Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Ох, де ми...
-В гостях у бабайки - промовив Бетфорд, протерши чоло.
-Ага... І що він збирається з нами робити?
-А ти як думаєш? Зжерти звичайно... Не думав я, що все так закінчиться.
-Потягнуло тебе рятувати цього недоноска... Якби не він, ми б залишилися живі - вигукнув Кліффорд.
-Хах, що-ж... З ким не трапляється. До того ж я не шкодую, ми пішли рятувати свого. Шкода що будемо з'їдені з цієї ж причини.
Раптом мисливці почули якийсь буркітливий звук, він долинав з іншого боку комори, у ній було темно.
-Це ще що? - промовив Бруддо.
-Підемо перевіримо... Бетфорд встав, потім попрямував у темний кут. І на свій подив, виявив у ньому зв'язаного Реніфата, з вовняною ганчіркою в роті.
-Реніфат?!
-Що? Реніфат? Він живий? - вигукнув Фоллар.
-Схоже на те - розвернувся Бетфорд - почекай... Зараз я тебе розв'яжу - він дістав скляний осколок на підлозі, а потім почав розрізати мотузки, тим самим звільняючи Реніфата. Він вийняв у нього ганчірку з-за рота.
-Ух... Нарешті... Дякую - з полегшенням сказав Реніфат.
-Та будь ласка. Ти як тут опинився?
-Ох, довга історія...
-Ну ми нікуди не поспішаємо, розповідай.
-Ах, добре - Реніфат. Разом із Бетфордом вони повернулися до решти, а потім Реніфат продовжив - загалом... Цієї ночі, я сидів у нашій кімнаті... Вирішив вийти на вулицю, подихати свіжим повітрям, поки ви в цей момент були добряче п'яні. Вийшов, став милуватися зірками. І бачу, як якась чортівня тягне із собою хлопчика. Я вирішив піти за ним. Вас би я навряд чи розбудив... Тож довелося йти наодинці. Він провів мене прямо до цього місця. Він уже готувався зжерти хлопчика. Але мені вдалося йому завадити. Я заманив його до себе, щоб відігнати подалі від хати, потім, коли мені вдалося від нього вирватися, я відразу ж поспішив повернутися назад. Взяв на руки хлопчика, і готувався покидати з ним болота. Але застряг у трясовині... Довелося заховати хлопчика, щоб чудовисько його не виявило. А самого воно мене схопило. Коли я отямився, я вже був у цій халупі... Ви не повірите, але. Переді мною був той самий дід, староста.
-Чого? Ти не жартуєш?
-Знаєш, Бетфорде. Мені зараз не до жартів.
-Треба було здогадатися, що це він... Надто вже він був підозрілим...
-Ага. Не встигли ми ще в хату увійти, як він нас уже самогоном пригощав.
-Щось ви не дуже цьому опиралися - промовив Реніфат.
-Твоя правда... - зімкнувши губи, промовив Бетфорд - цей негідник намагався втертися в нашу довіру... Щоб відсунути від себе підозри.
-Пам'ятаєте, як він брикався, коли ми з ним щодо замовлення розмовляли? Явно не хотів, щоб ми за нього взялися - промовив Бруддо.
-Ага. Ну тепер це вже не важливо. - відповів Бетфорд - Нас провів навколо пальця старий, і через це нас скоро з'їдять...
-Шкода, що цей гад відібрав у мене карти... Можна було б зараз хоч час скоротати - промовив Бруддо.
-Ага... Уявляю. Заходить до нас це опудало, а ми карти в коморі граємо - промовив Бетфорд.
-Ну а що? Це всяко краще, ніж тихо чекати своєї смерті.
У той момент, як мисливці сиділи в коморі, і чекали своєї неминучої погибелі, до околиць халупи прибув блукач. Він висадився зі свого жеребця, потім повісив на себе мішечок із нюхальною сіллю. Він оголив свій вигнутий клинок, просочений реліктовою олією, і попрямував у бік халупи. Він не став панькатися з чудовиськом, а просто дістав вибухову бомбу з підсумки, і закинув її в бік халупи. Від чого в тієї проломився дах.
-Це ще що? - вигукнув Бруддо - намагаючись прислухатися до звуків поблизу.
-Грім якийсь...
Лісовик вийшов із халупи, а потім уставився на блукача. Він спробував приспати його, однак йому це не вдалося. Доки на блукачі висів мішечок із нюхальною сіллю, його не можна було приспати. Самому лісовику це явно не сподобалося. Тоді він висунувся в бік блукача. Сам блукач уже був до цього готовий. Щойно чудовисько до нього наблизилося, і замахнулося на нього своєю старезною рукою, блукач ухилився, і встромив клинок йому в спину. Лісовик хоч і не відчув болю від удару повною мірою, але все ж, розсердився. Він спробував поглинути в себе його клинок, однак у нього це не вийшло... Завдяки дії олії блукач легко висунув його, потім швидко наставив на лісовика, і завдав по ньому потужного удару. Лісовик відсунувся назад, а потім спробував сповільнити рух блукача, за допомогою своєї магії. Однак вона не подіяла, через протидіючий ефект олії. Блукач продовжив місити лісовика, стрімко наносячи один удар, за іншим. Однак в один момент лісовик встояв від удару блукача, і замахнувся по ньому своєю лапою, той не встиг ухилитися. І відлетів трохи далі. Він різко підвівся, а потім понісся в бік чудовиська, завдавши йому одного потужного ріжучого удару, і кілька колючих. Чудовисько не зуміло встояти проти такої потужної низки ударів, і стало слабшати. Тоді блукач зважився закінчити справу, раз і назавжди покінчивши з чудовиськом. Він зніс йому голову за допомогою удару з розвороту. Нарешті лісовик був повалений. Поступово його тіло почало загнивати. Голову блукач собі взяв як трофей. Повісивши голову чудовиська на сідло свого коня, блукач попрямував у бік халупи. Увійшовши до неї, він відкрив комору.
