити мережу.

Морланд передав слово Марині, яка детально розповіла про масштаби впливу Кремля на Російський союз Латвії, а також про те, що відомо про завтрашню проросійську демонстрацію. Вона також наголосила на побоюваннях латвійців щодо проведення націоналістами контр-демонстрації.

— Ми припускаємо, що росіяни використають будь-яку можливість накрутити ситуацію з усіх боків, щоб викликати громадський неспокій і отримати привід для вторгнення нібито для захисту своїх людей. Тобто сценарій їхніх дій буде аналогічним до сценарію подій у Криму та Східній Україні.

— Я розумію, — Алленбі не збиралася щось розповідати про погляд британців на проблеми Латвії. — Я поговорю зі своєю командою в Центрі урядового зв’язку та поінформую керівників, щоб вони мали повну картину.

— Томе, ми також попросимо допомоги у хлопців із Воксхолл-Кросс, — додав Дінґлей, маючи на увазі МІ-6 — британської службу розвідки, розташовану на південному березі річки Темзи, у Воксхоллі. — Побачимо, чим вони зможуть допомогти. Те, про що вас просили латвійці, ми зробимо і надамо групу для здійснення спостереження за демонстрацією. Вони доповідатимуть про все, що там відбуватиметься.

— Демонстрація розпочнеться завтра опівдні, — відповів Морланд. — Повідомте мені, коли дізнаєтеся щось нове. Сьогодні ввечері ми вирушаємо в Ригу: маємо намір вивчити маршрут демонстрації і визначити місце, звідки можна буде за всім спостерігати.

Зв’язок завершився, монітор потемнів і обличчя з екрана зникли.

— Томе, оскільки у найближчому майбутньому ми тісно співпрацюватимемо... Дозволите мені називати вас просто — Томом? — запитала Крауя.

— Тільки якщо я зможу називати вас Мариною, — відповів Морланд, задоволений тим, що вона перша забажала відмовитися від формальностей.

— Авжеж, — відповіла вона усміхаючись. — Ви знаєте ту дівчину?

— Знав раніше... Не важливо... Нам час працювати, Марино.

Морланд подивився їй у вічі та відчув: вона все зрозуміла. Вродлива і розумна жінка.

Морланд повернувся до команди:

— Час їхати в Ригу і визначити місце, звідки нам найзручніше буде спостерігати за завтрашніми подіями так, щоб ніхто нас не помітив.

— Я покажу вам таке місце, — запевнила Крауя. — Ходімо.

08:00, середа, 17 травня 2017 року Рига, Латвія

Тієї середи ранок був ясним. Сірі хмари розвіялися, а холодний північний вітер ущух, і день обіцяв бути лагідним. Попри це Ригу охопило тривожне передчуття, зовсім не притаманне цьому місту. Новина про вбивство Петрова та Задонова, лідерів Російського союзу Латвії, швидко поширилася та викликала шок і обурення у представників численної російської діаспори.

Вронський прокинувся рано. Йому треба було добре обміркувати все, що сталося напередодні ввечері, аби якнайкраще тим скористатися. Наказавши Брежнєвій доповісти про все Москві та почати постити у Твіттері й інших соцмережах новини для переляканих російськомовних громадян, він зустрівся з представниками організаційного комітету демонстрантів — і нового лідера було швидко призначено. Потім разом із керманичем СЗРН та його підлеглими сіли планувати хід демонстрації — від початку і до кінця.

Убивства дали найбажаніші наслідки. Запущена новина, ширячись від людини до людини Твіттером, Фейсбуком та іншими соціальними мережами (Брежнєва добре знала свою справу), підіймала хвилю гніву серед етнічних росіян.

Із самісінького ранку їх уже безліч ішло пішки, їхало велосипедами, автобусами чи всюдисущими трамваями до місця збору демонстрантів. Вронський спостерігав за цим із кав’ярні, сидячи в якій, встиг випити вже не одну філіжанку кави. Автобуси та автівки приїздили передусім із Даугавпілса та інших прикордонних із Росією східних міст, де жили переважно росіяни. Деякі російськомовні мали громадянство Латвії, але більшість із них були так званими негромадянами, яким відмовили в латвійському громадянстві через їхнє принципове небажання пройти відповідний латвійський тест. Іще з часів остаточного виведення у 1994 році радянських військ вони були дуже невдоволеною меншістю, однак більшість із них визнали статус-кво і були раді жити в Латвії «по-європейськи». Однак тепер, після вторгнення Росії у Крим та на Схід України, на цих людей неабияк впливало російське телебачення та соцмережі, які, яскраво й емоційно висвітлюючи безперервний потік подій, усю увагу своєї аудиторії зосереджували лише на дискримінації, нестачі робочих місць та законах, нібито спрямованих проти російської мови. Кожен день їм розповідали про те, як добре буде під «батьківським крилом» російського президента.

Окрім того, після провокаційних петицій латвійських націоналістів із закликами зігнати всіх етнічних росіян у концтабори, кремлівське телебачення, якому так довіряло російськомовне населення Латвії, останніми місяцями почало гучно звати людей на вулиці, щоб відстояти свої громадянські права і, якщо треба, битися за них.

Коли того травневого ранку етнічні росіяни стікалися до Риги, подвоюючи і навіть потроюючи її населення, поширені чутки вже вирували і починали жити власним життям. Брежнєва, за вказівкою Вронського, й далі постила в соціальних мережах заклики до Росії-матінки захистити всіх своїх дітей.

Вона повторювала слова російського президента, сказані три роки тому, а їх підхоплювали та знову і знову ділилися ними в Твіттері, додаючи до своїх закладок: «...майже 95 % росіян вважають, що Росія має захищати їхні інтереси». У повідомленнях з’являлися закиди, що «латиші ніколи не зміняться», тож Путін має «прийти на допомогу».

Тим часом вдягнені в цивільне Морланд та його команда під орудою Марини Крауя, розбившись на пари, зайняли позиції на верхніх поверхах готелю «Європа Роял» — будівлі у стилі модерн на вулиці Криш’яна Барона, де за планом мав пролягати маршрут ходи. Зі своїх позицій вони бачили сотні поліцейських, які вишикувалися вздовж шляху демонстрантів, а ще більше їх групувалося у резерв. У центрі міста магазини та офіси були зачинені, вікна будівель забиті дошками, а більшість місцевого населення розійшлася по домівках ще до початку демонстрації.

Марш розпочався над полудень. Десятки тисяч демонстрантів під проводом членів