Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Меч Сагайдачного 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч Сагайдачного"

186
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч Сагайдачного" автора Віктор Вальд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 95
Перейти на сторінку:
й сховати до Великодня. А вже на Великдень цю сіль Петро покладе на печений хліб під образами.

Приємно Петрові дивитися на свою хату. Не сам, із сусідами того зруба ставив. З добротної деревини! Сусіди дивувалися — навіщо такі витрати? Панові це може не сподобатися. А гірше, якщо татарва налетить та спалить. Як казали старі люди, «при границі не будуй світлиці!» Ліпили сусіди свої хати з глини та очерету, покривали соломою. Теж добре житло — тепле, міцне. Влітку вапном біліє, та ще й блищить на сонці. Від того й серце радіє. Узимку теж на снігу біліє, але то інша білизна, з блакиттю.

А Петро не мастить хату. На його батьківщині, у волинських лісах, хати природного дерев’яного кольору. Зробив, як і там, у батьків, простору хату — на дві кімнати, а ще з сіньми та коморою. На дах не вистачило деревини, що пан дозволив із лісу взяти. Покрив очеретом і завершив фігурною оздобою. То була дерев’яна кінська голова, що оберігала від злих сил. Хотів іще прикрасити розетками з сонцем, птахами й квітами, та за роботою часу забракло. Якось пізніше зробить, бо пан багато роботи дає. Адже Петро Цимбалюк — тесля. У нього в руках сокира співає. Самою лише сокирою таку розетку витесати може, що і в палаці княжому не гріх виставити. За ті вміння пан Крекутський послаблення дає у панщині, а ще дозволив хату з дерева поставити. Тож пан не зазіхне на Петрову хату, якщо вже була на те його воля.

А призьба яка! Вже давно зняли з неї загату, що утеплювала стіни. Скоро стане тепленько, і на тій призьбі сушитиметься цибуля, часник, мак, різне зілля. А у свята або в часину відпочинку жінка застелить призьбу домотканими доріжками, й збереться родина для розмов про життєві та господарські справи. Це дуже важливо — спільні посиденьки на призьбі. Це ознака родинної злагоди. Тому і Петро, і дружина завжди тримають призьбу в чистоті, а ще дуже часто підводять червоною глиною, утворюючи круж хати замкнене коло, що не впускає злі сили досередини.

У страсну п’ятницю сім’я Цимбалюків нічого не їла до виносу з церкви плащаниці. Церква маленька — але в Грушівці вона, дякувати Богу, є! І панотець є, і службу він добре знає. Тому в селі все гаразд.

Після служби Божої сіли обідати — лише каша та овочі. Того дня не шили, не пряли, не рубали дров, не працювали сокирою, лише готували наїдки, а головне — випікали паску! А ще Мотря обмела ганчіркою кути в хаті. Та ганчірка потім допоможе їй із ломотою в попереку. Підв’яжеться — й нумо городину полоти або свиней порати.

А у суботу господині беруться до приготування крашанок. Саме в суботу, бо якщо їх робити в п’ятницю, вони можуть швидко зіпсуватися! А що робити Петрові? Придумає, коли намилується своєю хатою.

— Чи пустить добрий господар подорожнього до хати? Не годиться ніч на дорозі зустрічати.

Та яка ще ніч? Ще сонце пагорбів не торкнулося. Петро Цимбалюк обернувся на голос і відступив на два кроки.

— Ось тобі й маєш... — розвів руками.

Перед ним за жердяними воротами стояв парубок у бувалому в бувальцях байбараку[82], вузьких штанях з домотканої рогожі та зношених постолах на босу ногу. На поводу тримав коня каурої масті. Але чи справді каурої — тут Цимбалюк міг і засумніватися. Аж надто дикий на вигляд був той коник — ніби щойно пійманий у Дикому полі. Яка тільки кров у ньому не вгадувалася — і шкапи, що відбилася від польського обозу; й бахмата[83], що втратив свого вершника; і дикого тарпана[84]; а може, й благородного аргамака, що волею випадку забрів невідь куди та й звик до вольності безкрайнього степу.

Але не одяг і не кінь змусили Петра розвести руки, а те, що було вимальовано на обличчі парубка і що могла змити лише смерть.

— Що ж... Заводь коня. Гість напередодні Великодня — то...

І замовк. Сам не знає, добре це чи погано. Варто запитати отця Варфоломія, та зараз до нього не побіжиш за порадою. А ще... Та ні, не відмовиш цьому парубку. Бачить Бог — не відмовиш.

— Мотре! — покликав господар дружину, та вчасно схаменувся, пішов ворота відчиняти.

— Прошу, прошу до двору. А ось і жінка моя, Мотря. Проведи парубка в хату. — І вже з притиском: — Проведи!

Вибігла на поклик чоловіка Мотря, навіть рук від борошна не витерла. Глянула з подивом на худорлявого парубка в простих шатах — незнайомого. Ніби й нічого такого, та ось Великдень завтра — які можуть бути гості, коли так багато роботи?

Мотря виразно подивилася на чоловіка, але той тільки брови насупив.

— Проходь у хату. Дав Бог гостя, на те Його воля! Прошу, прошу!

Парубок щось прошепотів на вухо своєму коневі, відв’язав від сідла якусь довгу річ, замотану в мішковину, і передав повід коня господареві хати. Простеживши, як той заводить животину в просторий хлів, парубок обернувся до господині й низько їй вклонився. Однак не зняв при цьому свою велику, зшиту ковпаком шапку. І та шапка — якимось дивом при такому поклоні — втрималася на голові парубка, ніби зсередини медом мазана.

Перехрестившись перед порогом, парубок ступив слідом за господинею і з задоволенням втягнув у себе запах житла.

А запах той такий чудовий, що й не передати. Ним надихатися потрібно. Такий запах лише напередодні Великодня буває. При вході, в сінях, ще звично пахло кінською збруєю, гнилими грушами, сушеними травами й сухим зерном. А ступив іще крок — і розтанув в усмішці. Ох! Як гарно пахла піч і все, що вона приготувала на ранкове розговіння. Від самого лише печеного хліба можна було захлинутися слиною. А тут іще ковбаса, підчеревок, реберця... усякі бродіння, соління, в’ялення, сушіння... І ще, і ще...

Та парубок і оком не змигнув, і носом не повів. Чинно перехрестився на красний кут із двох ікон і всівся в дальньому кутку. Накокоїжився, та ще й шапку на очі натягнув.

Невдовзі увійшов у хату Петро. Махнув рукою — і злетіли з печі його малі ще сини. Кивнув — і Мотря, надувши губи, вийшла у двір.

— Може, поїсти дати або що інше? — якось несміливо запитав він.

Парубок похитав головою, відмовляючись, і глухо вимовив:

— Завтра Великдень?

— Послав Бог нам ту

1 ... 26 27 28 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Сагайдачного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Сагайдачного"