Читати книгу - "Спомини"

відмови погрожував смертю. Іван Сліпий відмовився і поплатився за це своїм життям. У 1970 p., як розповідає Марія Мюллер-Сліпа, його викликали на кількаденну конференцію з рільництва в околицях Ґданська, і під час конференції начебто опромінили його радіяцією в кімнаті готелю, де він зупинявся зі своїм колегою. Невдовзі після тієї конференції вони обоє померли майже одночасно: Іван Сліпий — 14 липня 1971 p., а його колега — 27 червня. Іван Сліпий залишив після себе двох дітей: сина Веслава (доктор медицини) та дочку Урсулу (лікар-ветеринар). Його дружина Марія Мюллер-Сліпа виїхала разом з матір’ю Казимирою до Данії і проживала в Копенгагені. Про спроби радянських служб КДБ отруїти Йосифа Сліпого та обставини смерти Івана Сліпого Марія Мюллер-Сліпа писала у своїх листах до Ліги українських політв’язнів та до Міжнародного комітету ім. Сахарова у Копенгагені, однак ці її свідчення не знаходять підтвердження в документах з архівів польських спецслужб. Див. лист Марії Мюллер до Світової Ліги українських політв’язнів (без дати) та її ж лист до Міжнародного Комітету ім. Сахарова від 29 вересня 1975 // ІА УГКЦ, ф. Патріярх Йосиф Сліпий, оп. 1, спр. 4: “Матеріали родичів”, б. п. Про смерть Івана Сліпого див. також лист Петра Кузьми-Балицького (без дати) // ІА УГКЦ, ф. Archivium Patr. S. Sofia, спр. 297: Denmark, арк. 47; лист о. Івана Леськовича від 26 липня 1971 // Там само, арк. 144.(обратно) 272

Тут Йосиф Сліпий неточно вказує дату своїх священичих свячень, плутаючи її з датою своєї єпископської хіротонії. Священичі свячення Йосиф Сліпий отримав 30 вересня 1917 p., а його єпископська хіротонія дійсно відбулася на свято Непорочного Зачаття 22 грудня 1939 р. у Львові, в приватній каплиці митрополита Андрея Шептицького.

(обратно) 273

Йдеться про гірський монастир сестер ордену сервітів та їхній готель (“Klostergasthof Maria Waldrast”), що знаходиться приблизно за 6 км від Матрая-на-Бреннері (містечка в районі Інсбрука на Бреннерському шосе).

(обратно) 274

Велеградські конгреси — міжнародні з’їзди, в яких брали участь представники католицьких слов’янських народів та деяких православних Церков. Відбувались у м. Велеграді (Моравія) з ініціятиви митрополита А. Шептицького та O. A. Спальдака в 1907, 1909, 1911, 1924, 1927, 1932 та 1936 pp. Основною ідеєю конгресів був пошук шляхів примирення й об’єднання православних Церков з Апостольським Престолом. Короткі звіти про перебіг цих з’їздів публікувалися в журналі “Нива”. Див.: Наталія Мадей. Велеградські з’їзди // Українське релігієзнавство 23 (2002) 74–83; Augustyn Babiak. Les Ukrainiens aux Congres de Velegrad (1907–1936). Paris 2007.

(обратно) 275

Антонін-Кирило Стоян (1851–1923) — моравський римо-католицький релігійний та політичний діяч, архиєпископ Оломоуцький та митрополит Моравський (1921–1923), член австрійського сенату та сенатор Чехословацького парламенту (1920–1923). У 1907, 1909 та 1911 pp. брав участь в організації Велеградських конгресів. Помер від крововиливу в мозок 29 вересня 1923 р. в Оломоуці. У 1948 р. єпископ Йосиф Карло Матоха розпочав процес беатифікації архиєпископа Стояна, який вже добігає до кінця. Про нього див.: Francišek Cinek. Arcibiskup Dr. Antonin Cyril Stojan: život a dilo: pokus о nárys duchovní fysiognomie. Olomouc 1933; Francišek Vymětal. Apoštoł křest’anské lásky a jednoty církve: Život a dilo Dr. Antonina Cyrila Stojana. Praha 1988; Ludvik Němec. Antonin Cyril Stojan, Apostle of Church Unity: Human and Spiritual Profile. New Rochelle 1983.

