Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Ось, подивіться!..

— Шовк чудовий, — похвалили матінка Цзя й тітонька Сюе. — Але з «легким серпанком» ні в яке порівняння не йде, хоча роблять його в імператорських майстернях.

— Кажуть, буцім шовк цей виробляють спеціально для імператора! Як же він може бути гіршим за той, у який колись одягалися прості чиновники? — запитала Фенцзє.

— А ти пошукай такий шовк, у нас, напевно, зберігся, — перебила її матінка Цзя. — Якщо знайдеш два шматки, подаруй бабусі Лю. Можливо, є ще й блакитний, принеси мені — я зроблю запону для ліжка. А що залишиться, віддамо служницям на підкладку для безрукавок. Навіщо матерії даремно лежати — згниє ж.

— Цілком із вами згодна! — мовила Фенцзє й наказала служницям віднести шовк.

— Тут затісно, — зауважила матінка Цзя, — прогуляймося!

Аж тут у розмову втрутилася стара Лю.

— Я чула, — сказала вона, — що знатні родини живуть у великих будинках. І от учора мені довелося побувати в покоях поважної пані: там усе велике — і скрині, і шафи, і столи, і ліжка. Приміром, шафа більша за кімнату в нашому будинку! Не дивно, що у дворі стоять високі сходи. Спершу я не зрозуміла, для чого вони, думала, щоб лазити на дах сушити білизну! А потім здогадалася, що без них не дістати речі з шафи! Але ця маленька кімнатка видається мені кращою за великі! І речі тут усі чудові, тільки я не знаю, як багато з них називаються. Мені навіть жаль іти звідси!

— Я покажу вам місця красивіші! — сказала Фенцзє старій. — Ходімте!

Усі покинули павільйон Ріки Сяосян і ще здалеку помітили на ставку човен.

— Позаяк уже човен пригнали, покатаємося трохи, — запропонувала матінка Цзя й попрямувала до обмілини Осоки, біля острова Водяних каштанів.

По дорозі на ставок вони зустріли жінок, які несли кошики, обтягнуті різнобарвним шовком із золотими візерунками.

— Де накажете накрити сніданок? — запитала Фенцзє в пані Ван.

— Запитай стару пані, — відповіла та, — де вона накаже, там нехай і накривають.

— Непогано б улаштуватися в Таньчунь, — почувши їхню розмову, запропонувала матінка Цзя. — Ти зі служницями займися сніданком, а ми поки покатаємося.

Фенцзє разом із Лі Вань, Таньчунь, Юаньян і Хупо найкоротшим шляхом рушили до кабінету Осінньої свіжості. Жінки з кошиками пішли за ними.

Столи накрили в залі Світлої бірюзи.

— Ми насміхаємося з чоловіків, які збирають гостей, аби гарненько попоїсти й випити, — зауважила Юаньян. — А сьогодні ми приймаємо шановну особу.

Простодушна Лі Вань не зрозуміла натяку, одначе Фенцзє відразу здогадалася, що Юаньян має на увазі стару Лю.

— От нарегочемося! — всміхнулася вона й почала радитися з Юаньян, який би влаштувати жарт.

— Од вас ніколи нічого доброго не дочекаєшся! — мовила Лі Вань. — Ви хоч не діти, а на думці лише пустощі. Неодмінно розповім старій пані!

— Це я придумала, — сказала Юаньян, — друга пані Фенцзє тут ні при чому.

Незабаром підійшли інші й почали сідати де заманеться. Служниці подали чай, а Фенцзє заходилася розкладати оправлені сріблом палички із чорного дерева.

— Принесіть сюди той кедровий столик, — розпорядилася матінка Цзя, — для бабусі Лю.

Служниці виконали наказ. Фенцзє підморгнула Юаньян, та відвела стару Лю вбік і тихо сказала:

— Хто за столом сплохує, з того всі сміються — так у нас у домі заведено. Ти вже не ображайся!

Нарешті всі розсілися. Тітонька Сюе встигла поснідати вдома, тому їсти не хотіла, сиділа осторонь і пила чай. Баоюй, Сян’юнь, Дайюй і Баочай зайняли місця за одним столом з матінкою Цзя. Пані Ван та Інчунь із сестрами розташувалися за іншим столиком. Стара Лю сиділа за окремим столом поруч із матінкою Цзя.

Матінка Цзя звикла, щоб під час їжі біля неї стояли служниці з полоскальницями, мухогонками й рушниками. До обов’язків Юаньян це не входило, тому, коли вона взяла мухогонку й стала біля матінки Цзя, інші служниці зрозуміли, що вона збирається пожартувати з бабусі Лю, і поступились їй місцем. Прислужуючи матінці Цзя, Юаньян непомітно зробила очима знак старій Лю. Та відразу догадалась, у чому справа, і сказала:

— Не турбуйтеся, панянко!

Палички для їжі здалися бабі занадто важкими, і вона раз у раз упускала їх. Це Фенцзє і Юаньян навмисно поклали бабусі Лю старі чотиригранні оправлені золотом палички зі слонової кістки, якими давно вже ніхто не користувався.

— Та це не палички, а дрючки! — скрикнула стара. — Важчі за сільські лопати! Хіба з ними впораєшся!

Усі розсміялись. У цей час одна із служниць відкрила кошик і вийняла з нього два блюда