Читати книгу - "Війна з Росією"

Відкрита у грудні 2014 року будівля НЦУО, зведена в стилі класичного неосталінізму на березі Москви-ріки, символізувала могутність оновленої російської держави, воскреслої з хаосу та занепаду 1990-х після краху Радянського Союзу. Президент бачив себе новим Петром Великим із династії Романових. Він вважав, що йому випало на долю відродити велич Російської імперії. Нове максимально захищене й укріплене приміщення з величними конференц-залами, новими суперкомп’ютерами ультрасучасного центру обробки даних, таємними транспортними сполученнями для евакуації в разі потреби та майданчиком для вертольота було наочним доказом цього наміру. І хай краще все ідеально спрацює зараз, коли прийшов час, бо інакше в цій новій відродженій Росії на кін буде поставлено значно більше, ніж робота Філатова.

— Товаришу генерале, — роздуми Філатова перервав ад’ютант, — усі члени уряду зібралися, вертоліт президента чекаємо за десять хвилин.

Незабаром Комаров і начальник центру Філатов уже стояли на гелікоптерному майданчику НЦУО та дивились, як округлий корпус вподобаного президентом вертольота — вдосконаленої надійної російської робочої конячки Мі-8 — спускався у вихровому потоці вітру, реві двигунів та брязкоті гвинтів.

Бокові двері відчинилися. Не звернувши уваги на сходи, заздалегідь підготовлені наземним екіпажем, президент швидко вистрибнув із машини. Очі його ховалися за затемненими сонцезахисними окулярами, хоча день у Москві був похмурим.

Президент поблажливо кивнув Філатову, коли той віддав йому честь.

— До конференц-залу, — наказав він.

Філатов, трохи хвилюючись, повів президента повз почесний караул — військових, зростом, не нижче за сто вісімдесят п’ять сантиметрів, у відполірованих до блиску чоботах, із традиційною церемоніально зброєю в руках — старими радянськими самозарядними карабінами Симонова.

Вони увійшли в будівлю через автоматичні двері, а потім ліфтом спустилися в броньований підвал, де і розмішувався основний конференц-зал Воєнного кабінету із розставленими по колу столами та комп’ютерами на кожному з них. На стінах висіли інтерактивні екрани з картами, на яких докладно були зображені позиції російських і ворожих формувань під час стрімкого просування в Крим, а також супутникові світлини зруйнованого Маріуполя на південному Сході України. Інші екрани двадцять чотири години на добу транслювали новини «Russia Today», «А1-Jazeera», BBC та CNN.

Уже на підході до конференц-залу президента привітав генерал Михайло Гареєв — начальник генерального штабу, вилицюватий мускулистий татарин, справжній суворий російський генерал XXI століття, аж ніяк не схожий на Філатова з його гламурною зачіскою. Гареєв швидко доповів президентові про те, з якою легкістю російські війська просуваються в Крим.

— За нашими оцінками, через двадцять чотири години прохід до Криму буде забезпечено повністю, Володимире Володимировичу.

— Я задоволений, Михайле Миколайовичу, — коротко відповів той, — а тепер — на засідання.

Двері відчинилися в зал, де навколо столу стояли члени Воєнного кабінету. На стінах висіли менші екрани з тими самими картами на них та супутниковими світлинами, що і в головному конференц-залі. Екрани обрамляли такі самі зелені портьєри із золотавими зав’язками, як і в кремлівському кабінеті президента. Над президентським кріслом висіла одна лиш прикраса — герб Росії із зображеним на ньому золотим двоголовим орлом на червоному щиті.

Питань для обговорення було не так багато. Президент, колишній оперативник ФСБ та КДБ, який завжди діяв, лише переконавшись, що ворог оцінений адекватно, звернувся до директора Федеральної служби безпеки Меркулова:

— Лаврентію Павловичу, мене цікавлять тільки дві речі. По-перше, чи підготовлено ґрунт в Латвії? По-друге, чи спроможне НАТО відповісти?

Комаров подумки задоволено відзначив, що Меркулов одразу перейшов до суті справи.

— Володимире Володимировичу, відповім на ваше перше запитання: «так». Учорашні заворушення в Ризі стали кульмінацією тривалої операції. Протягом останніх двох років латвійська економіка зазнала відразу кількох ударів, тож була дуже ослаблена. Наша пропаганда спромоглася загострити невдоволення російськомовної меншості та розколоти самих латишів. Також була належним чином підготовлена «міліція» СЗРН. Окрім того, після вчорашнього вбивства трьох дівчат лунають гучні заклики до Росії захистити російськомовних. Цілісність латвійської держави остаточно підірвано. Як на мене, саме час для наступного етапу операції.

— А відповідь на друге запитання? Що з тією бригадою, яку американці розмістили на умовах ротації по всій Східній Європі? Я пам’ятаю, мені доповідали, ніби цього року очікують прибуття бойових машин у кількості, достатній для комплектації другої бригади. А ще британський прем’єр-міністр Спенсер здивував нас два роки тому, коли запевнив, що Британія витрачатиме 2 % ВВП на оборону. Чи мало це хоч якийсь вплив?

— При всій повазі до вас, Володимире Володимировичу, зазначу: хоч ви і праві в обох випадках, але, за оцінками ФСБ, це лише політичне позерство. Принаймні на цьому етапі. Гучний заголовок в їхніх газетах — не більше. Хоча американці й розташовують бригаду на території від Естонії до Болгарії, але її навряд чи можна вважати воєнним потенціалом. Бо ж бригада ефективна лише тоді, коли зосереджена в одному місці та добре тренована разом із військами країн, спільно з якими діятиме. А такого не відбулося. І не може відбутися швидше, ніж за тиждень, а цього часу буде достатньо для виконання наших завдань. Що ж до утримуваних у сховищах бойових машин для другої бригади, то про них взагалі не варто говорити. Ефективними бувають лише засоби, укомплектовані особовим складом і сконцентровані в одному місці. Тож наразі НАТО мало що може зробити. Проте існує небезпека подальшого нарощування Заходом сили, і цілком можливо, що з часом це стане для нас справжньою загрозою.

— А британці?

— Вправні вояки. Їхня армія хоч і невелика, але й досі залишається найбоєздатнішою в Європі. Однак деякі британські генерали більше воліють говорити політикам те, що вони хочуть почути, ніж командувати солдатами. Проте британці у військовій справі завжди були прикладом для будь-кого в світі.

Генерал Гареєв кивнув головою на знак згоди.

Комаров помітив, як президент умить почервонів від роздратування, почувши схвальний відгук про бойові якості британців, але швидко заспокоївся, коли перейшли до критики британського генералітету.

Меркулов говорив далі:

— Додаткові витрати? Це показуха. Теж для газетних заголовків. Британський уряд просто замилює очі своїм оборонним бюджетом. Щоб перевищити 2 % ВВП, передбачено не лише фінансування розвідки, а й пенсій держслужбовців. Багато років піде на те, щоб виправити наслідки скорочення військових витрат, які відбувалися протягом останніх десятиріч, і коштуватиме це значно більше, ніж вони планують витратити. Урешті-решт, Володимире Володимировичу, ми змушені щороку збільшувати наші оборонні витрати на 40 % і лише почали долати той занепад, до