Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

На мить, це все ж таки зупинило її їсти ягоди. Вона затримала погляд на мені, спостерігаючи, як я далі працюю. Її очі блищали від цікавості і, можливо, чогось більшого.

— Що? — перепитав я, спіймавши черговий погляд на собі.

— Це твої заходи боротьби, аби я не їла більше ягід? — вона усміхнулася, продовжуючи тепер їсти мене, своїми очима.

Я вкотре посміхнувся, знизивши плечима.

— Якщо подіє, то можливо. Я ще хочу пирога сьогодні.

— Ну не знаю, чи на пиріг вистачить ягід, але компот може і бути.

— На одну склянку? — запитав я, сміючись.

— Буде тільки мені! — відказала вона, показавши язика.

— Так, а щодо саду, — продовжила Мелісса, повертаючись до мене. — Що саме ти плануєш там робити?

— Та нічого особливого, — відповів я. — Просто трохи догляду, підрізка рослин, полив. Звичайні справи.

— Звучить так, ніби ти справді насолоджуєшся цим, — зауважила вона.

— Мабуть, так і є, — зізнався я. — Це дозволяє відірватися від всього, що відбувається навколо. Не тільки ж фільми знімати та книги писати. Інколи навіть від своїх світів хочеться втекти кудись в інший, — посміхнувся я.

Мелісса кивнула, і я помітив, як вона замислилася на мить, а її очі втупилися вдалину.

— Адаме, ти ніби султан там, серед дівчаток таких гарних сидиш, — навіщось сказав Руслан, дивлячись на мене.

— Заздриш? — запитав я, натягнувши посмішку.

— Тобі? — він засміявся, вилазячи з басейну. — Ніколи.

Я просто розвів руками. Утім, здається, на моєму лиці можна було прочитати усе. Як, наприклад: «Пішов ти!». А на його — «Який нахаба!», але значно іншим контекстом.

Я прослідкував за ним. Той протер своє темне вологе волосся рушником і зняв окуляри. Тепер він просто стояв, мовчки дивлячись на свою дружину, яка продовжувала дивитись вдалеч, в гори, чи навкруги, але ніяк не на свого чоловіка. Між ними ніби щось трапилось. Вони за цілий день нічого не сказали одне одному.

— Меліссо, припини на мене ображатись, — сказав Руслан, підійшовши до дівчини ближче. — Чуєш?

— Руслане, я відпочиваю, добре? — холодно відповіла Мелісса, піднімаючись зі свого місця. — Не чіпляйся до мене.

— Ну, Меліссо, — проскиглив він, беручи її за руку. — Давай разом покупаємось, розслабимось. Так, я сказав багато дурниць вчора.

Я звів брови, переводячи погляд на Нату, що замріяно дивилась у небо, удаючи, що нічого не розуміє. Я легенько торкнувся ліктем її, намагаючись привернути увагу, а потім кинув оком на закохану парочку, що продовжувала сваритися.

— Я не знаю, — пошепки відповіла білявка. Я натягнув посмішку, киваючи головою. Розкажи мені, авжеж.

— Ну, Меліссо! — вкотре сказав Руслан.

— Будь ласка, я хочу відпочити, — більш спокійно промовила брюнетка.

— Окей, тоді давай разом?

Руслан одразу ж посміхнувся та різко підняв свою дружину. Через секунду, вони разом опинилися у басейні, куди стрибнув цей дурний Руслан, тягнучи за собою свою дружину. Вода розлетілася навколо, здіймаючи бризки, і вони обоє зникли під поверхнею на мить.

Мелісса виринула, але на її обличчі була не посмішка, а вираз обурення. Вона відштовхнула Руслана і вилізла з басейну, вся мокра і сердита.

— Що з тобою не так? — крикнула вона, обтрушуючись від води. — Я ж просила тебе не чіпати мене!

— Меліссо, я просто хотів розважити тебе в таку спеку, — виправдовувався Руслан, вилізаючи слідом. — Ну, вибач, якщо я знову зробив щось не так.

— Ти завжди все робиш не так! — продовжувала кричати дівчина. — Чому ти ніколи не чуєш мене? Чому ти завжди поводишся, як дитина?

— Я поводжусь, як дитина? — обурено перепитав Руслан. — А ти поводишся, як принцеса! Завжди щось не так!

— Тому, що я хочу, щоб мене поважали! А не змушували робити те, що мені не подобається!

Я тяжко зітхнув та піднявся з лежака, взявши до рук один із рушників. Не роздумуючи довго, я швидко підійшов до Мелісси, накриваючи її сухим рушником. Вона виглядала дуже сердитою, просто мегасердитою. Утім, навіть у мокрому одязі, вона залишалася надзвичайно красивою та привабливою.

— Ось, — сказав я, м'яко натягуючи рушник на її плечі. — Тримайся.

Мелісса підняла на мене свої великі очі, і на мить її погляд пом'якшав. А потім різко відвернулася, намагаючись зібратися з думками.

— Дякую, — прошепотіла вона, і її голос трохи затремтів.

— Хоч він тебе розуміє, так? — знову крикнув Руслан, дивлячись на мене. Щось мені це все більше й більше не подобається.

— Можливо, він просто чує мене, на відміну від тебе?

— Так! — крикнув Артем, спостерігаючи за розвитком подій. Однак, Руслан і Мелісса продовжували обмінюватися звинуваченнями і докорами, не помічаючи нікого навколо. — Ви обидва поводитесь, як діти. Може, досить? Це не допоможе розв'язати ваші проблеми.

— Не втручайся! — одночасно крикнули вони, і той лише підняв руки вгору, показуючи, що здається. Хоча б Софія в цей момент посміхнулась. Бодай комусь весело зараз.

— Добре, добре. Продовжуйте, якщо вам так подобається.

Мелісса і Руслан на мить замовкли, обмінявшись ворожими поглядами, але потім дівчина просто зітхнула і повернулась до будинку.

— Я йду сушитися, — холодно сказала вона. — А ти, Руслане, подумай про свою поведінку.

Руслан залишився стояти біля басейну, виглядаючи розгубленим і сердитим одночасно. Я знову поглянув на Нату, яка тепер дивилася на мене з сумішшю жалю і розуміння.

— Ох, ці стосунки, — тихо промовила Ната. — Вони такі складні.

— Так, — погодився я. — Іноді здається, що любов — це найбільше випробування в житті.. Гаразд, я, мабуть, піду до саду. Мені потрібно трохи попрацювати.

— Успіхів тобі, садівнику, — підморгнула Ната. — І не забувай, що ми тут завжди чекаємо на твоє повернення.

— Дякую, — усміхнувся я у відповідь, прямуючи до саду, де мене чекала робота і можливість трохи відволіктися від думок та нещодавнього скандалу. Але, на останок крикнув: — Софія, довго не сиди у воді!