Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поцілунок по-дорослому" автора Анна Харламова. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза / 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 60
Перейти на сторінку:
Глава 25

   Перевівши свій погляд на Яна, я побачила, що він якось дивно дивиться на мене. Його посмішка та очі виказували нібито якесь схвалення у мою адресу. Не зрозумівши що коїться, я зашарілась. Махнувши рукою хлопцям, я у швидкому темпі пішла до своєї родини.
   Дорогою додому я напружувала свій мозок, щоб все ж таки згадати ім'я того милого хлопця. І я все ж таки трохи просунулась у цій справі. Я згадала, що перша літера його ім'я починається на В. Але далі згадати не вийшло.
   Діставши у таксі мобільний, я мабуть у сотий раз перевірила чи не писав Марк. Цим я себе звісно засмутила, бо жодного повідомлення від нього не було.
   — Що сталось доню? — спитав дідусь, бачачи, що мій настрій кудись зник.
   — Жодного повідомлення. Жодного дзвінка. Невже Маркові не хочеться поговорити зі мною хоч декілька хвилин? — Сумно я подивилась на дідуся.
   Дідусь ніжно подивився на мене і мовив.
   — «Істинна любов не може говорити, тому що справжнє почуття виражається швидше справою, ніж словами» – ось так!
   — Чиї це слова? — запитала я.
   — Вільяма Шекспіра. — Усміхнувся дідусь.
   — Дідусь, ти геній! Дякую!
   — Чому? Що я зробив?
   — Я так довго не могла згадати ім'я друга Яна, а ти мені допоміг.
   — Чим це?
   — Його звуть Вільям.
   Дідусь розсміявся.
   З вікна авто я побачила, що ми вже біля нашого будинку. Вийшовши з таксі, я вирішила не іти одразу у дім, а посидіти трохи на гойдалці.
   — Ти ідеш котику? — спитала мама, затримавшись на ганку.
   — Ні, я ще трохи посиджу на дворі. — Посміхнулась я і додала: — Я скоро буду, а ти лягай матусю, вже пізно.
   Цмокнувши мене у чоло, вона зачинила двері.
   Вмощуючись на гойдалку, я підібрала ноги та почала тихо погойдуватись. Теплий, літній вечір, відволік мене від телефону. Я сиділа і милувалась зірками, які одна за одною з'являлися у темному небі. Своїми вогниками вони нагадували світлячків, які наче грали у хованки, ховалися і знову з'являлись із-за хмар. Десь у траві не припиняли голосно цвірінчати цвіркуни, а від легенького подиху вітерцю я відчувала ніжний, ледве чутний аромат квітів з маминого невеличкого садку.
   Який же гарний початок літа, я познайомилась з Марком, Ліза знайшла кохання. А ще приїхали дідусь і бабуся і Ян. Батькам сподобався Марк. Все просто чудово. Від цих думок я усміхнулась сама до себе.
   — Софі, доню!  Підіймайся до кімнати. — Виглянувши у невеличке вікно, другого поверху, гукнула мама.
   — Вже іду.
   Важко підіймаючись, і розправляючи затерплі ноги, я пішла до дому. Зайшовши до кімнати, перше, що я побачила був великий пакунок з не менш великим бантиком. Підійшовши ближче, я обережно потягла за стрічку, і подарунковий папір упав до низу, показуючи що всередині.
   — Стереосистема! Це мені?
   — А кому ж ще! — посміхнулась мама.
   — Дякую, дякую, дякую! — підходячи до кожного з родини, я їх по черзі розцілувала.
   — Тобі сподобався сюрприз? — спитав тато, цілуючи мене відповідь у щоку.
   — У мене немає слів, як мені це подобається!
   Усі стояли та й посміхались, доки я вивчала новий предмет.
   — Сусіди дуже зрадіють моїй новій стереосистемі! Їм прийдеться змінювати район. — Засміялась я. — На цій штукенції тихо музику не увімкнеш. — Потираючи долоні, задоволено сказала я.
   — Це вже завтра випробуєш, а зараз спати. — Надіславши повітряний поцілунок, мама зачинила за усіма двері.
   Я ще довго вивчала інструкцію під своєю лампою, дивлячись що і до чого треба під'єднати.
 
 

                                                           Розділ 6.

