Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Цей монстр здатен був убити білого мага самим лише своїм виглядом, я вже не кажу — звуком. Значить, про їзду містом можна було забути, мені тільки штрафів за порушення громадського порядку не вистачало. Доведеться завести гараж десь на околиці і залишати це чудовисько там… Тому що питання якогось іншого вибору більше не стояло.

Торговець привітав моє повернення сумішшю роздратування і захоплення.

— Мужик! Скільки воно коштує?! — Заволав я, перекрикуючи ревіння двигуна.

— Чотири тисячі! — загорлав він у відповідь. — Але ми дамо вам розстрочку на два роки!

— Беру!

Ось так я став власником найстрахітливішого транспортного засобу на всю Інгерніку. Одне слово — чорні рулять!

Мотоцикл став тим ковтком свіжого повітря, який дозволив мені вийти із викликаного чорною магією емоційного «запою», він об’єднав у собі старе і нове, життя напередодні і життя зараз, здобуту міць і завойовану свободу. Здається, я був останнім у групі, хто ще не прийшов до себе. Побачивши мене бадьорим і злим, Містер Ракшат зітхнув і з полегшенням взявся муштрувати нас з подвоєною енергією — цього року «природного відбракування» в нашій групі не передбачалося.

Монструозний агрегат (завбачливо помальований виробником в чорний колір) поселився в шопці на міському звалищі (тамтешній сторож мені ще давніше дещо заборгував). Зручність була подвійна: по-перше, ніхто не бачить, по-друге, ніхто не чує, і, нарешті, просто дешево, а красти щось у чорного мага мешканці звалища не наважилися би навіть під страхом смерті — виключно забобонна публіка. В цілому, ідеально, якщо не звертати уваги на сморід. Відчути усю повноту щастя мені заважали обмеження, які накладав на нічну їзду шум двигуна — маршрут мого слідування можна було прослідкувати за звуком, а це не сприяло конспірації (пам’ятати, пам’ятати про НЗАМПІС!). Оскільки зміна машини навіть не обговорювалася, слід було придумати, що можна зробити для її покращення. Алхімік я чи ні?

З точки зору чистої алхімії, проблема розв’язку не мала, якщо не вважати розв’язком велику купу подушок, примотаних з усіх сторін. Одначе я нутром відчував, що вихід є — на цю думку мене наштовхнула сама конструкція механічного зомбі. Використати закляття для управління двигуном було геніальним рішенням, котре позбавляло власника проблем з запуском і холостим ходом, конструкція не дотягувала до ідеалу лише зовсім дещицю. Образливо, ні?

Тиждень я копався у «Практикумі Бойового Мага», попутно забавляючись тим, якою кількістю евфемізмів можна замінити вислів «чорна магія». На трьохстах двадцяти сторінках я налічив двадцять чотири варіанти. Слово «прокляття» зустрілося лише раз. Просто патологія якась… Рішення прийшло по дорозі в Редстон від чергового клієнта: був уже вечір, сутеніло, а фара не хотіла вмикатися. Закляття, яке керувало двигуном, вирішило поігнорувати динамо-машину. Ну, не подобалася вона йому! Двигун грівся, як пічка, а розжарити один маленький волосок лампи-жарівки не міг — проміжні ланки у вигляді обмоток і дротів відторгалися. Проблема була принциповою: чорне закляття — не хімічна конструкція, створена майстром раз і назавжди, вона існує у вигляді рівноваги потоків, постійного руху, псевдожиття. Двигун був єдиним організмом, зі своїм ритмом роботи, а динамо-машина — чужорідною накладкою з іншою логікою буття; сильний організм хотів відторгнути чужорідне тіло. По-хорошому, їх треба було виконати у вигляді двох окремих модулів, які проходили б одне крізь одного, будучи при цьому взаємно незалежними. Задумавшись над конструкцію освітлювального блоку, я неминуче дійшов до питання про джерело енергії, і тут мене осяяла ідея: змінний струм! Хвиля!!

Алхімічні частини нової конструкції я виготовив у майстерні сам. З приводу магічної частини довго вагався, але все-таки креслити в пентаграму в гаражі не наважився — пішов до містера Ракшата просити місце в лабораторії. Інструктора помітно вразила ступінь моєї відповідальності, місце він мені дав і навіть проконсультував відносно результату.

— Не знаю лише, навіщо вам цей амулет, — багатозначно натякнув він.

— О, — засяяв я, — це буде революція в глушниках!

Хай помучиться цікавістю.

Оцінити моє мою виключну майстерність і унікальний талант був запрошений Чвертка. На той момент прилад було не тільки змонтовано, він вже двічі пройшов польові випробування — їздити стало набагато комфортніше.

Чвертка з повагою роздивлявся мій агрегат.

— Кльовий ровер! Швидко бігає?

Я відмахнувся:

— Не те, дивися сюда!

А краще — слухай. Я повернув стартер, і земля здригнулась.

— Вау! — потрусив головою незвичний до моєї машини Чвертка.

Я вишкірився і повернув на корпусі непомітний важіль.

Ревіння ніби відрубало, грім перетворився в басовите гарчання, а з фари, встановленої на кермі, линула хвиля сліпучого світла.

— Ва-ау!!! — Чвертка ніби прилип до мого мотоцикла. — Як зробив?

— Чорна магія.

Чвертка підняв догори брову.

— Ну, як тобі пояснити… Рух поршнів замість звукової хвилі генерує світлову.

— Патентуй!

— Що? — Не зрозумів я.

— То! Патентуй, — повільно повторив він. — Хто побачить — моментально зіпре.

— Та що ти… — Влазити в бюрократичні дебрі мені не хотілося.

Чвертка махом вловив мій настрій:

— Хочеш, я цим займуся? Прибутки — навпіл.

— Згоден!!

Адже половина — це краще, ніж нічого, вірно? Чвертка краще за мене знається на таких речах, у нього тато якийсь там магнат, а в самого Рона була теорія, що чуття на гроші передається в спадок. Її і перевіримо.

Життя для мене знову заграло фарбами, та що там, просто полилося золотим дощем. Гроші (багато грошей), лють бойових сутичок, смак перемог і свідомість того, що я, за словами Чвертки, «ге-ні-аль-ний»! Що ще потрібно чорному магові для щастя? (Дурне питання! Звістка про те, що НАЗАМПІС закрили, а капітана Бера повісили, природньо.)