Читати книгу - "Спомини"

Можливо, мається на увазі Яків Дутчак (1887-?) — священик, висвячений у 1913 р. У 1914–1918 pp. працював катехитом у Сколівській школі, у 1918 р. заарештований поляками, був у таборі. Подальша доля невідома.

Ксаверій Леонід Мостович навчався з Йосифом Сліпим в Інсбруку, там належав до гомілетичного гуртка українських богословів і в 1913 р. був його секретарем. 1 квітня 1914 р. виїхав з Інсбрука. Подальша його доля невідома. Є здогад, що Мостович після Другої світової війни емігрував до Америки.

Конвікт — гуртожиток при навчальному закладі, в якому здійснювалась частина начально-виховного процесу.

Дисертація стосувалася розуміння поняття “життя” в євангелиста Івана і мала назву: “Die Auffassung des ‘Lebens’ nach dem Evangelium und I Briefe des Hl. Johannes (Eine exegetisch dogmatische Untersuchung)”. Ця праця була згодом надрукована у ж-лі Богословія, т. 29. Рим 1965, с. 3–62, а також окремою книжкою як 33 том серії “Видання «Богословії»” (Рим 1965) в повному зібранні творів Йосифа Сліпого: Твори, т. 1, с. 29–90.

Урбан Гольцмайстер (Urban Holzmeister, 1877–1953) — вчений-єзуїт, з 1908 — доцент, у 1917–1937 — професор Нового Завіту в Інсбруку, займався текстуальною критикою та хронологією Нового Завіту.

Йосиф Ліндер (Josef Linder, 1869–1949) — вчений-єзуїт, професор біблійної екзегези в Інсбруцькому університеті у 1909–1935 pp. (викладав Старий Завіт). Замінив на цій посаді свого колегу та однодумця єзуїта Леопольда Фонка (Leopold Fonck), якого папа Пій X викликав до Риму й доручив йому очолити Папський біблійний інститут. У 1939 р. Ліднер опублікував коментар на книгу Даниїла.

“Ewige Anbetung” (буквально з нім.: Вічне Поклоніння) — жіночий контемплятивний монастир ордену сестер Вічного Поклоніння Святим Дарам в Інсбруку (Kapferer Karl-Str. 7, Innsbruck 6020). Цей орден був заснований у 1807 р. в Римі Марією Магдалиною від Воплочення з метою безперервного поклоніння Пресвятій Євхаристії. Має свої монастирі в Італії, Іспанії, США, Мексиці, Чилі, місії в Кенії та Африці.

Риґорозум — підсумковий всеохопний екзамен у вищих навчальних закладах у багатьох країнах Европи.

Священичі свячення Йосифа Сліпого відбулися 30 вересня 1917 р. в Унівській Лаврі. Святителем був сам митрополит Андрей Шептицький. Що ж до дияконських свячень, то, як свідчить сам Йосиф Сліпий, вони відбулися у Львові незадовго до священичих. Це не могло статися раніше, ніж 10 вересня 1917 p., бо щойно цього дня митрополит Андрей Шептицький повернувся до Львова після свого заслання. Отже, дияконські свячення відбулися між 10 і 29 вересня 1917 р. Деякі натяки на точнішу дату дияконських свячень Сліпого подає нам Василь Лаба у замітці про крилошанина Романа Лободича. Він стверджує, що Роман Лободич був висвячений на священика разом із Йосифом Сліпим, а “Шематизм” Блажейовського подає нам точну дату священичих свячень Романа Лободича — 21 вересня 1917 р. Оскільки відомо, що священичі свячення Йосиф Сліпий прийняв 30 вересня, то слід припускати, що дияконські свячення Йосифа Сліпого відбулися 21 вересня разом зі священичими свяченнями Романа Лободича (див.: Василь Лаба. Отець митрат Роман Лободич // Альманах Станиславівської землі / ред.-упоряд. Б. Кравців. Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен 1975, с. 665–667; Шематизм, с. 269).

Йосиф Схрейверс, ЧНІ (Josef Schrijvers, 1876–1945) — бельгійський монах-редемпторист, аскетичний письменник світової слави, співзасновник УБНТ, протоігумен ЧНІ. Народився в Бельгії в містечку Зутендаль. Закінчив колегію св. Йосифа в Гассельті, в 1894 р. вступив до Згромадження редемптористів, у 1895 — склав монаші обіти, а після навчання в семінарії був висвячений на священика (1900). Опісля працював професором філософії, з 1907 р. був префектом студентів-богословів у семінарії в Боплато. У 1913 р. приїхав разом з іншими бельгійськими редемптористами в Західну Україну і до 1933 р. працював серед українців. Був настоятелем спільноти редемптористів в Україні та візитатором жіночих монастирів: сестер св. Йосифа та сестер милосердя св. Вінкентія. В 1933 р. повернувся до Бельгії, щоб перебрати уряд протоігумена бельгійської провінції ЧНІ. З 1936 р. став верховним дорадником Чину з осідком у Римі та апостольським візитатором усіх жіночих монаших згромаджень УГКЦ в Україні та за кордоном (США, Канаді, Бразилії). Останні роки свого життя провів у Римі як генеральний консультор ЧНІ (з 1936), де й помер 4 березня 1945 р. Його основні наукові праці: “Підручник політичної господарки” (1907), “Засади духовного життя” (1912), “Добра воля” (1913), “Саможертва” (1918), “Божеський приятель” (1922), “Vie interieure et róle de St. Josafat Kuncevyc” (1923), “Моя небесна Ненька” (1925), “Душі довір’я” (1930), “Le double Principe Moteur de la Vie Spirituele” (1931), “Слово Христове до свого священика” (1932), “Ісус між нами” (1940), “Отче наш, що єси на небі” (1942), “Вічний фестин” (1947), “Чудесне життя Сестри Варвари” (1955). Про нього див.: Богословія, т. 21. Рим 1963, с. 145; Богдан Бешлей. Отець Йосиф Схрейверс // Редемптористи. Дев’яносто літ в Україні (1913–2003) / упоряд. Я. Приріз. Львів 2003, с. 113–120.

Роман та Євгенія померли один за одним у 1918 р. Євгенія Крупа була заміжня, але не залишила після себе дітей. Роман теж був одружений і мав сина Івана. Цей син у 1939 р. виїхав до Польщі, де в 1956–1958 pp. його змушували до співпраці з органами КДБ, викликали на допити з приводу церковної документації та митри Йосифа Сліпого. Як стверджує дружина Івана Сліпого Марія Мюллер-Сліпа, у 1968 р. генерал польської служби безпеки Мечислав Мочар пропонував йому отруїти кардинала Йосифа Сліпого, за що обіцяв йому посаду міністра сільського господарства, а у випадку