Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Після нашої ночі я вирішив, що у нас є шанс, нехай і не відразу, але у тому, що вона не вимагатиме розлучення — був упевненим. Але дружина була непохитною. Вигнала мене майже в одних трусах надвір, а тепер кожна моя спроба була принизливим видовищем.

Вона змінилася, і не на краще, і причина саме в мені. Я ідіот, тепер не знаю, що робити.

Кілька тижнів тому я просив її не гарячкувати, але навіть слухати не стала. Олеся вперта, і якщо вона чогось хотіла, то домагалася. Ось я й здався.

Можливо, нам не судилося бути разом, якщо все вийшло так? Що я ще можу зробити? Звісно, я її кохаю. Я нікого не кохав так, як свою дружину, але сил не було боротися. Та й з ким боротися, з нею самою? Це не варіант, мені доведеться відпустити її та дати шанс на нормальне життя.

Що я маю? Одна думка, що Олеся житиме без мене, можливо, вийде знову заміж, а я був впевненим, що з цим проблем у неї не виникне, що я ніколи не зможу її торкатися і бути з нею — дратувала. Ось що тут робити? Чи, може, купити їй острів? Знову кидатися в ноги та просити вибачити мені? Сам винен, Заремський, ти все зробив своїми руками, навіть не руками, а іншим місцем.

Стук у двері відриває мене від тривожних думок.

— Андрію, ти зайнятий? — висовує голову Вероніка з приймальні.

— Зайнятий, — не хочу ні з ким зараз розмовляти, особливо з нею.

Мене бісить сама думка, що ця дівчина стала причиною мого розлучення. Але, мабуть, помічницю моя відповідь не задовольнила, і вона вирішила зайти до кабінету.

— Ти не чула? Я сказав, що зайнятий, мені ніколи розмовляти з тобою, і до того ж робочий день закінчився, можеш іти.

— Мені хотілося допомогти тобі, ти сьогодні такий напружений, — Вероніка каже, ніби муркоче, і підходить до мене ближче. — Хочеш масаж?

Я дратуюся, коли ловлю руки дівчини у себе на плечах.

— Що ти робиш? Ти написала заяву на звільнення? Скільки я тебе проситиму зробити це по-доброму? Скільки ти кандидатів відшила, Вероніко? Я прошу тебе піти, мені не хотілося звільняти тебе, але, судячи з усього, доведеться.

— Та що з тобою таке? Ти розлучаєшся, я думала, ми можемо тепер бути разом! — вона ще й обурюється.

Дивлюся на неї знизу і ставлю собі одне, сука, питання: як ти міг клюнути на цю дурепу?

— Вероніко, йди додому, — втомлено потираю долонями обличчя. — І можеш завтра не приходити, я сам буду вводити у курс справи нову людину, на крайній випадок, покличу Аліну з відділу кадрів, вона вже точно знає все.

— Андрію, ну нам же з тобою так добре було разом, зізнайся сам собі. Розумію, тобі погано, що доводиться уникати звичного життя, але глянь на це з іншого боку, ти вільний, — її голос настільки спокійний, що ступінь мого роздратування піднявся ще вище, ніж був п'ять хвилин тому. — Ти  не кохаєш її, я ж бачу. Збоку видніше, чому ти так убиваєшся?

— З чого ти, на хрін, взяла, що я не кохаю Олесю? — кричу у відповідь на її погляд збоку. — Те, що ми з тобою зайнялись сексом, ще не означає, що я не кохаю свою дружину, і взагалі знаєш що? Це все було помилкою, і ти теж помилка. Пішла геть з мого кабінету, щоб я тебе більше не бачив, зарплата прийде тобі на картку, можеш не турбуватися із заявою. Тебе однаково вже звільнено.

Дівчина важко вдихає повітря, мабуть, мої слова сильно зачепили її самолюбство, і, підірвавшись з мого столу, де вона мило всілася своєю п'ятою точкою, підійшла до дверей.

— Ти, Заремський, ще пошкодуєш, що так повівся зі мною. Ти забув, що я була твоєю помічницею довгий час і знаю усі твої слабкі місця, тож наступного разу подумай, чи тобі потрібні проблеми. Виродок.

Дівчина вискакує з мого кабінету, як ошпарена, а я дивлюся їй услід і вкотре ставлю собі питання: якого біса мені не вистачало в житті, що я поліз із цією дурепою у ліжко?

Якби можна було відмотати час назад, я навіть на роботу її не взяв би, чим я думав? Мене анітрохи не лякають її загрози, все, що вона робила, була видима чиста робота, ніхто ніколи не дізнається, на чому стоїть мій бізнес, тим паче рядові співробітники, тому Вероніка дуже переоцінила свої можливості.

Не хотів її звільняти ось так, адже тоді точно поповзли б чутки в компанії, а я не хотів цього, у мене є репутація, є люди, які мені довіряють і чекають від мене яскравих і грандіозних звершень, а ніяк не інтрижку з помічницею.

Блін, та вона була простим секретарем, навіщо вона нав'язала мені це безглузде слово “помічниця”? Не дуже моє життя ускладнюється, якщо ця дівчина залишить свою посаду у приймальні.

Залишається ще раз поїхати до Олесі та просити повірити мені та пробачити. Навіть не знаю, з чого почати, проте вона вже стає чужою і далекою.

Раніше я завжди знав, що ми будемо разом. Скільки не сварилися, скільки не били посуд і ображалися, але в нашому домі ніколи не звучало слово “розлучення”, в принципі, як і слово “зрада”. То чого я хочу? Щоб жінка, якій я зробив боляче, вибачила мені?

Насправді я її розумію, якби вона мене зрадила, я б просто рвав і метав, убив би, швидше за все, тому що власник. Тому те, що робить Олеся — ще квіточки. Зрозуміло, що так легко мені все не пробачить, але й ніхто не каже, що буде легко. Просто, розлучення, серйозно? Невже цього вона хоче? Що ж у тебе в голові, моя дівчинко, і як мені до тебе достукатися?