Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шум і лють, Вільям Фолкнер 📚 - Українською

Читати книгу - "Шум і лють, Вільям Фолкнер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шум і лють" автора Вільям Фолкнер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 94
Перейти на сторінку:
моїх прасок, гейби від туфлів загорнутих, теж на воді вилежується. Подейкують чорнюки, ніби тінь потопельника весь час у воді над ним пильнує. Вода виблискує, грає, мовби дихає, і пліт погойдується, дихає начебто, й всякі тріски-уламки плинуть напівзанурено — на мирний сон у морські печери та гроти. Вага витісненої рідини дорівнює чомусь від чогось. Reducto-absurdum (чи то зведений до безглуздя) загальнолюдський досвід — і дві малі шестифунтові праски заважать більше, ніж одне велике кравецьке залізко. Що за безбожне марнотратство, сказала б Ділсі. А Бенджі відчув, коли померла бабуся. Він плакав. Він унюшив це. Унюшив!

Буксир човпе назад: розтинає воду на два довгі котки-вали. Ось нарешті й до плоту докотилося, сколихнуло його відгуком руху, пліт цмокнув, вилазячи на прикочений до нього вал, і тут протягло заскреготали, відчиняючись, двері, й двоє чоловіків винесли байдарку-одиначку. Опустили її на воду, а за мить вийшов із веслами й Джеральд Бленд. У фланелевих штанях, сірому піджаку й жорсткому солом’яному брилику-канотьє. Чи то він сам десь вичитав, чи то його матінка дошукалася, що оксфордські студенти веслують у фланелевих штанях і бриликах-канотьє, і так-ото на початку березня купили Джеральдові човника, й він прибув на річку в тих своїх фланелевих штанцях і в тому солом’яничку на голові. Обслуга човнярська збунтувалась, пригрозивши викликати полісмена, та на Джеральда це аж ніяк не подіяло. У таксі прибула ж і його матінка, укутана в хутряну шубу (заздріть, дослідники-полярники!), та й провела сина в те плавання. А вітер — шість балів, а по річці крига зграями, неначе ті вівці задрипані. Відтоді я як зачепився за думку, так і досі її тримаюсь: Пан Біг не тільки джентльмен і зроду спортовцем був, а ще й неодмінно кентуккієць уродзоний. Коли син її відплив, місіс Бленд зробила гак і повернулася до річки, та й поїхала на малій швидкості берегом, паралельно курсу синочка Джеральда. Подейкують, можна було подумати, ніби ті мати й син зовсім одне одного й не знають: ну геть тобі король і королева, не дивлячись одне на одного, перетинають штат Массачусетс парою планет по паралельно-суміжних орбітах.

Ось він сів у свою байдару й запрацював веслами. Нічогенько веслує. Та й пора вже ж. Кажуть люди, умовляла його матінка перескочити з веслування на якийсь інший подібний різновид спорту, котрий був би не до вподоби чи не до спромоги його однокурсникам, але цим разом він уперся — й край. Якщо слово «уперся» хоч скількись суголосне з його позами знудьгованого принца, та з жовтокучерявістю, та з фіалковими очима, та з довгими віями, а ще — з костюмами від нью-йоркських кравців. А матуся ж його не нахвалиться Джеральдовими скакунами, та Джеральдовими чорнюками, та Джеральдовими хабалицями. Тамтешні мужі та батьки, либонь, страшенно всі пораділи, коли вона взяла свого Джеральда та й вивезла з Кентуккі в Кеймбридж. Вона тут, у місті Бостоні, винаймає помешкання, а Джеральд має своє окреме, окрім кімнат при коледжі. Вона схвалила Джеральдове спілкування зі мною, позаяк я виказав хоч сяке-таке знаття законів noblesse oblige[4], народившись південніш риси Мейсона — Діксона, а ще схвалила його знайомство з двома чи трьома, котрі задовольняли її географічні вимоги (це як мінімум). Принаймні це йому простила. Чи то поблажливо з цим змирилася. Одначе відтоді, як вона здибала Споуда, коли той уночі виходив із каплички… Він каже: нізащо не повірить, що вона порядна жінка, бо ж порядна хіба стане походжати глупої ночі по закапелках… ну, а вона ніяк не може пробачити Споудові тих аж п’ять слів-частин його довжелезного імені-прізвища, а поміж них — подумати тільки! — і найменування одного англійсько-герцогзького роду, котрий і подосі ніяк не вимре. Певен: вона втішилася здогадом, що то котрийсь нікчемний Менґо чи Мортемар поєднався з воротаревою донькою. Що, до речі, цілком імовірно, і байдуже, вигадала вона це чи ні. Недаремно ж Споуд був чемпіоном світу серед лобуряк (у сутичках фіналу там дозволяються хапи й підніжки).