-На вихід, хлопці.
-Стоп... Що це було? - спантеличено вигукнув Реніфат.
-Хах, отже, я вас урятував. Із лісовиком я розібрався.
-Як? Самотужки?!
-Ну так... У мене є свої методи. Утім не важливо, головне що ви живі.
-Стій, ти ж той мандрівник? Що посварився з місцевими пияками в корчмі? - запитав Бетфорд, дивлячись на блукача в подиві.
-Ну так, на зразок того. А ти той доблесний захисник, як я вважаю?
-Вибач, друже. Я був не правий щодо тебе.
-Нічого страшного, я не ображений. Я гадаю, ви теж взялися за це чудовисько?
-Так...
-Безуспішно - нарікав Кліффорд.
-Так, з лісовиком так просто не розправишся. Тут особливий підхід потрібен. Можливо, якось я вас його навчу. Якщо ми ще зустрінемося. А тепер прощайте панове.
-Ще раз дякую... Якби не ти, ми б згинули.
-Це моя робота. Я розумію, чому ти мені не довіряв. Усе таки багато хто нас цурається. І в тебе напевно були на те причини. А тепер, з вашого дозволу, панове. Я вас залишаю.
-А що ти маєш намір зараз робити?
-Як що? Отримати належну нагороду, зрозуміло. Але не бійтеся, вам теж належить частка. Я залишу її на столі, у старости. Бувайте, хлопці.
-Скажи хоч, як тебе звати, - нетерпляче сказав Реніфат.
Блукач розвернувся, усміхнувся, а потім промовив - Барінхард.
Він сів на свого коня, а потім помчав у бік виходу з боліт.
-Ну й день у нас видався, звісно... - важко зітхнув Реніфат.
-Так... Гаразд, гадаю, ніхто не буде проти, якщо я скажу, що нам час звідси йти - підсумував Бетфорд.
-З превеликим задоволенням заберуся подалі від цих боліт... - сказав Бруддо.
-Ну що ж, у дорогу тоді! - вигукнув Бетфорд.
Через деякий час, зібравшись із силами, мисливці знову вирушили в дорогу. Вони минули болота, і поля, і нарешті опинилися в околицях Грейсбурга. Сама округа була досить мальовнича, що складалася з смерекових лісів і просторих рівнин. Тепер їм уже нічого не загрожувало спокійно дістатися культурної столиці. Однак перед тим, як потрапити до самого міста, вони мали перебратися через мисливський бастіон. Той слугував опорним пунктом і захищав простих громадян від будь-яких зовнішніх загроз: чи то чудовиська, чи то розбійницькі зграї. Сам бастіон був на рідкість міцно укріплений. Воно й не дивно, адже його проектували найкращі архітектори того часу в Гріссеї, запрошені особисто до палацу Його милості короля Мілліана. За чималий гонорар звісно. Сам бастіон наповнювали найкращі мисливці всієї округи. І були розподілені на групи відповідно до своїх можливостей. Будь то прості дозорні, які день і ніч стоять на стінах бастіону і вичікують будь-яку потенційну загрозу. Позмінні кухарі, які готують прісну юшку, або командири. Одягнені в червону клепану броню, з мисливським капелюхом на голові. Тим самим вони вирізнялися з-поміж усіх інших мисливців, одягнених у ту саму броню, тільки синього кольору. Командирів було кілька, і всі вони розумілися на своїй роботі, бо за довгий час винищили безчесну кількість тварюк, які блукають в окрузі, і наводять страх на місцевих жителів. Вони користувалися загальною повагою, як серед городян, так і серед своїх. Саме таке місце повинен був минути наш невеликий загін. Це не склало б ніяких труднощів, достатньо було б просто представитися.
Через якийсь час, подолавши рівнини і струмки, мисливці нарешті опинилися перед бастіоном.
Мисливці злізли зі своїх коней, а потім неспішно попрямували в бік воріт, попутно оглядаючи мисливців на стіні фортеці. Підійшовши ближче, вони звернулися до брамників що стежили за воротами.
-Вітаю, панове - що ви шукаєте по той бік бастіону?
-Ми хочемо перебратися на той бік, щоб нарешті доїхати до Грейсбурга - втомленим голосом промовив Бетфорд - Ви пропустите нас?
-Бачу ви з мисливського загону. Хто командує вашим загоном?
-Я, тобто Бетфорд. І той тип позаду, Кліффорд.
-А... Я про вас чув. Гаразд, у такому разі не стану вас затримувати, панове... Бачу по вам, що справ у вас і так по горло. Можете перебратися на той бік.
-Покірно дякуємо.
Мисливці в'їхали на подвір'я бастіону верхи на своїх конях. Воно було досить просторим, кожен з мисливців був зайнятий своїми справами. Хтось тренувався на встановлених манекенах, хтось грав у карти, поки в них була перерва. А хтось проходив навчання за наказом командира. Наш загін ненадовго озирнувся на них, а потім поспішив перебратися на той бік. Мисливці проїхали через північну браму бастіону, минувши міст, вони опинилися по той бік фортеці, а потім помчали в бік вільного міста Грейсбурга. Через кілька годин, вони нарешті опинилися біля воріт міста. Наблизившись до них, вони спокійно проїхали всередину. Вартові, що стояли на сторожі, лише мовчки вклонилися їм. Бо в цьому місті кожен поважав орден мисливців. Воно й не дивно, адже вони єдині, хто могли б впоратися з незліченними монстрами, що обложили це місто. Просунувшись через ворота, мисливці постали перед небаченими масштабами Грейсбурга.