Читати книгу - "Пробуджені фурії"

кращої погоди я міг би скинути взуття й подвоїти свою чіпкість, але й так я був здатен висіти отак майже необмежений час. Мільйони крихітних генетично спроектованих шпичаків у долонях міцно трималися за камені, а чудово налаштована, щойно з бака, м’язова система лиш коли-не-коли потребувала зміни положення тіла, щоб подолати надокучливе заклякання від тривалого напруження. Коли зачохлена з сусідньої цистерни Ядвіга виявила у себе цю генну технологію, то заверещала так, що в нас мало барабанні перетинки не полопалися, а тоді повзала по стінах і стелі бункера решту дня, наче ящірка під тетраметом.

Особисто мені не до вподоби висота.

На планеті, де ніхто не злітає в повітря через страх ангельського вогню, це доволі поширений стан. Посланське навчання придушує страх із невимушеною ефективністю гігантського гідравлічного преса, але не позбавляє від міріад лоскотних дотиків тривоги й неприязні, якими ми щоденно затуляємося від наших фобій. Я пробув на кам’яній стіні вже з годину, і майже був готовий виказати себе скорпіогарматі, якщо це викличе перестрілку, що дозволить мені спуститися.

Я перевів погляд й обстежив північну стіну долини. Десь там засіла й вичікувала Яда. Мені здалося, що я бачу її в своїй уяві. Вона так само замаскована, набагато врівноваженіша, але їй і досі бракує внутрішньої прошивки, що міцно поєднає її з Сильвою і рештою команди. Як і мені, їй доводилося обходитися індукційним мікрофоном і зашифрованим аудіоканалом, підключеним до командної мережі Сильви. Навряд чи віймінти здатні розкусити шифр — вони на двісті років відстали від нас у криптографії, і більшу частину цього часу їм не доводилося мати діла із закодованою людською мовою.

В полі зору з’явилася скорпіогармата. На ній був накинутий такий само камуфляж, як і на каракурі, але вона була така здоровенна, що я чітко бачив її й без загостреного зору. Вона й досі була десь за кілометр од бази квеллістів, але вже перейшла річку й ходила високими позиціями на південному березі, маючи місце нижче за течією, де квапливо поховалася решта команди, у полі прямого зору. Основний збройний вузол на хвості, що дав цьому механізмові ім’я, був вигнутий для вогню в горизонтальній площині.

Я увімкнув підборіддям зашифрований сигнал і забурмотів у індукційний мікрофон.

— Є контакт, Сильво. Треба або робити це зараз, або відходити.

— Легше, Мікі, — протягла вона. — Я вже майже там.

І поки що ми прикриті. Воно не почне обстрілювати долину навмання.

— Атож, і воно не почало обстрілювати укріплення квеллістів. Бо так запрограмоване. Пам’ятаєш?

Коротка пауза. Я почув, як Ядвіга десь на фоні імітує курча. На основному каналі й далі базікав собі дрон-пропагандист.

Сильва зітхнула.

— Я неправильно оцінила їхню політичну прошивку, то й що? Знаєш, скільки ворожих партій билися тут під час Виселення? Всі чубилися одне з одним, як дурні, тим часом як їм треба було разом битися проти урядових сил. Знаєш, як важко розрізнити деякі з них на рівні запрограмованої риторики? Це мусить бути захоплена в полон урядова машина, перепрошита якимись видраними маргінальними параквеллістами після Алабардоса. «Фронт протоколу 17 листопада», а може «Дравські ревізіоністи». Хто їх, чорт забирай, розбере?

— І кому це, чорт забирай, цікаво? — озвалася луною Ядвіга.

— Нам було б цікаво, — зауважив я. — Якби ми годину тому снідали на дві будівлі лівіше.

Це було несправедливо — якщо розумний заряд і не дістав нас, то саме завдяки нашій чільниці. Перед моїми очима вся сцена проскочила точнісінько так, як вона сталася раніше. Під час сніданку Сильва раптом зірвалася на ноги, її обличчя спорожніло, а думки розлетілися кудись далеко, потягнулися назустріч тоненькому електронному пискові наведеного снаряда, який вловила лишень вона. Зі швидкістю машини вона розкидала навколо димову завісу з вірусних передач. Аж за кілька секунд я почув пронизливе вищання розумного заряду, що спускався з неба на наші голови.

— Змінити! — гаркнула вона до нас. Очі порожні, не голос, а крик, позбавлений підсилення, обдертий до нелюдських модуляцій. То були просто сліпі рефлекси, коли мовний центр мозку видав аналог того, що вона передавала іншими каналами, як людина, що жестикулює, говорячи по телефону без відео. — Змінити ваші драні параметри.

Снаряд упав.

Приглушений розрив детонації первинного заряду, стукіт дрібних уламків об дах над нашими головами, а тоді — нічого. Вона вилучила з дії основну силу снаряда, ізолювала її від детонатора через протоколи аварійного скасування, викрадені з його власного рудиментарного мозку, міцно його запечатала й знешкодила за допомогою списантських противірусних доповнень.

Ми розлетілися долиною, наче насіння бела-трави з коробочки.

В пошарпаній подобі нашої завченої конфігурації для засідки, прудкориби широко розійшлися, тоді як Сильва з Орром залишилися позаду в центрі схеми разом із гравіжучками. Замаскуватися, сховатися й чекати, поки Сильва тасуватиме зброю в голові й намацуватиме ворога, що наближається.

— …наші воїни постануть з-під опалого листя своїх звичайних життів і знесуть цей устрій, що цілими століттями…

Тепер, на дальньому березі річки я вже розрізняв перший павучий танк. Він рискав баштою ліворуч і праворуч, утвердившись на межі хащ коло краю води. На масивному тлі скорпіогармати вони скидалися на тендітні механізми, бувши меншими навіть за свої аналоги з людськими екіпажами, що я їх убивав на Шарії чи Адорасьйон, але вони трималися наготові й стереглися так, як ніколи не зміг би зробити людський екіпаж. Мені не дуже подобалася думка про наступні десять хвилин.

Десь глибоко в моєму бойовому чохлі насильницька хімія заворушилася змією і назвала мене брехуном.

Другий танк, а тоді третій. Вони обережно увійшли в повільну течію річки. Поруч дріботіли берегом каракурі.

— Давайте, народ, — різкий шепіт для Мене і Ядвіги. Решта вже дізналася через внутрішню мережу скоріше, ніж у людини встигає сформуватися свідома думка. — 3 основних калібрів. Чекайте на команду.

Самохідна гармата вже проминула невелике скупчення старих будівель. Ласло і Кійока позаймали позиції біля річки менш ніж за два кілометри нижче за течією від бази. Авангард каракурі вже мав пройти ледь не по їхніх головах.

Підлісок і висока срібляста трава долини коливалися від їхнього проходу в десятку місць. Решта трималася разом з більшими машинами.

— Зараз!

Блідий вогонь раптово розцвів серед дерев нижче за течією. Це Орр зустрів перших механічних маріонеток.

— Вперед!

Передній павучий танк трохи забуксував у воді. Я вже зірвався з місця й рухався маршрутом, що з десяток разів намітив собі на поверхні скелі, поки чекав під тим навислим виступом. Ейшундівський чохол вступив у дію, послідовно пересуваючи мої долоні й ступні між надійними місцями