(обратно) 276

Теофіл (Богуміл) Спачіл, TI (Theophilus (Bohumil) Spáčil, 1875–1950) — римо-католицький священик-єзуїт, професор Папського східного інституту в Римі, провінціял Чеської провінції єзуїтів (1938–1945). Родом із с. Вемисліце на півдні Моравії, філософію та богослов’я вивчав у духовній семінарії у Брно та Григоріянському університеті в Римі. У 1901 р. був висвячений у Римі на священика, повернувся у Брненську дієцезію, де душпастирував та викладав у семінарії. У 1905 р. вступив до Товариства Ісуса. Після новіціяту у Велеграді та Лінці почав викладати фундаментальну теологію спочатку в Клаґенфурті (1907–1910), а потім в Інсбруку (1910–1918). У 1918–1937 pp. викладав порівняльне релігієзнавство, сакраментологію (Пресвяту Євхаристію, епіклезу) та маріологію в Папському східному інституті в Римі, написав підручники та праці про таїнство хрещення, Євхаристію, об’явлення, віру, догми. Йосиф Сліпий слухав його лекції в Римі і мав велику пошану до цього науковця як знавця християнського Сходу. Спачіл не раз брав участь у Велеградських конгресах. Після Велеградського конгресу 1922 р. він на бажання учасників та на особисте прохання архиєпископа Антоніна Стояна написав короткий огляд науки про Церкву у православних богословів Сходу ХІХ-XX ст. (див.: Theophilus Spáčil. Conceptus et doctrina de Ecclesia iuxta Teologiam Orientis separati [= Orientalia christiana, т. 2, 8]. Roma 1923, 1924; а також рецензію Івана Бучка на цю працю: Богословія, т. 3. Львів 1925, с. 126–128). Наприкінці 1920-х років Спачіл виступив з гострою критикою праці Гавриїла Костельника “Спір про епіклезу між Сходом і Заходом” (Львів 1928). У 1937 р. повернувся до Чехії, до єзуїтського дому св. Ігнатія в Празі, та в 1938 р. був обраний провінціялом єзуїтів Чеської провінції. Після відставки з цієї посади в 1945 р. служив як духівник дому св. Ігнатія. У 1947 р. переїхав з Празької архиєпископської гімназії до Богосудова. У 1950 р. був заарештований, інтернований і 5 грудня того ж таки року помер у таборі для інтернованих ченців в монастирі в Осеку. Докладніше про нього див.: Josef Benicek. P. Bohumil Spáčil, S.I. Řím 1993.

(обратно) 277

“Нива” — церковно-суспільний журнал для священиків УГКЦ, виходив у Львові у 1904–1914 pp. як двотижневик і в 1916–1939 pp. як місячник з додатками: “Катехитичний місячник” (з 1911 — орган Товариства катехитів) і “Проповіді”. При журналі видавалася Бібліотека “Ниви”. Редакторами журналу були священики Ярослав Левицький (1904–1907 і 1910–1918), Олекса Волянський (1908–1910), Гавриїл Костельник (1920–1928) і Петро Хомин (1930–1939). Звіт Сліпого: Йосиф Сліпий. На Велеграді (6–9 серпня 1922 року) // Нива 17 (1922) 392–402 (передрук: Твори, т. 5, с. 69–87).

(обратно) 278

Імператор Карл І Габсбург (Karl Franz Josef von Habsburg-Lothringen, 1887–1922) — останній імператор Австро-Угорщини (1916–1918). У 1915 p. посприяв формуванню Легіону УСС як самостійної військової