Читати книгу - "Війна з Росією"

СЗРН із пов’язками організаторів на рукавах вирушили до центру старого міста. Гучне ритмічне скандування «Ро-сі-я! Ро-сі-я!» наповнило повітря. Прапори зі світлинами Путіна, з написами російською та англійською, щоб увесь світ зрозумів, «России слава! Russia Glory!» майоріли над головами багатолюдного натовпу. Молодики в масках і з рюкзаками, набитими камінням, чіплялися до поліцейських, які непохитно стояли на флангах у повному бойовому спорядженні з піднятими щитами та палицями напоготові. Проходячи повз горілчану крамницю, хтось жбурнув у вітрину цеглиною. Дико волаючи, натовп мародерів, підбурюваний СЗРН, почав хапати і спустошувати пляшки з горілкою.

Поліцейські, вишикувавшись і спрямувавши палиці на бунтівників, кинулися в атаку. Кілька людей впало, їх підхопили групи захвату та позаштовхували в поліцейські фургони. Незабаром відносно спокійна цілеспрямована маса людей перетворилася на розлюченого, мстивого, сп’янілого кровожерливого звіра: вони грабували магазини, перекидали та підпалювали автівки. Коли дим повалив по всьому місту, міжнародні телевізійні групи, попереджені Вронським про наближення погромів, кинулися у натовп знімати широким планом. Демонстранти насідали на стрій поліцейських, жбурляючи в них «коктейлі Молотова», що зі свистом розсікали повітря, розбиваючись на щитах та займаючись на захисниках правопорядку, а ті відчайдушно намагалися збити зі свого одягу вогонь. Вронський був у епіцентрі подій і керував провідниками так званої міліції СЗРН, які передавали його вказівки мобільними телефонами своїм помічникам у юрбі.

Натовп наближався до Верманського парку, зазвичай затишного скверу з літнім театром у самому серці елегантного міста. Тож Морланд і його люди зі своїх позицій могли бачити та фільмувати, як під ними збільшується юрба.

Крауя вказала йому на одного з лідерів:

— Томе, бачиш того чоловіка середнього зросту, років тридцяти, із коротким темним волоссям та у флісовій куртці на блискавці й білій футболці? Він оточений організаторами.

— Побачив, — відповів Том.

— Ось він ніби тут головний, але новенький. Це той росіянин, за яким ми стежили. Переконані, що він зустрічався з Петровим і Задоновим тієї ночі, коли їх убили, але ми загубили його слід у старому місті. Гадаємо, він відряджений із Москви, щоб розхитувати ситуацію.

Морланд клацнув затвором свого цифрового дзеркального «Кенона» із зум-об’єктивом, який заповнило застигле у видошукачі обличчя чорнявого росіянина, що на нього вказала Марина.

— Упіймав тебе... виродку, — стишеним голосом сказав Морланд.

Коли юрба майже заповнила Верманський парк, раптом почувся гортанний рев: із-за будівлі університету на маніфестантів насувалася багатосотенна демонстрація націоналістів.

Ряди поліціянтів були затиснуті між двома натовпами людей, що рвалися вбивати одне одного. Націоналісти жбурляли в росіян «коктейлі Молотова» та бруски цегли. Ті також відповідали цеглою, осколками розбитих вікон та схованими під одягом кийками. Палали машини, і тут і там у провулках спалахували бійки — то вибухали стримувані гнів і лють етнічних росіян.

Морланд знову навів бінокль на лідерів натовпу та побачив, як росіянин говорить телефоном — коротко і по-діловому. Він віддавав наказ.

За мить з даху університету пролунали три прицільних постріли: помилитися було неможливо — так звучать постріли снайпера. Морланд усвідомив, що чув такий самий звук лише тиждень тому — коли латвійці демонстрували його людям, як працює російська стрілецька зброя. Йому навіть дозволили постріляти з цієї зброї, тож її різке клацання було знайоме, як і вона сама — особлива снайперська гвинтівка, розроблена саме для спецназу, — гвинторіз. Вона стріляє із дозвуковою швидкістю 9-міліметровими бронебійними кулями з вольфрамовим наконечником і пробиває щільну 6-міліметрову сталеву пластину з відстані ста метрів. Морланд тоді пожартував, що сподівається ніколи не опинитися не з того боку. І ось тепер, за тиждень, він перебуває тут, а якийсь виродок стріляє із такої гвинтівки по юрбі внизу.

Потім, за кілька секунд, пролунала уривчаста автоматна черга на півмагазина патронів. «Це звичайний калашников», — пробубонів Морланд. Тепер звук був таким, ніби стріляв якийсь божевільний, а не підготовлений професіонал. Морланд бачив, як юрба розсіялася і почала розбігатися. Він не міг визначити, звідки саме стріляють, і тому навів бінокль. На землі в калюжах крові корчилися в передсмертній агонії підстрелені люди.

Знімальна група «Russia Today», яка бозна-звідки з’явилася, почала знімати широким планом: трьох молодих російських дівчат, убитих оскаженілим озброєним бандитом, безсумнівно — націоналістом. Однак Морланд міг заприсягтися, що насправді їх убили снайпери спецназу з даху університету. Страшні світлини вже за якусь мить розійдуться по всьому світу.

Чи є ще жертви? Схоже, немає. Та додаткова автоматна черга була випущена для того, щоб увести в оману, а не вцілити. Морланд знав, що росіянин у чорній флісовій куртці з мобільником у руці, чия світлина була в його камері, і є тією людиною, яка спланувала це звірство та віддала наказ убивати. А це те саме, що й натиснути на гачок.

— Одного дня я тебе дістану, покидьку, — поклявся він.

07:00, середа, 18 травня 2017 року Національний центр управління обороною РФ (НЦУО), Москва

Того ранку Федір Федорович Комаров прибув до НЦУО рано — там мало відбутися засідання Воєнного кабінету. Новини з Риги він отримав телефоном у вівторок увечері, щойно повернувся у свою квартиру на вулиці Тверській. Він уже встиг відвідати тренажерний зал і повправлятися з президентом у дзюдо. Комаров ще раз перевірив запланований порядок денний сьогоднішнього засідання і тепер, чекаючи на президента, пив чай у кабінеті начальника — генерал-лейтенанта Михайла Філатова.

З кутка кабінету лунали звуки увімкненого телевізора. «Russia Today» у своїх новинах за добу знову і знову повторювала сюжет про вбивство трьох етнічних росіянок. З екрана телевізора на нього дивилися щирі усміхнені обличчя дівчат — перспективних студенток Ризького університету.

Комаров підняв склянку з чаєм, мовчки салютуючи майорові Вронському. Той добре дібрав жертв: дівчата були гарні. Лише сам цей фактор здатен викликати максимальне обурення та підсилити у ранкових новинах розповідь Ольги Батаман — дуже фотогенічної репортерки, яка вміє чітко висловлювати думку. Наразі обурення з того, що молоді, працьовиті, освічені росіянки, в яких усе було ще попереду, втратили життя від кулі бездушного фанатика. Та ще й під час мирного протесту проти дискримінації у фашистській латвійській державі. Саме після цього мають початися розпачливі звернення Російського союзу Латвії по допомогу. Російські матері в сльозах гнівно вимагатимуть від Росії захистити їхніх дітей, обурюючись, що латвійська поліція дала змогу вбивці втекти. Хто ж буде наступний?

Тим часом Філатов нервував. Молодявий начальник НЦУО, з гарною зачіскою та пухкими губами, більше схожий на модного перукаря, ніж на російського генерала, знав напевне, що сьогодні в нього буде дуже важливий день. Але