Читати книгу - "Війна з Росією"

— Чи мають вони вразливі місця, Лаврентію Павловичу? — допитувався президент.

— Перелік таких місць довгий, а відповідальність за більшість із них несе міністр оборони Еверідж. Він заробив мільйони на переробці м’яса. Але вміти отримати прибуток від сосисок і розумітися на геополітиці та війні — то різні речі. І чи може бути інакше? Для цього треба відчувати історію та мати досвід ведення війни, — Меркулов дозволив собі ледь усміхнутися.

Президент кивнув йому, щоб той продовжував, відверто насолоджуючись такою образою британця.

— Більш того, він у незгоді з багатьма провідними військовими, оскільки досяг в урізанні витрат великих успіхів. Він скоротив особовий склад регулярної армії майже на 20 % і висловив намір замінити його резервістами. Кадрові генерали пояснювали йому, що резервістів за такий стислий час не можна ні набрати в достатній кількості, ні навчити. Та він їх не послухав. І ось виявилося, що генерали мали рацію. Так ризикувати могла лише людина, що прагне економії за будь-яку ціну, але не розуміє її стратегічних наслідків, — Меркулов замовк, сумніваючись, чи достатньо детальну інформацію почув від нього президент.

Але Комаров знав, що очільнику держави доповідь подобається.

— Продовжуйте.

— Їхньому прем’єр-міністру потрібна економія, щоб швидко зменшити бюджетний дефіцит. Ось він і призначив для цього бізнесмена. Той робив все, що накажуть, і, звісно, прем’єр-міністр тепер вважає, що досяг успіху. Та вже скоро вони отримають належні дивіденди: за погані рішення, прийняті поспіхом, доведеться заплатити кров’ю.

— І грошима, — зауважив президент.

— Саме в цьому і полягає геніальність вашого плану, Володимире Володимировичу. НАТО та Захід вважатимуть, що все це заради захисту російськомовних, але насправді йдеться і про співвідношення сил в Європі. Якщо Альянс не зможе відреагувати на захоплення нами країн Балтії, це означатиме, що він зазнав поразки і переможений, а отже, ймовірно, розпадеться. Тоді для Росії вже не існуватиме загрози. Без НАТО Європа буде змушена благати нас зупинитися. Та ми, мабуть, і не підемо далі Східної Польщі, яка історично є нашою частиною. І залюбки відвідуватимемо Париж як туристи. Але наше довготерпіння матиме ціну. Ми вимагатимемо негайно зняти ці злочинні санкції. І хіба вони відмовлять нам, коли наша переможна армія стоятиме на їхніх кордонах, а наші ядерні ракети будуть спрямовані на них? Не думаю.

— «Велика сімка» знову стане «Великою вісімкою», а Росія — провідним гравцем. Чи зважиться в такому разі Міжнародний валютний фонд не дати нам пільгових кредитів? Дуже сумніваюся. Тут один із моїх колег поділився цікавою думкою щодо того. Повернувши собі Прибалтику, де всі три балтійські країни є членами ЄC, ми також станемо членами Євросоюзу, чи не так? Навіть матимемо три голоси...

Усі голосно зареготали над жартом, але Комаров бачив, що Меркулов зі своєю застиглою на обличчі усмішкою був абсолютно серйозним.

Він дочекався, поки всі заспокояться, і повів розмову далі:

— Оскільки Росія завжди була частиною Європи, а після цього стане ще й членом ЄС, ми отримаємо право користуватися потужними структурними та інвестиційними фондами Євросоюзу. А якщо відмовлять, то ризикуватимуть отримати відповідь нашими ракетами. І НАТО вже не допоможе — нікому буде чинити нам опір.

Президент напружено усміхнувся:

— Наш вельмишановний, але завжди стурбований міністр фінансів Борис Миколайович буде щасливий про це дізнатися. Проте, — президент знизав плечима, — я впевнений, що він все одно знайде, про що хвилюватися.

— Саме тому бізнесменів і бухгалтерів не можна і близько підпускати до військової справи, — відповів Меркулов.

— Ви праві, — кивнув президент. — А тепер розкажіть мені, з якими ще проблемами стикаються британці.

Комаров знав, наскільки сильно президентові подобається, коли йому перед генералітетом розповідають про недалекоглядність та дурість його ворогів. Це не лише надавало йому впевненості в тому, що його плани таки спрацюють, а й нагадувало генералам, як їм пощастило мати такого головнокомандувача. Тож, як то кажуть, можна було вбити двох зайців одним пострілом.

— Що ж до їхнього колись непохитного флоту, то британці мають чимось замінити ті сторожові кораблі, які порізали на металобрухт. А для їхніх нових авіаносців іще немає літаків. І патрульних літаків берегової авіації, і протичовнових вони теж не матимуть ще принаймні два роки, хоч і вирішили їх закупити в 2015-му. Важко повірити: це ж острівна країна! Вони ж ніби мають розуміти море так само, як ми розуміємо сушу. Та ні, мабуть, не цей британський уряд.

— А що ж їхня колись знаменита армія? — не вгавав Меркулов. — За нашими оцінками, вони зараз такі слабкі, що їм важко буде розгорнути навіть бригаду, не кажучи вже про дивізію. Справді, коли минулого листопада вони направили до Польщі невеличку танкову групу на показові навчання НАТО, наші агенти у Великій Британії доповідали про поширення непідтверджених чуток, що ніби вони збиралися везти ті танки з Канади, де й утримується парк машин для тренування, бо у Британії просто жахливе обслуговування танків, а також зовсім погана ситуація із запасними частинами до них.

— А чому так сталося? — наполегливо цікавився російський президент.

— Бо вони використали танки, які мали у Великій Британії та Німеччині, для того щоб сформувати хоча б половину боєздатного танкового батальна. І це заради того, щоб не втратити обличчя.

— І що? Вдалося?

— Ні, — Меркулов знову дозволив собі усміхнутися, — хоч інші країни-учасники нічого й не сказали, бо занадто ввічливі. У нас є всі підстави вважати, що британська армія потрапила в дуже незручне становище, але їхні політики не захотіли нічого помічати.

— Нам справді пощастило, що цей міністр оборони завдав стільки шкоди. А як щодо здатності НАТО підсилити Латвію? — спитав президент.

— Все вказує на те, що славетні натовські сили надшвидкого реагування теж нікчемні. По-перше, вони організовані як одна бригада з п’яти тисяч осіб. Тож у них точно будуть труднощі зі швидким розгортанням будь-якого важкого обладнання. Окрім того, вони не мають постійного командування і складаються з окремих підрозділів, які ніколи не співпрацювали між собою і дислоковані по всій території Альянсу — від Албанії до Норвегії. А що ж решта сил реагування НАТО? Те саме можна сказати і про них, навіть гірше. Хай там що, а їхнє розгортання залежить від того, чи погодяться з рішенням Північноатлантичної ради всі двадцять вісім її членів. Наші друзі в деяких столицях запевняють, що така згода малоймовірна. Але навіть хоч би вони