Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наречені на свята, Лана Кохана 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречені на свята" автора Лана Кохана. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 146
Перейти на сторінку:

— Це все через Тимка, так?

Я насторожилась.

— Чого б це?

— Дарина казала, що потенційна невістка з батьками приїдуть до них на Різдво. Та це фактично лише один вечір ніяковості. До того ж вони вже забронювали хатинку — тобі нема чого хвилюватись. Ти не житимеш із незнайомими людьми й трьох днів, тільки розділиш із ними святкову вечерю. Одненьку.

— О, — видавила я.

Картинка тієї вечері предстала у свідомості дуже яскраво. Катастрофічно-феєрично. Особливо, якщо мій прокльон набере сили не за першої зустрічі акторки з родиною Горчуків, а десь коло Святвечора.

Бідний Тиміш.

— Лізо, якщо ти хочеш провести Різдво з нами, я буду радий познайомити тебе зі своїми батьками, — втрутився Михайло. — Певен, вони теж залюбки дізнаються більше про найдорожчу людину в житті Люди. 

Е, як завернув!

Він чекав на мою відповідь і ніби не помічав, із якою ніжністю на нього дивиться мама. Хитрун.

— Це дуже мило, але ні, дякую.

— Впевнена?

— Так, абсолютно. Летіть удвох. Мені треба від вас відпочити.

— Ой, а то ти так від нас втомилась, — примружилась мама. — Я тебе в інстаґрамі частіше бачу!

Я обернулася до Михайла й вказала на маму виделкою:

— От щоб вона така ж сама повернулася. Анітрохом сумніша!

— Вас зрозумів! — віддав честь Михайло, і я хихотнула.

Формально — від жарту, насправді — від того, як кумедно розпушились його вуса.

— Так, а ти що? — не вгамовувалась мама. — Поїдеш до Горчуків?

— Ох, не знаю. Не певна, що ці вакації будуть хоч віддалено нагадувати попередні.

— Попросиш Злату — вона навчить тебе кататись на сноуборді.

— Сноуборди ще гірше за лижі, мамо.

— Невже?

— Так, але не в тому річ. — Я поколупала спагеті виделкою.

— Тобі завжди подобалось у Ясіні.

— Було весело, — визнала я. — Особливо на Коляду.

Ми кожен рік учили нові колядки, і Тиміш постійно плутав слова.

— О-от! — зраділа моїй усмішці мама. — Цьогоріч повторите. А ми з Михайлом приїдемо тридцятого. Ти теж можеш тоді повернутись — і Новий рік зустрінемо разом. Я спечу тобі імбирних пряників.

З усіх пряників люблю лише імбирні. З усіх імбирних — лише мамині. І варто було просто всміхнутись, але...

— Тебе все ж щось турбує, — помітила мій сумнів мама.

Я зітхнула.

— Дарина казала тобі, хто та потенційна невістка? — запитала.

— Тільки, що дочка якогось Василевого партнера.

— Отож-бо й воно.

— Ну, я не допитувалась. Гадала, ти мені розповіси.

— Не розповім. Бо нічого не знаю. І Тиміш не розповість. Бо в цьому ми з ним схожі. Він у вічі не бачив цю його обіцяну й взагалі одружуватись не хоче.

Мама мала спантеличений вигляд. Михайло глипав то на мене, то на неї, явно загубившись у санта-барбарі незнайомих осіб. Мені довелося пів години вести нитку про Захара й Єву, Наталю, Андрія й Павла, про онуків, безпліддя й ходячий генофонд у вигляді Тимоша — один в один, як Тиміш сам учора пояснював обставини заручин мені, — і тільки після цього, войовничо налаштована мама заявила:

— Я поговорю з Дариною!

— Дякую! — відчула полегшення я.

По-перше, бо мені набридло перемивати кістки Горчукам, а по-друге, тому що нарешті хоч хтось із нею поговорить!

— Хоча це навряд чи допоможе, — спустила мене з небес на землю мама.

Я показово по-дитячому схлипнула й зронила голову на стіл.

— Я гадала, вони з Василем давно полишили цю затію зі шлюбами родом із середньовіччя, але… Я лише подруга, доню, у мене немає права вчити Дарину, що їй робити з власними дітьми.

— А я б повчила Злату, — пробурмотіла я. — Показала б, що дітей краще тримати головою догори й всілякі такі інші премудрості.

Мама засміялась.

— У тебе ще буде така нагода, доню. З Тимком теж.

— Я не буду няньчити його дітей! — пирхнула я, слідкуючи за фрикаделькою, яку катала пальчиком по тарілці. — Якщо він одружиться найближчими місяцями, то я буду занадто молода й перспективна, щоб хоч зрідка перейматися пелюшками його чад.

— Лізо…

— До того ж він поїде. І я бачитиму його тільки онлайн.

— І куди саме він поїде?

— Кудись... Де козам роги правлять і де мене нема.

— Робоча поїздка?

— Ага. За шлюбним договором.

Мама шумно набрала повітря носом, затим видихнула:

— Йому дійсно варто самому переговорити з батьками.

1 ... 25 26 27 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречені на свята, Лана Кохана"