Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Мене звуть Ейлен. Я економка і завідую господарством у будинку Повелителя. Хоча Ланфер, звісно, вважає себе тут головним, але всі ж знають: у кого ключі від кухні – той і головний, – вона хихикнула собі під ніс і змовницьки підморгнула. Взявши мене за плечі, жінка м'яко повела вперед. – Ходімо, міледі, я все вам покажу.

Закінчивши з оглядом будинку, мене нагодували, напоїли і відправили відпочивати в мої покої. Вони виявилися на другому поверсі. На запитання, де знаходиться кімната Дарлема, Ейлен сказала, що весь третій поверх відведено на особисті покої Повелителя і туди краще не підніматися. Ой, сильно треба було.

Проінспектувавши свої апартаменти, я виявила простору спальню, ванну кімнату і гардероб. У ньому на мене чекали скрині. Ті самі, з якими я залишила «батьківський дім». Потерши долоні, я відкрила кришку першої і одразу ж захоплено ахнула. Скриня була повністю наповнена золотом і коштовностями.

– Придане, – з-за плеча хмикнув Као.

У другій виявилися речі, що не менш мене порадувало. Поки я розібрала «валізи» і прийняла ванну, за вікном потемніло. У голові крутилася настирлива думка про те саме. Першу шлюбну ніч.

Звісно, шлюб у нас із Повелителем вимушений, та й він особливої прихильності до мене не виявляв, але раптом усе-таки вирішить, як то кажуть, консумувати шлюб. Не знаю, чого я хотіла більше: щоб він прийшов чи не приходив. А якщо прийде, потрібно його прогнати чи пустити в кімнату? Ох, усе так складно.

– Чого ти паришся, – безтурботно кинув Као. – Вже не маленька дівчинка. До того ж, якщо не враховувати невеликого втручання Ігеліуса, досвід у тебе вже є.

– Не лізь до мене в голову, – скривилася я. – Або хоча б не коментуй. Це огидно.

Хранитель показово відвернувся і, вильнувши хвостом, пішов влаштовуватися спати на кріслі. Напруга мене все не відпускала. Я не могла заснути і здригалася від кожного шурхоту, чекаючи, що двері відчиняться, і увійде новоспечений чоловік. Але коли місяць уже був високо на небі, я зробила висновок, що він таки не прийде. І знову я не знала, мене це тішить чи засмучує. Напевно, таки трохи розчаровує чи...

 – Б'є по самооцінці, – запропонував Као. Почувши моє важке дихання, він швидко додав: – Мовчу-мовчу.

В чомусь дух-хранитель був правий: самолюбство й справді постраждало. Наче я не гідна, щоб чоловік захотів мене. Але я швидко відігнала дурні думки. Не прийшов – йому ж гірше.

Я налаштовувала себе на сон, який усе ніяк не йшов. У якийсь момент я згадала, як мама в дитинстві вчила, перед тим як заснути поза домом, казати: «На новому місці спиться – наречений хай насниться». Я тихенько пирхнула. Ну так, вчасно. До того ж мені байдужої фізіономії Дарлема за день вистачило. Краще нехай наречена сниться нареченому. Ця думка насмішила ще більше, і я вже вголос засміялася.

– Дуже смішно, – хмикнув Као. – Мужик вирішить, що з глузду з'їхав. Хоча ні, скоріше, що ти його звела.

– Головне, щоб сон був кошмарним, – натхненно додала я. – Типу приходжу я до нього у весільній сукні, хапаю і затягую під землю в могилу.

– Або в ліжко, так ще страшніше, – підкинув кіт, за що отримав снарядом у вигляді подушки.

Щоправда, я одразу ж зареготала ще голосніше. А коли уявила картину, як Повелитель підхоплюється уві сні, весь у холодному поту і не може зрозуміти, чому йому сняться жахіття за участю його дружини, у мене просто почалася істерика.

– Ото божевільна дівиця. Увесь будинок розбудиш своїм реготом.

– Маю право. Я тут взагалі-то го-спо-ди-ня, – по складах проголосила я.

Коли я нарешті заспокоїлася і витерла сльози, що виступили від сміху, то змогла заснути і проспати до ранку як немовля.