Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

—    Ти хто? – на порозі Серьогіної квартири стояла нахабна діваха й оцінююче оглядала мене з ніг до голови, а потім у зворотному напрямку. Відчував себе нікчемним мікробом під мікроскопом.

—     Дід Піхто! – відсунув діваху й пройшов до квартири у напрямку кухні. – Ти, треба розуміти, Таня?

—     Ага, я – Таня. Тіпа сестра Ніни, - а діваха не розраховувала, що я нахабніший за неї. Молода, ще не в курсі, що проти лому є прийом – більший лом.

—    Якщо ти сестра, то я тато Ніни,- ляпнув, розраховуючи заінтригувати, але вийшло – налякав. Полізла до кишені. Цікаво, що там у неї? Ножиці, пилочка для нігтів,  іржавий цвях на двадцять сантиметрів? Нічому не здивуюся.

—     Нє-є-є, дядя, я тата Нінчиного знаю. Ти хто? – і дістала електрошокер. Жінки уже давно не слабка стать. Вразила, дівчинка, але перевіряти, чи вміє вона користуватися цією штукою, не став. За інших обставин – погрався б, але не зараз.

—    Круто, мала! Зацінив ступінь самооборони. Я – другий тато. Тобто- хрещений! Сергій мав повідомити, що я приїду, - усівся на стілець, бо нога ще боліла, стояти було незручно, а діваха не поспішала пропонувати.  Списав на шок і гальмовитість.

—    Роман Тітов? – з якоюсь усе ж недовірою. Немов обіцяли булочки з маком, а дали бублики. Наче й смачніше, але все одно – обдурили, бо не те, що заявлено.

—     Прекрасно, мадам. З логікою  дружимо, то діло буде. Розказуй, що, де, як? Коли й куди зникла?  І з чого ти взагалі взяла, що зникла?

—    Ми поверталися з інституту. Я в кав’ярню за пончиками заскочила. Усього п’ять хвилин. Там вони смачні, пончики. Вийшла – Ніни  немає. Подзвонила на телефон, а вона мені його поклала до сумки перед цим. У неї телефону нема… Почекала пів години. Ну, якщо телефон у мене залишила, сіпнулася б, згадала, повернулася. Ні, не повернулася. Це дивно, Нінка, вона кмітлива, правильна… Не схоже на неї.

—    Хлопець? – блін, що ж мене на цьому дурному питанні клинить так нехіло?

—    Який? – таращиться Таня, немов зграя вовків зеленого кольору на горизонті промчала.

—    У Ніни хлопець є? Де шукати? Може, з ним утекла, щоб наодинці побути? Ти ж найближча подруга. Сестра. Розказувати мала б. Не повірю, що не розказувала. Дівчата між собою завжди діляться такими секретами. Ще й хваляться.

—     Розказувала. Але…  - знову дивиться, розглядає, як  екзотичного черв’яка. – Про вас. І я тепер розумію, чому вона від вас  фанатіла…

—    Так, закрили тему. Коли вона зникла? Період дня?

—     Десь о третій годині дня. Я думала, пограється, повернеться. А коли вночі не прийшла, то мамі подзвонила.

—    Де її мобілка? – зараз телефон здатен розповісти більше, ніж що-небудь чи хто-небудь.

—     Ось. Я її зарядила. По всім номерам я подзвонила, усіх попитала,- а ця Таня нічого, кмітлива.  Якщо влізла, то й код знає. – Код який?

—     Рома, - і очі відводить.

—     Роман Павлович для тебе. Код який? – ця сучасна молодь зовсім без кордонів і царів у голові.

—     Це код такий. Рома! – іронічно посміхається. Блін, Ніна, без ножа ж ріжеш, по живому.  Увів код, переглянув фотки, дзвінки. Нічого дивного, що б привертало увагу.

—     Згадуй щось незвичне, що було останнім часом,- командую.

—     Нічого такого,- не хоче напружуватися, от ліниве створіння.

—     Давай твій телефон, - загрібаю з рук спантеличеної дівахи.

—     Е-е-е, дядя,  це протиправні дії. А до чого тут мій телефон? – тільки дай поогризатися – загризе. Ну й подружка у Ніни!

—     До того. Ти фоткала її, вона – тебе.  Іноді у фотках можна знайти відповіді на багато питань. Так, а що це за тачка? – блін, на  кількох фотках на задньому фоні тесла на всяк випадок. А на одній просто  Ніна на фоні цієї тачки. А номерок? Є! Прекрасно!

—     Класна машинка. Мені теж сподобалася. І  водій там  на індуса схожий,- здається, зачіпка з’явилася. Збільшую фотку, зчитую номери автівки й дзвоню знайомому в міліцію вже знаючи, що тачка дипломатична й належить вона Саїду.

Через пів години заявляюсь до  готелю в номер Саїда. Удає, що не розуміє, навіщо я приперся. По очах бачу – знає.

—     Саїд, я ж просив її не чіпати. Де Ніна? – ані привітатися, начхавши на усі церемоніали гостинності, ані ручки потиснути, подарунками обмінятися.  Якби не був Саїд такою східною цяцею, зараз би без зубів вже стояв, скоріш за все лежав. А так маю стримуватися. Чи надовго мене вистачить?

—    Чому ображаєш, Роман-паша? Ніни тут немає, хоча така перлина була б достойною окрасою мого дому, - ой бреше, як дише, а дише часто.

—     Я можу оглянути? Точно немає? – уточнюю для годиться. Проходжу в одну кімнату, потім  в іншу, але не стільки дивлюсь навколо, як боковим зором спостерігаю за  Саїдом.

—     Моє слово – закон. Я не люблю проблеми з владою, - а очі бігають, видаючи хвилювання. В номері  її немає, інакше таким впевненим не був би. Де може бути? Машина. Де він залишає машину? Паркування. бл***, це в іноземних готелях машини паркують відповідно  до номера проживання, у нас – де місце вільне знайдуть, тобто, де попало.  Піди знайди там ту теслу, якщо вона ще й не одна. Унікальна країна, де  найбільше дорогих автівок. Поки спускаюсь на ліфті вниз, в голову стріляє шалена думка: " Саїд завжди їздить зі своєю сестрою Айше. В номері її не було. Чоловікам і жінкам не заведено жити в одному приміщенні. Інший номер?»

 На ресепшені  партизанять – не говорять. Інформація конфіденційна. Ага, щас! Гроші навіть не беруть? Оце вже  прикольно. Дзвінок другу в міліцію – називають і номер, і запасний ключ дають для екстреного відкриття.  По очах бачу, жалкують, що гроші не взяли. Тепер не дам – ваш потяг  відправлено, і то з іншої колії. Вкотре переконуюсь у правильності народної мудрості – не май сто рублів, а май сто друзів.

Доки підіймаюсь на п’ятий поверх, вагаюсь. Що, як я помиляюсь? Це ж можна нарватися на міжнародний скандал. Увійти без попередження в номер сестри араба - це як запертися в гарем і перецілувати там усіх, хто під руку потрапить. Але чому тоді Саїд достроково виїздить із готелю, який забронював і оплатив до  кінця  тижня? Свою попередню дружину  італійку Джулію Саїд теж поцупив, сам мені якось розповідав. Якщо вірити Саїду, то Джулії в Еміратах навіть сподобалося. Такий у мужика неординарний підхід до створення родини. Тільки тут зась, Ніну я не віддам!