Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

— Ми маємо домовитися зараз і одразу. Скажи, Владиславе, ти вже добре обжився у новому світі?

— Судячи з тону запитання, ти й саму відповідь знаєш, — пробурчав я. Потім підійшов до столу, сподіваючись, що господиня передбачила майбутній сушняк і подбала про засоби боротьби з ним. І не схибив. Розумниця, моя Листиця. Жбан прохолодного кваску, саме те, що лікар прописав.

— Я можу вважати ці слова відповіддю?

— Можеш, — кивнув я. — Розповідай далі… як зоряні кораблі борознять простори Большого театру.

— Не зовсім збагнув… Та й не суть… — зробив рух, наче потис плечима, привид. — Так ось, я уповноважений запропонувати тобі допомогу в освоєнні.

— Умови? — квас справив благодійну дію на задурманені мізки. — Душу продати чи ще чогось зайвого в організмі?

— Боже борони, — щиро жахнулася мара. — Ви так навіть не жартуєте, Владиславе. Будь ласка. Почує хто зайвий, повік потім не відмиєшся від наклепу.

— Не буду, — посерйознішав і я. Справді знайшов про що, а головне: з ким жартувати. Це як правовірному комуністу скабрезності про В.І.Л. та Надію Костянтинівну Крупську розповідати. Мало того, що не зрозуміють, то ще й образяться. — Прошу вибачення. Збагнув… і весь у увазі.

— Ми просимо тебе дати нам на якийсь час притулок у своїй свідомості…

— Ми?

— Ну так. А ти що, тільки мене чуєш?

— Чую двох, бачу одного.

— Еммануїл надто скромний. Не воїн...

Характеристика ємна. У моєму часі цей різновид людини носить горде ім'я «ботанік» або «задрот». Інтелігентний хлюпик, коротше. До того ж, зважаючи на все, з багатеньких Буратін. А ведучий переговори — бодігард і прес-секретар в одному флаконі духів… Чи духів? Як правильніше наголос ставити?

— Ти навіть не помітиш нашої присутності, — продовжував агітувати мене героїчний і покійний тезка. — Натомість, вся інформація про цей світ, якої ти зараз позбавлений геть-чисто, стане тобі доступна… Як тільки виникне питання, відразу й відповідь прийде. І взагалі гарантую, будеш собі задоволений.

  — Бачиш, шановний Владиславе Твердиличу, — я в найкращих традиціях почухав потилицю. — Відсутню інформацію, я й так зберу потихеньку. Курка, вона по зернятку клює, а за день весь двір загадити встигає.

— Боїшся? — Спробував взяти мене на «слабко» душевний переговірник. Наївняк крилатий.

— Боюся...

— Чого?

— Як би ви потім не загостилися. Припустимо, я погоджусь. І що? Зробити з окремого житла комуналку простіше простого, а як потім позбутися зайвих мешканців? Дільничного викликати? І я не про поліцейського.

— А ось тут, — привид не вдарив себе в груди тільки через повну безглуздість цього жесту у виконанні безтілесного духа. — Можеш зовсім не турбуватися. Достатньо тобі сказати або виразно подумати: «забирайтеся», і ми зникнемо.

— І все?

— Все.

— А якщо я когось іншого на увазі буду мати?

— Ми зрозуміємо, коли наша черга настане.

— Угу, — все-таки хорошу господиню засватав мені тутешній староста. Крім жбана з квасом, поруч, у напівмисці лежала нарізана великими шматками кислувато-солона бринза. Хто куштував, знає: солоні огірки відпочивають. Хоча, на смак і колір… — Ну, гаразд, якщо обіцяєте і не обдурите, тоді залазьте у… Куди вам там?

— Так просто? — здивувався перемовник. — Ти погоджуєшся, не вимагаючи жодних страшних присяг та інших гарантій?

— Бачиш, Владе, — я, як культурна людина, ретельно прожував, потім проковтнув, запив і тільки після всіх цих процедур неквапливо відповів. — Може, я не справляю, з першого погляду, враження гомо сапієнса, але повір — не дурень. Вже коли ви — маючи можливість залізти у мою свідомість, поки я був, гм... у не зовсім свідомому стані — цього не зробили, а навпаки: постаралися привести мене до тями і все пояснити, значить — люди ви, пардон, душі — порядні, і вам можна вірити. А тому, заселяйтесь і... давайте хоч трохи поспимо. А інші купації залишимо для розуму тверезого та здорового.

— Дякую… Ти не пошкодуєш.

— Гаразд, поживемо, побачимо, як говорив сліпий старий, лежачи на смертному одрі, — пробурчав я, невпевнено дивлячись на те, як привиди розділились і попливли в мій бік. Моторошне видовище, однак. Але, назвався грибом, лізь у борщ і не в'якай.

— А я ось ще забув, — поспішаю викласти питання, яке щойно спало на думку. — Якщо ви на весь світ моїми очима дивитися збираєтеся, як бути з особистими моментами? Розумієте, про що я?

— Так… — без жодної затримки відповів привид. — Не хвилюйся, Владе, на це ми вже точно дивитися не станемо. Для безтілесного духа — сексуальні втіхи безглузді і нецікаві. Присягаюся спасінням своєї безсмертної душі. Та й чого ми там, пробач, не бачили такого, щоб підглядати?

— Дуже добре, — така постановка питання мене влаштовувала. — І ось ще що скажи наостанок: я насправді все знати стану?

Туман, що ущільнився навколо мене, на мить завмер, завагався. Відповів vip-дух.