Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

Раптовий поцілунок приголомшив. Все сталося так швидко і несподівано, що Єва не встигла зорієнтуватися і що-небудь зробити. Перший поцілунок, про який так довго мріяла і від якого її настільки ретельно оберігали цербери татуся (щоб наречена дісталася майбутньому чоловікові недоторканою в усіх сенсах цього слова і була більш цінним товаром), виявився зовсім не таким солодким, як вона мріяла самотніми дівочими ночами. Жорсткий, стрімкий та напористий, це був поцілунок-образа, навіть поцілунок-покарання, тому що коханих так не цілують. Не було в ньому ні краплі ніжності або ласки, та й від партнера віяло холодом і злістю.

Максим виконав усе дуже майстерно і не припиняючи танцювати, та й повернувся таким чином, щоб охоронці Ланських не відразу помітили, що відбувається. Все тривало не довше двох-трьох секунд, які здалися Євангеліні нескінченними хвилинами, тому коли колишній однокласник відірвався від її рота, навколишні пари, здавалося, навіть не звернули уваги на те, що сталося: кожен був зайнятий собою. І все ж, чи бачив хтось? Окинувши швидким поглядом оточуючий простір, вона переконалася, що деякі з тих, хто не танцював, а спостерігав за веселощами збоку, таки помітили. Наприклад, ота парочка (що зараз коситься і перешіптується), і ті двоє чоловіків біля вікна, і та жінка з келихом, і ті троє дівчат...

Свідків було не так щоб багато, але кілька необережних слів в одну мить можуть облетіти зал, і тоді... Єва, якомога далі відсунулася від партнера, поспішила забрати у нього маску, знову її одягла і спробувала вивільнитися з його захоплення, але Державін не пустив, притягнув ближче і продовжив танець, наче нічого й не сталося.

– Ой, ангелок обпалив свої крильця в пекельному вогні... – і посміхнувся так страшно. Ну точно Сатана власною персоною! – Чи то ще буде, Єво. І Анатоль не зможе тобі допомогти. До зустрічі, мій тепер уже грішний янголе, що впав на землю... – він загубився у натовпі, а до розгубленої Євангеліни вже ступив наступний партнер, чоловік у костюмі гусара, вуса якого були хвацько підкручені вгору.

Натягнуто йому всміхнувшись, Єва пройшлася поглядом по залу і помітила Кирила, який занепокоєно поглядав то на неї, то на гостей, вишукуючи когось в натовпі. Ага, теж помітив, значить. А Лісіцин, цікаво, бачив? Якщо що, з нього станеться влаштувати скандал. Але Максим-то який! Що це було взагалі? Як посмів так вчинити? І навіщо? Чому? За що? Образився, що тоді не привіталася і втекла? Вирішив ось так помститися? Адже він не був таким, не був... А втім, хто знає, який він тепер і чи залишилося щось від того хлопчика, який свого часу прикрив її собою від м'яча?!

Охоронці продовжували шукати порушника, а Державін... Та он же він! Єва впізнала його по пронизливому погляду, хоча костюм Максима змінився: нехай він і залишався у всьому чорному, але на ньому більше не було довгого плаща і маски з ріжками, залишилася лише витончена напівмаска. Іншими словами, він замаскувався (або, скоріше, зняв маскування?), щоб не потрапити в лапи охорони, і, цілком імовірно, зовсім не збирався залишати захід. Вирішив поспостерігати, що буде далі?

Ну от чому б їй не гукнути Кирила і не вказати на порушника? Так раз плюнути! Але Єва не могла, навіть думати про таке не хотіла. Його ж знищать, а вона не для того «ігнорувала» свою юнацьку закоханість, щоб тепер підставляти під удар. А Макс, здавалося, дивився з викликом. Мовляв, ну ж бо, давай, видай мене! Чому ж ти мовчиш? Чи у неї просто уява розігралася?

Ближче до кінця цього танцю-калейдоскопа її партнером став Анатоль, як назвав його Максим. І їй несподівано сподобалося звати майбутнього чоловіка саме так: відразу згадувався Анатоль Курагін з відомого роману-епопеї, що викликав не найтепліші почуття. Якраз такі, які навіває і Лісіцин. І, ніби підтверджуючи ці відчуття, рука нареченого несподівано боляче стиснула зап'ястяі, а пальці іншої вп'ялися в талію. Напевно знову залишаться синці.

– Це що зараз було?! – прошипів він. – Варто було на хвилину тебе залишити, а ти виробляєш казна-що!

– Я... – Єва розгубилася і була розчарована, що Анатоль таки побачив те, що краще йому було не бачити.

– Гаразд, поговоримо в іншому місці, – процідив він свистячим шепотом і з якимось шаленим завзяттям закінчив танець, після чого потяг Єву геть із залу. – Йдемо! – скомандував безапеляційно, але при цьому не припиняв усміхатися знайомим і робити вигляд, ніби нічого дивного не відбувається і вони з нареченою просто вирішили прогулятися.

– Досить мене тягти, – Євангеліна спробувала вивільнити руку з його захоплення. – Знову синців наставиш.

Але Анатолій не відпустив, поки не затягнув її в одну з ніш, прикритих шторами.

– Хто він такий? – почав допит майбутній чоловік. – Ти настільки осміліла, що притягла на бал коханця, та ще й тоді, коли поруч я?!

Тут уже Євангеліна обурилася:

– Якого ще коханця?! Немає у мене нікого!

– Тоді як усе це розуміти? – він штовхнув її до стіни, загрозливо нависаючи і пригнічуючи. – Мене, значить, і на кілометр до себе не підпускаєш, охоронцями відгороджуєшся, татусю скаржишся з приводу і без, а першому зустрічному дозволяєш всілякі вольності?! Чи це насправді зовсім не перший зустрічний?

Толік, безумовно, був правий, тому що чорта з два Єва дозволила б комусь іншому те, що спустила з рук Державіну, але зізнаватися в цьому, зрозуміло, не збиралася.

– Нікому я нічого не дозволяла! – запротестувала вона. – Ви, чоловіки, взагалі не питаєте нашої думки і вирбляєте все, що вам заманеться, а потім у вас жінки винні. «Дозволила», «не завадила»... А самі-то! Он, притягнув мене сюди, а запитав, чи хочу я з тобою кудись іти?