Читати книгу - "Спомини"

одиниці в лавах австрійської армії. Помер 1 квітня 1922 р. на засланні на острові Мадейра (Португалія). Майже через 50 років після смерти його тіло виявили нетлінним і в 1949 р. розпочався процес його беатифікації. 3 жовтня 2004 р. Карл І був беатифікований папою Іваном Павлом II, а в 2008 р. перепохований в імператорському гробівці в церкві капуцинів у Відні. Про нього див.: Jan Mikrut. Kaiser Karl I. (IV.) als Christ, Staatsmann, Ehemann und Familienvater. Wien 2004; Bernhard A. Macek. Kaiser Karl I. Der letzte Kaiser Österreichs. Ein biografischer Bilderbogen. Erfurt 2012.(обратно) 279

Габілітація — захист наукової праці (дисертації), який дає право викладати в університеті.

(обратно) 280

Іспанка, або іспанський грип — пандемія грипу, що в 1918–1919 pp. охопила більшу частину світу й забрала життя 50-100 мільйонів чоловік.

(обратно) 281

Беручи до уваги прийняті свого часу в Галичині правила транскрипції німецьких імен (ü→і), можна припустити, що тут мається на увазі Йозеф Мюллер (Josef Müller, 1863–1941). Мюллер працював у Інсбруку спершу як доцент і викладач філософії (з 1898), а згодом як професор догматики (1901-1938) (див.: F. Lakner. Die dogmatische Theologie an der Universität Innsbruck // Zeitschrift für Katholische Theologie 80 (1958) 126–127). Особлива подяка о. Петру Терлецькому та о. єзуїту Отто Муку (Otto Muck) за поміч у пошуку відомостей про професорів Інсбруцького університету.

(обратно) 282

Гайнріх Брудерс (Heinrich Bruders) — єзуїт, працював разом із Йозефом Мюллером на богословському факультеті Інсбруцького університету, де в 1909–1919 pp. викладав історію догми. На відміну від свого попередника Йогана Качталера (Johann Katschthaler), Брудерс у своїх викладах використовував не систематично-апологетичний, а історично-евристичний підхід. Див.: Emerich Coreth, SJ. Die Theologische Fakultät Innsbruck. Ihre Geschichte und wissenschaftliche Arbeit von den Anfängen bis zur Gegenwart. Innsbruck 1995, c. 94.

(обратно) 283

Josef Slipyi. Die Trinitätslehre des byzantinischen Patriarchen Photios // Innsbrucker Zeitschrift für katholische Theologie 44 (1920) 538–562, 45 (1921) 66–95. Передрук: Твори, т. 1, с. 91–158. Див. також рецензію на цю працю отця-доктора А. Іщака: Богословія, т. 1. Львів 1923, с. 321–326.

(обратно) 284

Читай: “Мюллером”. Див. прим. 143 вище [у електронній версії — прим. 281. — Прим. верстальника].

(обратно) 285

Йоган Штуфлер (Johann Baptist Stufler, 1865–1952) — єзуїт (з 1892), у 1908–1935 — професор догматичного богослов’я в Інсбруку, у 1935–1938 — почесний професор, неосхоластик моліністичного напрямку, викладав догматику в Інсбруцькому університеті з 1904 р. (див.: Karl Hausberger. Stufler Johann Baptist // Biographisch-Bibliographische Kirchenlexikon, т. 9, с. 119–120; E Lakner. Die dogmatische Theologie an der Universität Innsbruck // Zeitschrift für Katholische Theologie 80 (1958) 127–129).

(обратно) 286

Хоч Йосиф Сліпий пише тут про одну дипломатичну місію Колесси й Бонна, насправді в той час у Римі діяли паралельно дві українські дипломатичні місії, які представляли окремо ЗУНР і УНР. Дипломатична місія ЗУНР була акредитована не при Апостольському Престолі, а при італійському урядові, але займалася також налагодженням зв’язків із Апостольською Столицею. У 1921 р. її очолював Олександр Колесса (літературні псевдоніми і криптоніми: Олекса Ходовицький, О. K., К-a та ін., 1867–1945) — літературознавець та мовознавець, фольклорист і поет, громадсько-культурний діяч. Працював доцентом (1895–1898) і професором Львівського (1898–1918) та Віденського (1920–1921) університетів. Після закриття місії в Римі 1 листопада 1921 р. він виїхав до Праги, де й працював до кінця життя: спочатку у Карловому університеті (1923–1939), а згодом в УВУ, в якому він був одним із засновників та багатолітнім ректором (1921–1922, 1925–1928, 1935–1937, 1943–1944). Автор численних досліджень з українського мово- та літературознавства.

Українська дипломатична місія УНР проіснувала трохи довше і мала певні успіхи. Спочатку її очолював граф Михайло Тишкевич, а після його переведення на мирну конференцію в Париж у серпні 1920 р. — о. Франц Ксаверій Бонн (1882–1941) — бельгійський редемпторист, що прийняв східний обряд. Він був родом з м. Брюґґе у Фландрії, у 1902 р. вступив до чину редемптористів, у 1908 р. був висвячений на священика, у 1911 р. прибув до Галичини, щоб вивчити українську мову та підготуватися до місії серед українців на поселеннях у Канаді, однак через війну його місія була відкладена і він залишився в Галичині. У 1918 р. служив капеланом УГА, у 1919 р. був членом української делегації на переговорах з представниками країн Антанти, а в 1919–1920 pp. став радником та виконуючим обов’язки голови української надзвичайної дипломатичної місії при Апостольському Престолі. Місія мала кілька важливих завдань: правдиво інформувати Апостольський Престол про політичне та військове становище в Україні, домогтися призначення апостольського візитатора для України й отримати допомогу ліками та грошима для ранених та полонених. Назагал місія була успішна, бо 20 лютого 1920 р. папа Бенедикт XV призначив о. Джованні Дженоккі апостольським візитатором для України. Місія також отримала пожертву в сумі 100000 лір від папи та 50000 лір від Східної конгрегації на допомогу для священиків Галичини. З переходом Директорії УНР у вигнання в листопаді 1921 р. місія, фактично, перестала існувати. Після свого звільнення 1 листопада 1921 р. о. Бонн виїхав до США, де душпастирював серед українських поселенців в штаті Пенсільванія. Помер 21 листопада 1941 р. у Саут-Дірфільт (Пенсильванія). Див.: Іван Хома. Апостольський престіл і Україна 1919–1922. Рим 1987; Ліліана Гентош. Ватикан і виклики модерности: Східноєвропейська політика папи Бенедикта XV та українсько-польський конфлікт у Галичині (1914–1923 pp.). Львів 2006, с. 305.

(обратно) 287

Енріко Бенедетті (Enrico Benedetti, 1874–1941) — папський шамбелян і довголітний працівник Конгрегації у справах Східних Церков, великий прихильник католицизму візантійського обряду. Родом з Риму, висвячений у 1897 р. З 1900 р. викладав у Папському Урбаніянському колегіюмі під егідою Конгрегації поширення віри. Анджело Ронкаллі (майбутній папа Іван XXIII) у своїх відомих споминах “Щоденник душі” згадує Бенедетті як свого викладача. У