Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Микола Міхновський (В 15-ту річницю смерті) // Боротьба за волю. — 1940. — Ч. 1. — Т. 1. — С. 6-8.

Микола Міхновський. Посмертні згадки // Календар «Просвіти» на 1925 рік. — (Б. р., б. м.). — С. 85-99.

Мірчук П. Микола Міхновський. Апостол української державності. — Філадельфія, 1960. — 136 с.

Міхновський С. Матеріали до біографії Миколи Міхновського // Самостійна Україна. — Київ, 2013. — Ч. 2, 3.*

Наумов С. О. Український політичний рух на Лівобережжі (90-ті рр. ХІХ ст. — лютий 1917 р.): Монографія. — Харків: Харківський національний університет ім. В. Каразіна, 2006.*

Невідомі документи про Миколу Міхновського / Вступна стаття, підготовка документів до друку та примітки Сергія Квіта // Українські проблеми. — 1994. — № 2. — С. 91-104.

Остудін В. Міхновський — замовчуваний діяч національного відродження // Республіканець. — 1992. — № 3. — С. 124-136.

Павелко І. Остання зустріч із Миколою Міхновським // Краківські вісті. — 1944. — 19 липня.*

Пачовський В. Військовий з’їзд: З поеми «Золоті Ворота». Присвята М. Міхновському // Назустріч. — 1937. — № 21. — 1 листопада.

Підгайний С. Микола Міхновський і САУ // Молода нація. — Київ, 2003. — № 2 (27).*

Програмові засади Братства Тарасівців // Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. — Мюнхен, 1983. — Том 1.*

С. Р. В. Винниченко і М. Міхновський в обороні створення полку ім. Богдана Хмельницького // Вільна Україна. — 1967. — Ч. 54. — С. 24-25.

СадиленкоМ. Мої зустрічі з М. Міхновським // Гомін України. — 1953. — 21 листопада.

Самійленко В. З українського життя в Києві в 80 рр. ХІХ ст. // Нова Україна. — Прага, 1923. — Ч. 1-2.*

Сосновський М. Микола Міхновський і Дмитро Донцов — речники двох концепцій українського націоналізму // Зустрічі. — 1991. — № 2.

Спогади Совачевої про Миколу Міхновського // Молода нація. — Київ, 2003. — № 2(27).*

Старицька-Черняхівська Л. Микола Міхновський. Лірика. 94 стор., ціна 50 коп. (Рецензія) // Літературно-науковий вісник. — 1913. — Т. 58. — Кн. 4. — С. 184-188.

Стовба О. Матеріали до історії роду Міхновських // Український історик. — 1983. — № 2-4. — С. 75-82; 91-104.

Сущик С. Державник — революціонер — націоналіст (До 35-річчя з дня смерті) // Самостійна Україна. — 1959. — Ч. 5. — С. 3.

Тернопільський І. «Катехізис українця» М. Міхновського // Вісник (Нью-Йорк). — 1965. — Ч. 6. — С. 21-22.

Тимошенко О. Праця «Самостійна Україна» Миколи Міхновського і спроба аналізу зародження українського націоналізму // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць. — Дрогобич, 2008. — Випуск ХІ-ХІІ.*

Ткаченко Ю. «Батько українських націоналістів» (Микола Міхновський) // Віче. — 1995. — № 11. — С. 127-138.

Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: дитинство та юність // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2000. — Вип. IX. — С. 36-54.

Турченко Ф. Микола Міхновський: Життя і Слово. — К.: Генеза, 2006. — 320 с.*

Турченко Ф. Микола Міхновський: Становлення світогляду // Молода нація. — Київ, 2003. — № 2 (27).*

Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: студентські роки (Фрагмент біографії) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2001. — Вип. X. — С. 72-91.

Турченко Ф. Г. Останні роки у Києві (Фрагмент з біографії Миколи Міхновського) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2002. — Вип. XIV — С. 45-66.

Турченко Ф. Г «Харківський проект» Миколи Міхновського // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя, 2003. — Вип. XV. — С. 7-34.

Федорович Р. Микола Міхновський (1873-1924) // Українське козацтво. — 1967. — Ч. 1-2. — С. 27-30.

Уривки зі спогадів артистки Г Совачевої (про М. Міхновського) // Самостійна Україна. — 1976. — Ч. 7-8. — С. 20-23.

Шемет С. Микола Міхновський (Посмертна згадка) // Хліборобська Україна. — Відень, 1924-1925. — Кн. V. — С. 3-30.

Частина перша. Микола Міхновський: Батько українського самостійництва

Станіслав Міхновський. Матеріали до біографії Миколи Міхновського

На початку XX століття з роду Міхновських вийшли головним чином три визначні особи, які лишили по собі помітний слід в історії українського визвольного процесу: Микола Міхновський (1873-1924), творець модерної української державницької ідеології; архієпископ та співоснов-ник УАПЦ Юрій Міхновський (1868-1937); а по жіночій лінії з цього роду вийшов Василь Совачов (1876-1924), племінник Миколи Міхновського, голова студентської «Молодої громади» в Києві, член партії хліборобів-демо-кратів в Києві, військовий лікар та шеф Санітарної управи Армії УНР.

Але не слід забувати, що багато інших представників цього роду по собі залишили добру згадку і чесну пам’ять.

Вже в час гетьмана Мазепи Міхновські задокументовані як правобережний священицький рід, члени якого вчаться в Київській академії. В домазе-пинських часах історію цього роду можна накреслити лише гіпотетично. Є можливість, що священицький рід Міхновських походить з дрібної української шляхти. Польські генеалоги Уруський, Борковський та Кросновський писали, що рід шляхтичів Міхновських був занотований в Ломжинському та Серадзькому повітах у Польщі та в Волинському і Київському воєводствах в Україні; що перші згадки про цей рід припадають на 1560-ті роки; що рід був приписаний до герба Tromba («Труба»); та що прізвище роду писалося у троякий спосіб — Міхновські, а також Міхнєвські та Міхньовські. Саме в Міхновських був герб із зображенням лиса з задраним хвостом на тлі червленого щита.

Генеалог Куропатніцький згадує Міхновських як упривілейований рід, але без герба. Про національність або релігію цього роду польські генеалоги не згадують.

Іншу згадку про рід Міхновських знаходимо у праці д-ра Йозефа Ролле, «Повставанє назвіск у люду малорускєґо». На основі не відомих нам архівних джерел д-р Ролле констатує, що в Перемишлянському повіті теж існував рід Міхновських, який належав до герба «Труба». Як випливає із самого заголовку праці, Ролле вважав прізвище «Міхновський» типовим українським словотвором, а шляхтичів Міхновських зараховував до українського роду. Нема сумніву, що прізвище «Міхновський» базується на патронімічному димінутиві «Міхно», тобто Михайло. Інші давні українські димінутиви, такі як Яхно і Юхно, Тихно, Махно, Дахно, Сахно та Олехно, теж послужили коренем до відповідних прізвищ.

Таким чином, ще перед Б. Хмельницьким на українських землях рід дрібних шляхтичів Міхновських був занотований на Волині, Київщині та в Перемишлянському повіті. Прізвище походить з українського словотвірного кореня і підлягало