Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

Яна                                                                                               

 Я взялась за ручку дверей, збираючись попрощатися з мажором, як він раптово вдарив по керму.                

 — От чорт! — і відкинувся на спинку крісла, поглядаючи на дзеркало заднього виду.                         

 — Що там? — насупилась і обернулася назад.               

 Позаду нас стояв джип і навіть не спромігся погасити фари.                                                                                              

 — Йому не набридло? — зітхнула роздратовано. — Чому твій батько постійно стежить за нами? Чому не може залишити тебе в спокої, поки сам не одружишся? 

 — Тебе це справді хвилює? — уїдливо запитав цей блазень. — Переживаєш за мою долю?                          

 — За свою! — загарчала, уткнувшись обличчям у долоні. Підняла голову і нагородила Шведу лютим поглядом. — Ти мене дістав. І стеження це дістало, і ревнощі твоїх ненормальних шанувальниць.                

 — Пф… — усміхнувся гад і відчинив двері машини. — Ходімо, — простяг як ні в чому не бувало руку, сяючи білозубою усмішкою.                                                          

 Втомлено зітхнула і вибралася назовні. Відвісила водієві джипа низький уклін і дозволила Шведі взяти себе за руку. Він тут же обійняв мене і повів до парадної, вдаючи, що шепоче мені на вухо щось миле. 

 — Сопітимеш мені в шию, залишишся без дівчини, — пригрозила тихо, не забуваючи посміхатися.             

 — Бондар, — посміхнувся гад. — Ти схожа на піранью. 

 — Я і є вона, — клацнула зубами і приклала магніт до дверей.                                                                                    

 — Можна я почекаю в тебе поки наш шпигун не поїде? — Запитав він, заходячи в ліфт. — Хай тато думає, що ми разом ночуємо. Хоч іноді.                                              

 Закотила очі й уткнулася чолом у стіну ліфта.             

 — Та гаразд,— безтурботно відмахнувся Шведа.— Я замовлю нам піцу.                                                             

 — Як мило з твого боку, — удавано посміхнулася, подумки намагаючись змиритися з тим фактом, що ще годину, а може й дві, проведу в товаристві цього мажора.                                                                                   

 Квартира зустріла тишею. На душі стало трохи важко. Відчуваю, що Денис віддаляється від мене, хоч раніше такого не помічала. Ми майже відразу почали жити разом і майже ніколи не сварилися. Нам разом було спокійно.                                                                                

 Шведа акуратно поставив взуття, зняв куртку та дістав телефон.                                                                                     

 — З ананасом?                                                                     

 — Як ти здогадався? — здивовано подивилась на нього.                                                                                        

 — Завжди знав, що ти збоченка, — підморгнув цей нахаба і набрав службу доставки.                                      

 Я любила піцу з ананасами, грецький салат, фруктовий чай, але не думала, що Шведа про це знає. Наприклад, Денис досі питає, скільки ложок цукру мені класти, хоча я п'ю без нього.                                                           

 Ввімкнула на кухні світло і пройшла, стримуючи важке зітхання.                                                                                    

 Знову гора посуду.                                                                 

 — Вам просто треба купити посудомийну машину, — хмикнув Шведа, простеживши за моїм сумним поглядом.                                                                                     

 — Не всі такі ж мажори, як ти, — огризнулася і почала закочувати рукави.                                                          

 — Розслабся, — хмикнув він. — Так і бути, допоможу тобі по старій дружбі.                                                      

 — Що допоможеш?! — здивовано запитала, відчуваючи, як розширились мої очі.                              

 — Посуд помити, — похитав головою і ввімкнув у раковині воду.                                                                     

 Невимушено взяв тарілку і сунув її під потужний холодний струмінь.                                                              

 — Та ти не вмієш цього робити! — вигукнула, сміючись.

 Налаштувала воду, взяла губку, видавила на неї засіб для миття посуду та вручила Шведі.                                 

 — Тепер мий. Губкою. З обох боків тарілки. Зрозумів? 

 — О, все так складно? — здивувався мажор, маючи розгублений вигляд.                                                               

 — Давай-давай, три, — командувала з важливим виглядом, а сама намагалася не розсміятися. — Отак, — опустила руку поверх нього і провела по тарілці.   

 — Ти надто близько… — раптом хрипло видавив Шведа. Тарілка з його рук вислизнула і впала в раковину, розбивши посуд, який там лежав.             

 — Твою… матір… — багатозначно вилаялася і подивилася на мажору, що сміється.                             

 — Після походу куплю нові, не парься, — відмахнувся він, дістаючи уламки. — До речі, ти вже зібрала речі у похід?                                                                                        

 — Трохи, — пожала плечима, замислившись. — А що ще з собою потрібно брати? Вода, їжа... Може ще спальник, але в мене його нема.                                      

 — Він тобі не знадобиться, — усміхнувся мажор і раптом зашипів, відсмикнувши руку. — Твою… бл… — видихнув крізь зуби і з задоволеною пикою продемонстрував мені порізаний палець. — Лікаре, потрібна негайна медична допомога, — а либа від вуха до вуха. І чого такий задоволений, питається?