Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

– Вивести мене хочеш? – Лісіцин боляче стиснув підборіддя Єви і схилився до її обличчя.

– Євангеліно Андріївно! – почувся з-за штори голос Кирила, і Єва перевела подих.

Наречений майже загарчав від розчарування і вхопив наречену за зап'ястя:

– Ми повертаємося додому. Негайно!

Однак Євангеліна вирвала руку з його хватки.

– Ні, це я повертаюся додому, а ти роби все, що заманеться. Кирило! – покликала вона.

– Я тут, пані Ланська, – охоронець наспів саме вчасно, щоб відтіснити Анатоля і прикрити собою господиню. – Пане Лісіцин, вам краще піти і не шуміти.

– Ти... – тремтячий від гніву вказівний палець Толіка майже уткнувся в груди охоронця. – Недовго тобі залишилося за ним ховатися, Єво, – гаркнув майбутній чоловік і, роздратовано відсунувши штору, пішов з ніші.

– Спасибі, Кирило, ти якраз вчасно, – Євангеліна, коліна якої злегка тремтіли, нарешті змогла розслабитися.

Анатоль у гніві страшний, і не приведи її Господь опинитися в повній його владі. Обов'язково потрібно щось вигадати, щоб розірвати цей можливий шлюб, от тільки що? Може, сьогоднішня витівка Максима допоможе справі?

Хоча, знаючи батька, все може вийти навпаки, і він лише прискорить весілля, поки не сталося ще щось непередбачене, а недолугу доньку, можливо, посадить під домашній арешт. Хоч би пронесло, хай би він нічого не дізнався! Чи скаже йому Кирило? А решта, хто все бачив... Чи не рознесуть новину по залу?

– Вибачте, ми не змогли знайти того, хто посмів так із вами вчинити, – покаявся бодігард, що Єві було тільки на руку. – Якщо ви розповісте про нього докладніше, можливо, нам вдасться його затримати. У нього є якісь особливі прикмети або відмінні риси? Бути може, запах чи...

– Вибач, Кирило, все сталося так несподівано, і я була приголомшена, тому нічого не запам'ятала, – покривила душею вона. – У мене сьогодні було стільки партнерів, що я до них особливо не придивлялася.

– У залі не було журналістів, тому проблем виникнути не повинно, хоча гості теж можуть завдати неприємностей, – із незадоволенням помітив Кирило. – Чутки небезпечна річ, яка поширюється куди стрімкіше за лісову пожежу... Євангеліно Андріївно, гадаю, нам дійсно краще повернутися додому, – він притримав перед підопічною штору. – Якщо пощастить, ми встигнемо приїхати до того, як там буде ваш батько, і зможемо уникнути розпитувань...

– А як же пожертви? – спохопилася Євангеліна. – Я ж іще не встигла внести нашу частину. Якщо і в цьому питанні розчарую батька...

– Не турбуйтеся, Петро про все подбає, – кивнув охоронець на другого охоронця, що маячив в коридорі.

– Добре, тоді поїхали, – вирішила вона і попрямувала до виходу, краєм ока вихопивши за однією з колон знайому фігуру, але жодним поглядом чи навіть поворотом голови не видала, що помітила колишнього однокласника, який так недобре над нею пожартував.

«Максиме-Максиме, що ж ти задумав?»

Максим, сховавшись за колоною, спостерігав за сваркою потенційного подружжя, яку сам же і спровокував. Коли Лісіцин потягнув Єву геть із залу, Макс якомога непомітніше пішов за ними. Ох, з яким би задоволенням він зламав руку, якою Анатоль із силою стискав зап'ястя нареченої (ну і дав йому по пиці кілька разів, так, для порядку), вирвав у нього дівчину і забрав із собою, але... ще не час, треба чекати. Він, чорт забирай, знову змушений чекати! Хоча тепер уже залишилося недовго, зовсім недовго...

Як Максим і розраховував, вірний пес Євангеліни вирушив по слідах господині і відігнав шолудиву шавку, яка лише через непорозуміння все ще вважалася її нареченим. От і чудово, не довелося втручатися. З жалем провівши поглядом Ланську, яка в супроводі бодігарда попрямувала до виходу, Макс торкнувся пальцями губ і всміхнувся. Ось і збулася мрія ідіота (бо тільки ідіот буде бажати жінку, якій на нього начхати з високої дзвіниці)...

Сьогоднішній танець-експромт... Це був їхній перший дотик із часу зустрічі багато років тому, якщо не брати до уваги той раз, коли Максим штовхнув зазнобу, прикривши від м'яча. І перший поцілунок... Нарешті тримати її в обіймах було так солодко. Тіло Єви, сама вона – це саме те, чого йому відчайдушно бракувало всі ці роки. Так не хотілося сьогодні її відпускати! Вкрасти б, відвезти туди, де б ніхто і ніколи їх двох не знайшов... Щоб були просто він і вона без всієї цієї зовнішньої мішури і непотрібного лушпиння. Макс відчайдушно прагнув повторення, і не в переповненому залі під прицілом безлічі очей, а тільки вдвох, коли ніяка сволота не завадить...

Але з поцілунком він, звичайно, перегнув палицю. Стільки часу цього бажав і уявляв, як грайливо торкнеться Євіних губ, проведе по них язиком, неквапливо візьме в полон її рот, змусить відповісти і втратити голову, щоб вона сама попросила добавки, а зрештою побачив, як виродок Лісіцин увесь вечір до неї тулиться, і не стримався, виплеснув на неї свою злість.

Тому що слабачка! Робить усе, що накаже татко, лягає в ліжко з тим, з ким він скаже, і віддає себе тому, кому накаже. Якби не хотіла цього шлюбу, відмовила б. Але ж ні, йде як вівця на заклання. Еге ж, хороше життя у баті за пазухою, коли не треба пахати від зорі до зорі. Чи їй дійсно все одно, аби в чоловіка тачка крута і бабла побільше? Ну так Анатоль не єдиний, хто відповідає цим критеріям, особливо якщо наречена раптом стане безприданницею. І чи потрібна вона йому буде така?