Читати книгу - "Сповідь у камері смертників"

Передовому загонові боротьби за демократизацію та українізацію нічого боятися кризових ситуацій. Ми не бюрократи з адміністративно-командної системи, що через кризи можемо втратити привілейовані місця.

З одного боку, слід добре розуміти, що крутий перехід від одних способів господарювання до інших неможливий за один місяць, ба навіть за один рік, і по-друге, в перехідний період життєвий рівень неминуче буде нижчий за попередній. Навіть у такій простій ситуації, як заміна на тій же виробничій площі старого верстата новим, буває період, коли старий уже не працює, а новий ще не працює, а що казати про реорганізацію тисяч заводів із силою-силенною виробничих взаємин, які із централізованого розкладу треба було б перевести на договірну основу. Обтяти зразу централізований розклад постачання і збуту й оголосити заводам, щоб самі шукали постачальників і покупців, — це однаково, що зупинити їхню працю загалом. Розтягування ж надовго обтинання ниток централізованого розкладу постачання і збуту та переведення його на договірну основу означало б затягування економічної кризи. Отже, оптимальний варіант у тому, щоб обрізувати централізовані канали розподілу та поширювати договірні взаємини поміж підприємствами України якнайшвидше, але не їх моментальний обрив.

Шлях до здійснення економічного суверенітету українського народу лежить у поступовій заміні постачальників і покупців матеріальних ресурсів, призначуваних Україні в централізованому порядку Москвою, на здійснення таких владою УРСР з пріоритетною орієнтацією на самозабезпечення в межах своїх власних національних природних ресурсів та виробничих можливостей.

Голова Держплану УРСР пан Фокін каже: «значно розширюються функції економічних відомств республіки. Досить сказати, що тільки Держплану УРСР та Мінфіну УРСР передається близько 50 важливих функціональних завдань, що раніше були в компетенції союзних органів» (газета «Радянська Україна», ч. 280. 2.12.1988).

А скільки всього тих функціональних завдань?! Скільки років потрібно буде для передачі усіх їх з Москви до Києва?… «Скорочується на 20 % апарат розташованих на території республіки органів управління союзного підпорядкування» (там же).

Економічний суверенітет народу означає, що він є повний господар усього багатства на своїй території.

Державний суверенітет СРСР має похідне значення: він походить від волі республік передати частину свого первинного суверенітету союзові республік. Позаяк минула 70-річна практика централізованого керування довела СРСР до кризи, то вихід з неї полягає в децентралізації і поверненні Україні всіх функцій керування економікою на національній території. І перехід до республіканського госпрозрахунку не можна розтягувати на ціле десятиріччя. Нам набридло стояти в чергах за звичайними харчами та буденними побутовими речами.

Таким чином, перебудова з її економічною децентралізацією, як однією з двох найголовніших передумов виходу з економічної кризи, продовжуватиметься. Демократизація, як єдино можливий спосіб подолати виробничу пасивність трудящих, продовжуватиметься, а позаяк два попередні процеси неможливі без демократизації загалом, то й вона продовжуватиметься.

Українському національно-демократичному рухові нема чого боятися своїм якимось гострим словом налякати когось там у Москві і тим зупинити перебудову. Якщо перебудова й почалася з доброї волі однієї людини, то за три роки вона стала об'єктивною реальністю, що набула власної інерції, яка неминуче котитиме її до свого логічного кінця.

IV. НАШІ СИЛИ

Українська Гельсінкська спілка від створення її 1976 року й до останнього часу складається з людей найвищої проби. Це в основному інтелігенція в першому поколінні. Україна показала світові і сама побачила, що в ній ще не вмер козацький дух. Вона має право з гордістю і сьогодні заспівати:

Ще не вмерла Україна,

І слава, і воля…

— не тільки як національний гімн і пам'ять про наших залізних, волелюбних пращурів, що й на гострій палі не зрікалися своєї віри, а й як свідчення живої козацької крові в сучасних народних глибинах.

Справді, чи ж не має права сучасна Україна гукнути словами Тараса Бульби: «Ще є порох у порохівницях» — коли після арешту Тихого й Руденка (перших арештованих з УГС) на їхнє місце прийшли нових двоє? Коли після засудження до 15 і 12 років неволі Тихого і Руденка та арешту Мариновича й Матусевича на їхнє місце йдуть нових двоє? Коли після засудження Мариновича й Матусевича до 12 років неволі, арешту мене і заборони повернутися з-за кордону в СРСР генералові Григоренку до групи йдуть нові люди? Влада хапає патріотів і зубами драконівського закону в скаженій люті запроторює в неволю на 15–20 років, а люди не бояться. Влада трощить членів УГС одного за одним, а народ видає з себе нову і нову людину на місце вирваної. Минає 1977, 1978, 1979, 1980-й, і аж на 1981 році, досягнувши цифри 36, герць зупинився.

І хай хтось скаже після цього, що козацька кров України замерзла по Сибірах, спливла з водою Біломорканалу та зійшла прокляттями у вогких сталінських катівнях! Який дух треба мати, щоб іти до групи, бачачи, що йдеш просто у лабети ката, ймовірно, на повільну смерть?! Який дух треба мати, щоб покласти свою голову під колеса русифікаторської окупаційної машини, нічогісінько не видавши з себе, окрім слабенького, ледь чутного хрускоту власного черепа під колесами?! А йшли! Бо кожен хрускіт свідчив бодай про одне: ще не вмерла Україна і вмирати не хоче! О, ні, є ще порох у порохівницях! А того

Ти ж не помреш,

Вкраїно моя рідна,

Хоч і давно волочиш ланцюги.

Бо ти ще родиш лицарів залізних,

Як шестеро, що в Кучині лягли!

І йшли! І зупинилась машина, обпившись крові ї сліз. Оглянулась. Сама захлинулась над безоднею зла й поволі стала відступати. Члени УГС ніколи не припиняли своєї боротьби. То з боку влади змінилося оцінювання її діяльності: до перебудови її кваліфікували за злочин, а в час перебудови перестали її так кваліфікувати. Ми не мінялися. Ми як ішли 1976 року, так ішли 1985 року, так і зараз ідемо. Влада змінилася. І це свідчить, що і 1976 року, організовуючи Українську Гельсінкську групу, ми правильно розуміли закономірності історичного розвитку і діяли в напрямку загальнолюдського прогресу, а не супроти нього.

Правильне розуміння тенденцій історичного розвитку десять років тому свідчить про здатність членів УГС аналізувати українські, союзні і світові процеси розвитку, синтезувати їх і доходити правильних висновків. Ясна річ, спроможність десять років тому правильно визначити напрямок історичного розвитку своєї боротьби ще не є гарантією, що теперішнє розуміння умов та пропонована тактика боротьби за свободу через десять років виявиться такою ж правильною. Уміння людини розв'язувати одне завдання не гарантує її від помилок у майбутньому, тому в своїх міркуваннях я апелюю не до правильності своїх минулих міркувань