Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Довелося почекати.

Коли Орр закінчив і згасли іскри серед уламків під його ногами, він випростався й утер чоло. Важко дихаючи, він знову глянув на Сильву.

— Підійде?

— Так, воно вимкнулося, — вона повернулася до жучка, на якому вони їхали. — Ходімо, треба рухатися далі.

Ми знову посідали на жучків, і Орр помітив, як я стежив за ним. Він м’яко вигнув брови й надув щоки.

— Терпіти не можу, коли доводиться робити це вручну, — сказав він. — Особливо коли щойно виплатив стільки грошви за нові бластери.

Я повільно кивнув.

— Атож, страх як прикро.

— То й нехай, невдовзі вискочимо в Нечищене, і стане краще, от побачиш. Отам буде місце для випробування артилерії, і не треба буде ховати свій фонтан. Знаєш, — він вказав на мене своїм ломом. — Якщо доведеться знову працювати вручну, ти тепер теж на борту. Можеш вимкнути наступного.

— Дякую.

— Ох, та на здоров’я, — він передав лома через плече, і Сильва сховала його на місце. Жучок смикнувся в його руках і рушив, обминувши уламки здоланого каракурі. Орр знову вигнув брови й усміхнувся. — Ласкаво просимо до списантів, Мікі.

Частина друга

А ось хтось інший

Натягни нову плоть, як чужі рукавички, і знов обпечи собі пальці.

Графіті на лавці біля Центру збереження засуджених Бей-Сіті

Розділ дев'ятий

Шипіння статики. Загальний канал відкритий для всіх і всього.

— Послухайте, — розважливо сказала скорпіогармата. — Ми до цього не вимушені. Чом би вам просто не дати нам спокій?

Я зітхнув і трохи перемістив затерплі кінцівки в западині під виступом скелі. Холодний полярний вітер підвивав на обдутих стрімчаках і студив мені обличчя й руки. Над головою було звичне для Нового Хоко небо — сіре, до того ж майже наполовину вичерпалася скупа зимова порція північного денного світла. За тридцять метрів нижче моєї позиції на кам’яній стіні, до якої я чіплявся, стежка зі щебню бігла до більш горизонтальної поверхні долини, ведучи до вигину річки й невеликого скупчення архаїчних прямокутних пращурів бульок, що утворювали покинуту квеллістами розвідницьку станцію, де ми були годину тому. Дим ще й досі здіймався від однієї з розвалених будівель, в яку самохідна гармата вгатила свій останній розумний заряд. От вам і запрограмовані параметри.

— Дайте нам спокій, — повторило воно. — І ми вас облишимо.

— Не можна, — пробурмотіла Сильва м’яким відстороненим голосом, а сама вишукувала тріщинки в захисті артилерійського коопа, тримаючи командну мережу в режимі бойового очікування. Вона далеко закинула павутинчасту сітку думок, і та осіла на навколишній краєвид, наче шовкова хустка на підлогу. — Ти це знаєш. Ти надто небезпечне. Вся ваша життєва організація ворожа до нашої.

— Ага, — до нового сміху Ядвіги треба було трошки звикнути. — А крім того, ми хочемо цю драну землю собі.

— Сутність розповсюдження влади, — прорік дрон-пропагандист звідкись із безпечної відстані вище за течією, — полягає у тому, що земля не повинна належати тій особі, чиє володіння цією землею не задовольняє вимог суспільного добра. Економічна конституція суспільного блага…

— Це ви тут агресори, — трохи нетерпляче перебила дрона скорпіогармата. Їй зашили сильний міллспортський акцент, що живо нагадав мені про покійного Юкіо Хіраясу. — Ми лиш просимо можливості існувати так, як ми існуємо вже три століття, вільно.

Кійока пирхнула.

— Ох, та годі тобі.

— Так не буває, — прогудів Орр.

Оце вже точно. За п’ять тижнів, що минули відтоді, як ми вибралися з передмістя Драви й подалися в Нечищене, Сильвині «Пролази» загалом винесли чотири коопи й понад дюжину окремих автономних віймінтів різноманітних форм і розмірів, не кажучи вже про те, що заявили своєю знахідкою цілий масив припорошеного обладнання, на яке ми натрапили в командному бункері, що дав мені нове тіло. Винагорода, що її таким чином заробила Сильва зі своїми друзями, була велетенська. Якщо вони зможуть пересилити притихлі сумніви Курамаї, то тимчасово розбагатіють.

Як і я, до певної міри.

— …ті ж, що збагачуються через експлуатацію таких взаємин, перешкоджають еволюції істинно представницької демократичної…

Пропагандець якийсь.

Я нагострив свій нейрохімічний зір і просканував дно долини, шукаючи ознак коопа. Покращення нового чохла були доволі невидатні як на сучасні стандарти — наприклад, він не мав розміщеного в полі зору дисплея, що тепер був у базовій комплектації навіть у найдешевших синтетичних чохлів — але все працювало плавно і впевнено. База квеллістів скочила у фокус, та так близько, що здавалося, ніби її можна торкнутися. Я роздивлявся проміжки між пращурами бульок.

— …у боротьбі, що раз за разом розгорталася скрізь, де ступала нога людської раси, адже в кожному такому місці виявляються рудименти…

Рух.

Оберемки підігнутих кінцівок, схожі на велетенських клопітких комах. Квапливий авангард каракурі. Виламують задні двері й вікна будівель, як ті консервні ножі прослизають всередину й знову виходять. Я нарахував сім. Десь третина всіх сил — Сильва оцінила наступальну потужність цього коопа в майже двадцять механічних ляльок, разом із трьома павучими танками, два з яких склепали із запчастин і, звісно, основною самохідною зброєю, тобто самою скорпіогарматою.

— Тоді ви не лишаєте мені вибору, — сказала вона. — Я буду вимушена негайно нейтралізувати ваше вторгнення.

— Ага, — позіхнув Ласло. — Будеш вимушена спробувати. Тоді візьмімося за це, моя металева подруго.

— Я вже взялася.

Легкий дрож від думки про вбивчу зброю, що скрадається долиною в наш бік, вишукуючи наші сліди тепловими датчиками. Останні два дні ми вистежували коопи віймінтів у цих горах, і поворот подій, після якого переслідуваними раптом стали ми, був неприємний. Костюм-невидимець із капюшоном мав прикрити моє випромінювання, а обличчя й руки я щедро обляпав хамелеохромним полімером, що діяв схожим чином, але коли над головою нависає куполом виступ скелі, а до найближчого каменю внизу летіти добрих двадцять метрів, важко не почуватися загнаним у кут.

Це просто дране запаморочення, Ковачу. Стримуй його.

Це була одна з найменш веселих іроній мого нового життя в Нечищеному. Разом зі стандартним бойовим біотехом мій нещодавно нажитий чохол — від «Ейшундо Орґанікс», ким би вони колись не були — також мав геконівське доповнення в долонях і підошвах. Я міг — якщо мені з якогось дуру заманулось би — видряпатися на сто метрів угору вертикальною скелею й витратити на це не більше сил, ніж звичайна людина витратила б на драбину до горища. За