Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » TÜK, Арт Антонян 📚 - Українською

Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "TÜK" автора Арт Антонян. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 104
Перейти на сторінку:
б’ється, а це значить… це означає, що я — людина! — зухвалий погляд впевнено подивився прямо в камеру.

Агент із симпатичним обличчям взяв електрошокер і натиснув на кнопку, випустивши розряд струму в повітря.

Зброя затріщала. Давид сіпнувся від одного тільки звуку. Тому поспіхом додав, дивлячись в камеру:

— Я зізнаюся також, що є Herz-терористом… — він запнувся на мить, а потім ще додав: — Одинаком, я Herz-терорист за переконаннями, я проти системи, проти Üмперії та проти Великого Вождя. Але я не перебуваю в русі опору…

— Über! Сука, ти у мене зараз будеш ноги облизувати й просити помилувати, — закричав ÜСБ-шник. — Ми тебе виєбемо мітлою, а потім віддамо під суд! — він ударив долонею по столу. — Негайно викликати зелених з Äфродітою. Über! — заволав він.

Давид з жахом втиснувся в стілець.

— Über! Або ти, гнидо паршива, здаси своїх і скажеш, де штаб, або ми тебе на частини розріжемо, сука! Über!

— Я одинак, — Давид закрив очі, — я одинак, я одинак, я одинак, одинак, один… — повторював він, як запрограмований.

За допитом спостерігав Максим. Тільки-но довготелесий агент знову схопив електрошокер і попрямував до Давида, Макс по гучному зв’язку наказав зупинитися.

— Допит закінчено! Я сказав: допит закінчено! Далі під такими тортурами навіть підготовлений може зізнатися в чому завгодно.

Впізнавши голос Макса, Давид закричав — одночасно від образи, болю і ненависті. Агенти кинулися до нього.

— У нього судоми. Тримайте міцніше. Ін’єкцію, швидко! Голоси стали віддалятися. Давид втрачав сили, не міг відбиватися. Раптом він відчув свободу в руках і ногах. Кімната, в якій його катували, зникла. Вода стікала по шкірі. Давид розплющив очі. Він все ще лежав у своїй ванні. Макс, схилившись над ним, тримав його голову. У ванну заглядали якісь люди. Давид відкинув руки Максима. Він схопився, побіг до ліжка. Макс пішов за ним. Накинувши на себе ковдру, Давид опустився на підлогу.

— Не підходь до мене, зрадник! — прошипів він Максиму, відвертаючись.

— Друже, пробач, але через це проходять всі. Я теж. Ми повинні були переконатися, що ти з нами.

— З вами? Сука, з вами? — закричав Давид. — З ким — з вами? Забирайтеся з мого будинку. Дамблдоре, виклич üмперську службу порятунку, — звернувся він до штучного інтелекту житла.

— Дамблдоре, постривай, будь ласка! — заперечив Макс. — Давиде, послухай, це була симуляція, розумієш, симуляція. Не по-справжньому. В реальності весь цей час ти просто лежав у ванні. Подивися на себе. Ти не знайдеш жодного синця, рани… Це всього-на-всього симуляція.

— Всього-на-всього? — Давид все ж оглянув себе.

Не знайшовши ніяких свідчень тортур, він все одно зажадав, щоб «усі забиралися до дідька лисого з його квартири».

— Давиде, ми повинні зробити тобі ще одну ін’єкцію. Вона зніме… напругу. Ти будеш пам’ятати, але не залишиться ні сліду від переживань. Ніякої психологічної травми. Довірся мені, будь ласка!

— Я вб’ю тебе, Максе. Навіть не сподівайся, що якийсь укольчик мене заспокоїть настільки, що я забуду. Я все одно вб’ю тебе! Запам’ятай.

— Добре, трохи пізніше, ок? — Макс подав знак.

До Давида підійшов кремезний чоловік з червоною фізіономією. Давид хотів було сказати щось, але втратив мову.

Амбал зробив укол і вийшов із квартири. За ним пішли всі інші, окрім Максима.

Давид справді майже одразу відчув себе ніби нічого й не трапилося. Він подивився на Макса вже без образи й злості. А хвилин за п’ять навіть усміхнувся.

— Так, це побічний ефект. Ти два дні будеш без причини всміхатися, — попередив Максим.

— А ти казав, що не буде психологічних наслідків. Можна мені цю хрень кожен день? — засміявся Давид. — Максиме, як же жахливо. Як огидно. Безпорадно…

— Знаю, знаю. Вибач, Давиде. Я теж це пережив. Рух опору не може ризикувати. Ти не зрадив нас. Пожертвував собою, але нас не видав… — він поплескав друга по плечі.

Давид одягнувся і вийшов до Максима, який сидів за столом, дивлячись кудись у порожнечу.

— Чого сумуєш? — запитав Давид. — Ідемо, у нас поїздка в гори, ти забув?

— Ти що? — допитливо глянув Максим. — Ти збираєшся їхати? Після того, що було сьогодні?

— А що було? Симуляція. В реальності ж нічого не сталося. Але я все одно коли-небудь приб’ю тебе! Так, так, я чудово пам’ятаю, що сказав, — Давид прицілився вказівним пальцем у Максима.

— Йдемо, — піднявся Макс. — Гори навряд чи, але ти будеш у захваті, гарантую.

Вони поїхали на метро до станції Радісна, в однойменний спальний район столиці. Вийшли назовні: справа — висотні будинки, зліва — супермаркет, торговий центр і автостоянка. Нічого цікавого, на перший погляд.

— Über! Звідси недалеко. Über! — сказав Максим і повернув до житлових будинків.

Будівлі утворювали прямокутник. Уздовж будинків від слабкого вітру тихенько гойдалися дерева. Цвіли петунії та кущі глоду. Посередині двору — дитячий майданчик, школа-інтернат юних патріотів, спортивні тренажери та магазинчик з пресою, що потопав з трьох сторін у густих кущах жасмину. До нього і попрямував Максим.

У магазині, крім «Вселенської Правди» — єдиної газети Üмперії, продавали кілька журналів, суворо розділених за гендерною ознакою і віком. Полиці біля входу ломилися від безлічі канцелярських товарів. На видному місці розмістили найпопулярніші товари: портрети та статуетки Великого Вождя, державну символіку, марки з üмперськими політиками та кухлі, запальнички й інші сувеніри з висловлюваннями üмператора і його наближених. Був навіть куточок татуювань і таврування. Öсобини, особливо молоді, масово наносили на свої тіла патріотичні знаки або зображення Великого Вождя в різних героїчних позах. За це їм виплачували премію. За тавро, природно, платили більше, ніж за татуювання, і до того ж видавали грамоту «За страждання і сміливість заради Üмперії».

Магазинчик нічим не відрізнявся від мільйонів інших по всій країні. Давид кинув запитальний погляд у бік Максима. Макс почекав, поки вийде єдиний покупець. Щойно вони залишилися наодинці з продавцем, Максим промовив:

— Über! Слався, Üмперушка! Über!

1 ... 25 26 27 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «TÜK, Арт Антонян», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "TÜK, Арт Антонян"