Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

— Ні, ну а дійсно... Чому ти так дивно реагуєш? У мене також є дитина від першого шлюбу. Пацан. Богдан звати. Він теж десь такого ж віку, як твоя мала.

— Сподіваюсь, він виросте кращим, ніж його батько, — іронічно відповів я.

— В якому сенсі?

— Діти завжди краще їхніх батьків.

— Ей-ей-ей! Агов! Брейк, хлопці! — закричав Артем. — Досить підлітками бути.

Я вдихнув глибоко, намагаючись заспокоїтися. Руслан опустив голову, посмішка зникла з його обличчя.

— Вибач, якщо зачепив тебе, — сказав він. — Просто, знаєш.. тебе буває складно зрозуміти.

— Можливо, — відповів я, стишуючи голос. — Але, я і не прошу, аби ти мене розумів.

Руслан кивнув, виглядаючи дещо замисленим. А Артем відвернувся, щоб зробити ковток свого напою, очевидно бажаючи уникнути подальшої напруги.

— Тато, я принесла рушники! — вигукнула Софія, з'являючись на порозі з великим стосом рушників у руках.

— Дякую, сонечко, — відповів я, посміхаючись їй.

Софія радісно кинулася до басейну, її сміх наповнив повітря. Напруга трохи розслабилася, і друзі почали розмовляти на інші теми, залишаючи важкі питання позаду.

Проте в середині, я відчував, що щось сталось не так. Раніше Руслана не дуже цікавило моє особисте життя, чи взагалі сам я. А тепер все більше й більше питань та кривих поглядів на мене. Ніби він в чомусь підозрює мене.

— Всім привітик, — сказала Ната, підійшовши до нас.

— Привіт, — тихо відповів я, повернувшись до подруги.

— А ти чому це не купаєшся? Боїшся захворіти? — вона посміхнулась та сіла поруч зі мною на лежаку.

— Немає бажання купатись. Мені потрібно скоро в сад.

— То ти ще й садівник? — запитала Мелісса, яка ніби грім серед ясного неба, з’явилась поруч. Чи, як, наприклад учора вночі.

Я уважно оглянув подружок. Щось було інакше. Ната і Мелісса не були одягнуті так, як зазвичай в минулі дні. Обидві вони, зазвичай обираючи прості й зручні речі для відпочинку на природі, цього разу виглядали зовсім по-іншому. На них були сукні та підбори.

Ната вибрала легку літню сукню пастельного кольору, яка м'яко підкреслювала її фігуру. Її волосся було розпущене, і воно ніжно спадало на плечі, додаючи ще більше жіночності її образу.

Мелісса, своєю чергою, обрала більш класичний варіант. Її сукня була темно-синього кольору, що чудово контрастувало з її каштановим волоссям. Її наряд мав строгі, але водночас елегантні лінії, підкреслюючи її витонченість. На ногах були туфлі на високих підборах, які додавали їй зросту і надавали певної граційності кожному її кроку.

Це різке перетворення зручного і повсякденного на святкове і урочисте змусило мене здивуватися. Що могло змусити їх так змінити свій стиль? Вони виглядали, ніби зібрались на важливу зустріч чи свято, але зараз стояли тут, біля басейну, серед всіх нас.

— Куди це ви зібрались? — запитав я, дивуючись, ніби переводжу тему.

— Нікуди, ми вже повернулись, — відповіла Ната з легкою посмішкою.

В її очах я бачив приховану радість від чогось, що сталося, а Мелісса, яка зазвичай була спокійною і врівноваженою, зараз мала на обличчі вираз якогось внутрішнього задоволення.

— Ми були у місті, — продовжила Ната. — Зустрічалися з давніми друзями, давно планували це.

— Так, — підхопила Мелісса, кивнувши. — Це була приємна зустріч. Спогади, розмови... знаєш, як це буває.

Я кивнув, намагаючись приховати свою зацікавленість. Мелісса завжди була центром уваги, де б не з’являлася. І зараз, коли вона сиділа поруч, я відчував, як серце починає битись швидше.

— Що ж давні друзі забули у такому містечку? — запитав я, уважно дивлячись на Меліссу. Її очі також блукали по моєму обличчю, намагаючись прочитати мене повністю. Усі мої думки.

— А вони відпочивають у Буковелі. Тому гріх було втратити таку можливість: не випити чашечку кави разом, — швидко відповіла вона.

Ната легко посміхнулася, поправляючи волосся. Мелісса тим часом сіла на стілець поруч, акуратно розгладжуючи поділ своєї сукні. Її очі блищали на сонці, і я не міг не помітити, наскільки чудово вона виглядала.

— А як у вас тут справи? — запитала Ната, глянувши на Артема і Руслана.

— Все добре, — відповів Артем, піднімаючи келих. — Розслабляємось, насолоджуємось літом.

— Тато водив мене по ягоди, — радісно додала Софія, підпливаючи до нас. — Зібрали повний кошик!

— О, це чудово! — захоплено сказала Мелісса, сміючись. — Тепер у нас буде свіжий компот чи навіть пиріг.

— Компот — це точно, — відповів я, посміхаючись доньці. — А щодо пирога, то подивимося, чи вистачить ягід.

Мелісса тихо засміялась, ніби зрозуміла про, що я. Вона завжди любила такі прості радості життя, і я відчував, як теперішній момент наче відроджує старі спогади.

— Мел, нас відправили по ягоди на пиріг, а не для того, щоб ти їх усі з'їла, — сказав я, посміхаючись.

— І? — вона спокійно глянула на мене, продовжуючи зривати ягоди і класти їх не в кошик, а собі до рота. — Це вітаміни.

Я засміявся, не в змозі стримати посмішку.

— Ти — чудо!

— Я жнавю, — промовила Мелісса з набитим ротом, весело підморгнувши.

На відміну від Мелісси, я продовжив зривати ягоди саме для пирога, як попросила бабуся, яка люб’язно дозволила нам усім переночувати у її будинку. На жаль, ідея з кемпінгом не вдалася ні вчора, ні сьогодні. Хто ж знав, що вночі будуть такі шалені зливи?

— Фух, — видихнув я, протираючи спітнілий лоб. — Мені одному так спекотно?

— Знову душно на вечір, скоро дощ схоже.

Я похитав головою та поставив кошик на траву. І дійсно, навіть через густе листя дерев було видно темні хмари на підході до селища. Погляд мій повернувся до Мелісси, яка, здається, насолоджувалася кожною ягодою.

— Якщо ти не проти, — усміхнувся я й швидко зняв з себе футболку.