Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Меч Сагайдачного 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч Сагайдачного"

186
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч Сагайдачного" автора Віктор Вальд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 95
Перейти на сторінку:
впізнати своїх... — з усмішкою відповів місцевий шинкар, дістаючи з-під поли капота[78] білу ганчірку. — Будьмо знайомі. Я Шима. Себто Шимон Краківський. Але для цих тубільців — шинкар Шима.

— Значить, з Кракова? — похитав головою Йонатан, чудово розуміючи, що це зовсім інші сини Ізраїлю. Ті, які можуть помахати перед носом нічого не вартим шматком коржа, наговорити багато, але так і піти, не пригостивши.

— Йому все видно, Йому все зрозуміло, і Він влаштовує все так, як Йому завгодно! Ось і привів мене з коронного міста в цю пустку на поталу вовкам і на здобич ординцям. А все чому? Тому що деякі жирні, багаті євреї вирішили, буцімто нам, худим євреям, немає місця поруч із ними на головних вулицях Кракова. Спочатку витіснили нас на околиці... А там яка торгівля? Які люди? Який дохід?..

— Не той, — погодився Йонатан і, зітхнувши, додав: — І нам життя в Києві не стало. Вирішили київські купці-християни, що трошки ми в торгівлі їм заважаємо. Та й подали на нас скаргу воєводі київському. От і вийшла заборона євреям проживати в Києві більше одного дня, та й той лише в «гостинному міському будинку». Ось так! Щовечора збираємо ми скарб із шинку і виїжджаємо за Львівську браму. Добре, що хатинку вдалося купити за півмилі від тих воріт. Уранці все знову на віз — і в шинок. І так уже три роки!

— То чужі вас не люблять, а в Кракові свої! І навіть на околиці вони не хотіли дозволити нам жити. Кажуть: ідіть собі, шукайте землю обітовану... А вона є на водах Дніпрових — там земля жирна, як дружина краківського ребе, птиці натикаються одні на одних у небі, звірі самі з себе шкіри знімають і віддають їх, а люди такі дурні, що позичають одне одному без жодної користі. І ще ті жирні євреї сказали: сьогодні ти зліпив шинок біля дороги, а завтра візьмеш всі землі пана Крекутського в оренду. Боже мій! Вони ще сказали, що я їм винен гроші за мудру пораду. І ось я змушений вирушити з паном Крекутським у цю пустку. І що? Тут не говорять ні польською, ні... І це зрозуміло — кому тут цікава мова Давида і Соломона? Ото я розмовляю їхньою русинською, хамською мовою і виглядаю всяку потолоч, яка зволить випити в моєму чудовому шинку михалик[79] горілки й закусити його шматком того, про що я не хочу й говорити, але торкаюся його щодня! Ти мене розумієш?

— Як не зрозуміти нещасному Йонатану! Я ще п’ять днів тому різав те, про що ти кажеш, у своєму шинку в Києві біля Львівських воріт. А потім тією ж рукою наливав горілку...

Шима Краківський шанобливо вклонився побратимові по «цеху».

— Не можу відповісти таким самим ввічливим поклоном. Клятий Лешко занадто туго прив’язав мене до дерева.

— Мені той Лешко теж одразу не сподобався. До того ж я бачив, який грубий він до тебе — сина нещасного і гнаного народу. Що ж довело київського шинкаря до того, що він підпирає дерево, яке й так міцно стоїть?

І Йонатан заридав. Але не так, щоб почули його мучителі. Він ридав у душі, й Шима Краківський почув те ридання. Для полегшення страждань нещасного він навіть поклав до рота київського колеги шматочок жорсткого коржа.

— Найгірше, що цьому бігу немає кінця! Мудрий пан Дзевульський зустрічає на безлюдній дорозі дідугана і терпляче розпитує того: а чи не зустрічав ти, старий, двох козаків, один із яких нахабний бородатий злодій? А ще краще, якщо бачив хлопчину з родимою плямою під губою, який їде на жовтій шкапі? Старий довго думає, ворушить губами, а потім раптом показує пальцем у небо й каже: «О! Пан знав кого запитати. Бачив я тих козаків там-то і там-то, а ось того з печаттю на губах — ні-і-і!» Натягне на голову свою шапку баранячу або закутається в кирею[80] і далі шлях тримає. А наш пан відразу й летить у вказане місце. Шукає, кружляє, кричить, — а нікого там і близько немає. «Це є деспект![81] Того старого повісити мало!» — кричить пан Дзевульський. А старого і сліду не стало, і півдня втрачено. А потім ще когось пан Дзевульський зустріне і, вже навчений, по-хитрому запитує. І знову його обманюють, та ще й монетку просять. Скачемо по дорогах, ярах, пагорбах — і все марно. А пан ясновельможний попереджав його: тут нікому вірити не можна.

— Народ тут такий, — погодився Шима Краківський. — Тільки вони обманювати не люблять. То вони над паном польським потішаються. Мій пан Крекутський це добре знає, а твій ще більше дізнається. Так він тих козаків і того хлопця з міткою не піймає. Хіба що...

— Хіба — що? — відкрив рота Йонатан.

Несподівано шинкар втиснув у цей отвір маленький шматок несвіжої бринзи.

Розділ третій

Петро Цимбалюк підійшов до тину і ще раз оглянув свою хату.

Та хіба це хата? Це все життя Петра. Та що там життя — цілий світ селянина Петра Цимбалюка, наповнений значущими символами: долівка зв’язувала його з матір’ю-землею, стіни захищали від ворога, дах — від негоди, а сволок — від нечистої сили.

Ось і минув білий тиждень. Усією родиною постили — так само суворо, як і перший тиждень Великого посту. Висівали ранні зернові, щоб урожай був багатий. Працювали на городі. А ще не грішили, не лаялися й по сусідах не ходили. А головний на білому тижні — чистий четвер. Так було завжди — в чистий четвер перед Великоднем треба було переробити чимало роботи: спалити бур’ян і торішнє листя, вичистити й вимити все в оселі та надворі, щоб хата мала святковий вигляд.

То було очищення від усього, що пов’язувало з минулим роком, зимою, будь-якими поганими спогадами, очищення від нечистої сили. Дружина Мотря ще зранку сіла прясти. Як і за старих часів — крутячи веретеном від себе. Потім заховала пряжу в потаємному місці, щоб, коли заболить у кого з родини рука або голова, перев’язати тією ниткою хворе місце. У полуденну пору підстригла синів, щоб голови їм не боліли. А надвечір зготувала сіль для великоднього застілля. То важлива сіль! Дрібку її треба загорнути в чисту ганчірку й покласти у піч. Коли ганчірка повністю згорить, сіль слід зібрати

1 ... 25 26 27 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Сагайдачного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Сагайдачного"