Читати книгу - "Гра престолів"

— Гадаєш, королю потрібні будуть докази? — запитала жінка.— Кажу тобі, він мене не любить.

— І чия це провина, люба сестро?

Бран роздивлявся уступ. Можна стрибнути на нього. Стати на такому вузькому уступі буде важко, але якщо Бран, пролітаючи повз, зможе за нього зачепитися, а тоді підтягнутися... От тільки навряд чи це можна зробити безшумно, а це приверне увагу тих двох до вікна. Він не знав толком, що саме підслухав, але був певен, що для його вух це не призначалося.

— Ти такий самий сліпий, як і Роберт,— казала тим часом жінка.

— Якщо ти маєш на увазі, що я бачу те саме, що і він, тоді так,— відгукнувся чоловік.— А я бачу чоловіка, який радше помре, ніж зрадить свого короля.

— Одного він уже зрадив, хіба ти забув? — мовила жінка.— Так, я не заперечую, що він відданий Роберту, це очевидно. А що буде, коли Роберт помре і Джофрі посяде престол? І що швидше це станеться, то безпечніше для нас. День у день чоловік стає невгамовніший. А коли поряд з ним опиниться Старк, буде тільки гірше. Він і досі кохає його сестру — оту сіреньку шістнадцятирічну небіжчицю. Скільки часу мине, поки він вирішить проміняти мене на якусь нову Ліанну?

Зненацька Бран перелякався. Понад усе йому зараз кортіло спуститися туди, звідки він прийшов, і розшукати братів. Та от тільки що він їм скаже? Слід підлізти поближче, збагнув він. Побачити, хто розмовляє.

Чоловік зітхнув.

— Поменше думай про майбутнє, а побільше про задоволення.

— Припини! — відтяла жінка. Бран вчув який виляск, наче шкірою об шкіру, а тоді чоловічий сміх.

Підтягнувшись, Бран видерся на химеру й заповз на дах. Це було легко. Перейшовши дахом до наступної химери, він опинився просто над вікном, де розмовляли двоє.

— Мені ці розмови починають набридати, сестро,— сказав чоловік.— Ходи сюди і замовкни.

Сівши верхи на химеру, Бран міцно обхопив її ногами й перекинувся догори дриґом. Висячи, зачепившись ногами, він помалу витягнув шию до вікна. Дивно було бачити світ перевернутим. Унизу запаморочливо гойдався двір, де-не-де каміння досі було мокрим від снігу.

Бран зазирнув у вікно.

У кімнаті боролися чоловік і жінка. Обоє були голі. Бран не міг сказати, хто вони. Чоловік стояв до нього спиною, затуляючи своїм тілом від очей жінку, яку притискав до стіни.

Долинули приглушені вологі звуки. Бран збагнув, що двоє цілуються. Затамувавши подих, він перелякано не міг відірвати розширених очей. Чоловік поклав руку жінці між ноги, мабуть, завдаючи їй болю, бо вона гортанно застогнала.

— Припини,— повторювала вона,— припини, припини. Ох, будь ласка...

Але голос її був тихий і слабкий, і вона не відштовхувала чоловіка. Її пальці зарилися йому у волосся, у розкуйовджене золоте волосся, й потягнули його обличчя собі до грудей.

І Бран побачив її обличчя. Очі в неї були заплющені, а вуста розтулені — вона стогнала. Голова її хиталася з боку в бік, і з боку в бік літало золоте волосся, але Бран упізнав королеву.

Мабуть, він видав якийсь звук. Зненацька жінка розплющила очі — і подивилася просто на нього. І скрикнула.

Далі все відбулося водночас. Жінка, скрикуючи й тицяючи пальцем, щосили штовхнула чоловіка геть. Бран, зігнувшись навпіл, спробував підтягнутися назад на химеру. Він занадто квапився. Рука шкрябнула гладенький камінь, ноги в паніці ковзнули, і знагла Бран відчув, що падає. На мить у нього запаморочилось у голові, й коли повз мигнуло вікно, його занудило. Він витягнув руку, хапаючись за уступ, але не втримався, тоді зачепився за нього другою рукою. Щосили гойднувся до стіни. Від удару з нього мало дух не вилетів. Розкачуючись, засапаний Бран повис на одній руці.

Понад ним у вікні з’явилися два обличчя.

Королева. А тепер Бран упізнав і чоловіка поряд з нею. Він був схожий на неї, як віддзеркалення.

— Він нас бачив,— пронизливо крикнула жінка.

— Так, бачив,— озвався чоловік.

Бран ледве тримався. Довелося схопитися за уступ другою рукою. Нігті уп’ялися у твердий неподатливий камінь. Чоловік потягнувся вниз.

— Давай руку,— сказав він.— А то впадеш.

Вчепившись йому в руку, Бран щосили стиснув її. Чоловік ривком поставив його на уступ.

— Що ти робиш? — гнівно запитала жінка.

Чоловік не звертав на неї уваги. Він був дужий. Легко поставив Брана на підвіконня.

— Скільки тобі років, хлопче?

— Сім,— відповів Бран, полегшено тремтячи. Його пальці лишили на шкірі чоловіка глибокі сліди. Бран засоромлено розтиснув долоні.

Чоловік озирнувся на жінку.

— Чого тільки не зробиш заради кохання,— сказав він з ненавистю. І штовхнув Брана.

Заверещавши, Бран вилетів з вікна. Зачепитися не було за що. Назустріч йому кинувся двір.

А десь удалині завивав вовк. Над зруйнованою вежею кружляли ворони, чекаючи зерна.

Тиріон

Десь посеред величезного кам’яного лабіринту Вічнозиму вив вовк. Цей звук нависав над замком, як жалобний прапор.

Відірвавши очі він книжок, Тиріон Ланістер поїжився, хоча в бібліотеці було затишно й тепло. Але щось у вовчому витті змусило чоловіка забути на мить, де він зараз, і подумки опинитися в лісі, голяка втікаючи від зграї.

Коли деривовк знову завив, Тиріон згорнув важку шкіряну шабатурку фоліанта, якого читав,— сторічної праці про зміну пір року, написаної давно мертвим мейстром. Він позіхнув, затуливши рот зворотом долоні. Настільна лампа мерехтіла, бо олія майже вигоріла, а крізь високі вікна пробивався світанок. Він читав цілу ніч, але кого цим здивуєш. Тиріон Ланістер завжди спав небагато.

Коли він зістрибнув з лавки, закляклі ноги боліли. Розтерши їх, щоб повернути до життя, він важко пошкандибав до столу, де тихо похропував септон, поклавши голову, як на подушку, на книжку перед собою. Тиріон глянув на назву. «Житіє великого мейстра Ейтельмура», хто б сумнівався.

— Чейле,— покликав він тихо. Юнак стрепенувся, збентежено кліпаючи, і на срібному ланцюжку в нього загойдалася кришталева призма — знак його ордену.— Я йду на сніданок. Будь ласка, розстав книжки на полиці. З валірійськими сувоями поводься обережно, бо пергамент дуже сухий. Ейрмідонові «Двигуни війни» — рідкісна книга, у тебе в руках єдиний повний примірник, що мені траплявся.

Чейл, досі напівсонний, роззявив рота. Тиріон терпляче повторив настанови, а тоді, поплескавши септона по плечу, лишив його виконувати доручення.

Вийшовши за двері, Тиріон набрав повні легені холодного ранішнього повітря й почав свій нелегкий