   Не впевнена, що до кожного, але про себе можу сказати точно, від кохання я не можу не пити не їсти. Коли я чекаю на Марка, я настільки хвилююсь перед зустріччю, що навіть маленький шматочок не лізе до горла. Пережовувати їжу, це як виявилося важка робота, тому я їм останнім часом лише банани і йогурти. Це те, що можна було швидко проковтнути, тим паче коли поспішаєш і до того ж ще рано.
   Марк, збудив мене своїм дзвінком, ще рано вранці, і сказав, щоб я швидко збиралась і ішла з ним на гру. Не гаючи часу, я вдяглась, з’їла один із йогуртів і побігла на ганок, чекати на Марка.
   — Привіт. — Цмокнувши мене у губи, так само швидко, як це було учора, він привітався.
   — Привіт. — Розплилась я у усмішці.
   — Пішли вже голуб’ята, нас ніхто чекати не буде. — З’явився звідки не візьмись Ян, і хлопнув Марка по плечу.
   — Так, так! Пішли вже! — Ліза теж дала про себе знати.
   — О загублена подруга! — підділа я її.
   — Ну все, ходімо, бо дійсно запізнимось. — Зауважив Ян.
   На дворі показувало на дощ. Темні хмари іноді замінювались білими, але було зрозуміло, що до вечора буде злива.
   Вдяглась я не по погоді. Футболка і короткі шорти не могли мене захистити від поривчастого і прохолодного вітру. Але це мене не могло зупинити піти з Марком на гру.
   — Лізо, ти що прогноз погоди дивилась, чи що? — Заздрісно запитала я, дивлячись у чому була одягнена вона.
   На Лізі була тепла кофта з довгими рукавами, джинси та кросівки.
   — Так, мій ранок не починається без перегляду прогнозу погоди. Та ще й, щоб бути впевненою на всі сто я дивлюсь погоду на трьох каналах. Потім все це підсумовую і вуаля, я знаю як треба одягатись. — Розсміялась Ліза.
   — Ха, ха. — Яка ж ти дотепна.
   Ліза задерла носика до гори й задоволено усміхнулась.
   — Так, я така. Ідеальна у всьому.
   — А більш за все у балаканині. — Зауважила я так само самовпевнено, як Ліза.
   Обнявши себе руками, мені стало тепліше лише на перших дві хвилини. І зуби припинили цокати тільки на короткий проміжок часу.
   — Тримай Софіє. — Накидаючи на мене свою спортивну куртку, сказав Марк.
   — А як же ти? Тобі ж теж холодно! Забери! — Запротестувала я.
   — Мені не холодно. — Наполіг він.
   — Дякую. — Відповіла я, застібаючи куртку до самого підборіддя.
   Втягуючи носом запах парфумів, які залишились на куртці, я ледве не втратила свідомість. Як же прегарно пахне його куртка, я б її не знімала цілу вічність.
   Дійшли ми дуже швидко, мабуть тому, що ми не йшли, а майже бігли. Холод не давав насолоджуватись прогулянкою, тому ноги самі йшли у шаленому ритмі.
   Тільки но хлопці нас всадили на місця, як одразу зникли. Вболівальників на цей раз було набагато більше ніж попереднього разу. Я цьому дуже раділа, бо від масовки було тепліше і дало змогу трохи зігрітись. Шкода, що наш ряд з Лізою не був повністю заповнений, але я раділа хоч тому, що з одного боку сидить моя подруга. Хотілося звичайно, щоб прийшов якийсь вболівальник, сів з другого боку від мене і заповнив простір своїм теплом.
   Майданчик який я бачила не так давно, освіжили фарбою, мабуть уже у п’яте. Коли дмухав вітер, запах фарби розносився на увесь стадіон. Голова від такого різкого запаху трохи запаморочилась, але усе дуже швидко минулось після того, як мою увагу прикувала гра.
   Не пройшло і десяти хвилин, як Ліза полізла з запитаннями про нас з Марком. Я намагалася тихо переповісти, що відбулося цими днями, але Ліза не дочувала.
   — Тут так голосно, що я тебе геть не чую. Повтори ще раз, він тебе поцілував? Тільки говори голосніше. — Кричала мені у самісіньке вухо Ліза.
   — Лізо, сходи до лікаря, хай він добряче промиє тобі вуха. — Трохи підвищуючи тон, сказала я.
   — Дуже дотепно. — Скривилась вона.
   — Ти дивись, ти виявляється все добре чуєш. — Засміялась я.
   — Не змінюй теми. Відповідай!
   — Так! — радісно сказала я.
   — У губи?
   — Так! — з моїх вуст не сходила усмішка.
   — Вітаю, тепер ти доросла дівчинка! — не приховуючи свого кепкування, сказала вона.
   — Дякую. — вдавано посміхнулась я. — Це був просто цмок у губи. — Тихо і не рішуче додала я.
   — Голосніше Софі!
   — Що мені кричати, щоб уся футбольна команда почула про моє особисте життя?! — невдоволено запитала я.
   — Яке там особисте життя, я тебе прошу?!
   — Я зараз ображусь! — Схрестивши руки, сказала я.
   — Коротше, серйозного поцілунку ще не було. Зрозуміло. Ви якісь дивні з ним.
   — Ти з першого разу почула, що я сказала і все одно допитувалась. Ну ти і… — стиснувши губи, я ледве стрималась. Випустивши пару, я спитала. — І чого це ми дивні?
   — Хлопець, геть не рішучий тай ти не краща.
   — А що мені йому на шию повиснути, чи що?
   — Можна і так.
   — Годі про мене. Що там у вас з Маріо?
   — Ну ми вже встигли посваритись і примиритись. А так все гаразд. І з поцілунками у нас все добре. — Хитро сказала вона.
   — Рада за вас. — Надувши губки, мовила я.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 25 26 27 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"