Байдара стала вже цятою, весла блискають на сонці через рівні проміжки часу, й видається, ніби то саме ці бляски-виблиски й рухають човна. Чи була у вас коли-небудь сестра? Ні, але всі вони сучки. Чи була у вас коли-небудь сестра? Одну хвилину була. Сучки. Не сучка — одну хвилину постояла на порозі. Дальтон Еймс. Дальтон Еймс. Сорочки фірми «Дальтон». Я весь час гадав, що вони в нього просте армійське хакі, а це придивився — з цупкого китайського шовку чи щонайтоншої фланелі, бо обличчя від них у нього засмагліше, а очі — блакитніші. Дальтон Еймс. Ледь-ледь не дотягнув до елеґантськості. Бутафорія, пап’є-маше. А помацаєш — ой, ні! Азбест! Але все ж таки й не бронза. Але в дім не привела його жодного разу.

«Не забувай, що й Кедді — жінка. І вона має дещо робити, зважаючи на свої причини, жіночі».

«Чом ти не приводиш його в дім, Кедді? Навіщо прирівнюватися до чорнючок — у траві в канавах у темному лісі спекотно приховано несамовито в темному лісі?»

А вже довгенько я чую годинничка в кишені, й листи крізь піджак порипують, як притисну їх грудьми до поруччя, поглядаючи на тінь та тішачись, як спритно я її перехитрував. Рухаюся вздовж поруччя — дарма, костюм мій також темний, а руки можна витерти, — веду до берега мою ошукану тінь. Ось і довів, злив із тінню від причалу. І подався від моста на схід.

Гарвард Мій хлопець гарвардець Гарвард гарвард… Вона зазнайомилася з тим прищуватим дитятком на змаганнях-забігах із пістрявими стрічками. Пригинається до паркана, викликає її свистом, мов собачку. А в їдальню до нас нізащо не поткне носа, то мама виснувала, що він наміряється заманити її десь чимдалі та обмарити, одурманити чимсь. І все ж таки хай там який шелихвіст Лежав біля ящика під вікном ревучи що міг підкотитися в лімузині з квіточкою в петельці. Гарвардського. Квентіне, це Герберт. Мій гарвардський хлопчик. Герберт буде вам великим братом уже пообіцяв Джейсонові

Люб’язний, целулоїдний, мов комівояжер. На все обличчя вищир білозубий, а не усмішка. Я вже начувся про Квентіна. Повне обличчя зубів, але без усмішки. Ти сама поведеш машину?

Сідай, Квентіне.

Сама поведеш машину!

Це її власна автівка Та ти пишайся своєю сестричкою У неї першої на все місто своя машина Гербертів подарунок Щораночку брала уроки водіння Хіба ти не отримав мого листа Містер і місіс Джейсон Ричмонд Компсон повідомляють про одруження їхньої дочки Кендейсі з

1 ... 26 27 28 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шум і лють, Вільям Фолкнер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шум і лють, Вільям Фолкнер"