Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дикі володарі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дикі володарі"

249
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дикі володарі" автора Володимир Костянтинович Пузій. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 36
Перейти на сторінку:
робити далі.

…А може, правильно чинив вождь Елл-Мах, коли забороняв Ом-Канлу йти? Зрештою, чого він домігся? Відшукав Квітку? Але йому ніколи не забрати її із собою, бо диво не можна зірвати, як неможливо загасити велике Сонце.

У селищі ж існує суворий закон: нікому не дозволено на свій розсуд розпоряджатися часом, відведеним на спільні справи. Ом-Канл мусив йти на полювання, а не самотою в гори. Елл-Мах був непохитний, він і чути нічого не бажав про те, що молодий ятру «здається, знайшов вихід»!

Тоді Ом-Канл збунтувався. Він навіть не розмірковував над наслідками свого вчинку (які, до речі, були настільки ж безсумнівними, як і хисткою була ймовірність удачі в пошуках ліків для Са). Ну що ж, сказав тоді Елл-Max, іди, мисливцю. Ти знаєш, що робиш. А я не сторожа тобі.

Старі ятру дивилися на Ом-Канла з несхваленням, однолітки — з жалістю чи нерозумінням (навіщо руйнувати власне життя, коли однаково нічого не виправити?). Проте він пішов.

Тепер, навіть якщо все вийде, він — вигнанець і йому доведеться залишити селище й жити відлюдником десь у горах. Або піти в інше селище й стати там людиною-без-імен. Можливо, років через п’ять йому дозволять «народитися» і дадуть перше ім’я. А ще років через десять — відправлять на ініціацію з юнаками, щоб він отримав друге. Доти він залишатиметься безправним, як вівця, — хіба на забій ніхто не поведе…

У таких роздумах минула ніч. Ледве почав загорятися світанок і хвиля світла покотилася сніжним покривалом гори, Ом-Канл став навколішки, щоб ушанувати світило молитвою.

Прагнучи до нього думками, Ом-Канл вирішив звернутися й до гори, щоб попросити дозволу зірвати Квітку. Він благав гору допомогти врятувати життя сина — і, здалося йому чи насправді, та відгукнулася. Не голосом і не видінням, а відчуттям гора відповіла Ом-Канлу, благословляючи на цей вчинок.

…Коли мисливець тремтячими пальцями зірвав Квітку, та засвітилася зсередини рівним сяйвом, яке, як пам’ятав Ом-Канл із наставлянь відлюдника, у жодному разі не повинне згаснути.

* * *

«Зірвавши Квітку, Ом-Канл насамперед міцно-преміцно прив’язав її до своїх грудей, щоб та постійно торкалася до тіла.

Зробивши це, рушив він у зворотню путь. Багато чого довелось витерпіти йому на цьому шляху, бо росла Квітка, як уже сказано було, високо-високо, у місці недоступному. Ом-Канл ледве пережив невелику лавину; ризикуючи життям, спускався стрімкими схилами і нарешті повернувся до селища.

Тільки поки ходив він за Квіткою, трапилося ще одне лихо. Єдина донька мудрого вождя гуляла біля струмка, і та ж сама гадюка, яка вкусила дитину Ом-Канла, напала на дівчинку».

* * *

Вони чекали його на підходах до селища; Ом-Канл передчував це. Трохи раніше він зустрівся із групою мисливців, і ті розповіли, що сталося.

Про решту неважко здогадатися.

Вождя серед них не виявилося, але стояв, байдуже дивлячись кудись поверх Ом-Канла, Ле-Тонд. Невже наставник теж на боці Елл-Маха?

Ом-Канл підійшов до них упритул і встав, намагаючись не хитатися й уважно стежачи, щоб груди його піднімалися й опускалася ритмічно.

…Палаюча Квітка обпікала шкіру на грудях протягом усієї подорожі. Спочатку було боляче, а тепер це сприймалося як камінчик у взутті: заважає, але зрештою перестаєш звертати увагу… От тільки засинати було складно. Лежачи на спині, Ом-Канл намагався розслабитися, забути про те, що далеко внизу, у селищі, вмирає-кам’яніє малюк Са. Палаюча Квітка не давала змоги забути.

Тепер, здавалося, вона пропалювала груди Ом-Канла наскрізь, і було дуже важко стояти перед одноплемінниками з незворушним виразом обличчя.

— Чи досяг ти успіху в своїх пошуках? — запитав один із них, Ста-Герл.

— Хвала Богам, так.

Ста-Герл посміхнувся з розумінням:

— Боги прозорливі, вони почули благання всього селища.

Ом-Канл кивнув погоджуючись. А що скажеш?

— Ти, напевно, знаєш, що єдину дочку Елл-Маха вкусила кам’яна гадюка, — вирішив більше не тягти Ар-Слаг. — Сам розумієш…

Ом-Канл розумів. «Малюк Са вмирає». Він стояв мовчки, втомлено дивлячись на одноплемінників, несвідомо стиснувши руки в кулаки.

— Ходімо, — мовив Ста-Герл. — Так треба, ятру. Ом-Канл повільно похитав головою. Вони, ймовірно, вирішили, що він відмовляється, але він просто намагався відігнати картинку, що встала перед очима: малюк Са, який перетворилося на живу статую.

— Послухай, ятру… — почав був Ар-Слаг.

— Залиште нас наодинці! — зненацька втрутився Ле-Тонд.

Усі перезирнулися і все-таки підкорилися. Видно було, що їм не до душі те, що доводиться робити, але по-іншому вчинити вони не могли.

Відійшли, залишили вдвох.

Ом-Канл дивився на наставника, силкуючись осягнути причини того, чому Ле-Тонд опинився тут. Інші — зрозуміло; але він…

— Сідай, — мовив літній ятру, опускаючись на нагрітий сонцем валун. — Сідай і послухай.

Але молодий мисливець продовжував стояти й просто у вічі, зверху вниз, дивитися на Ле-Тонда.

— Звичайно, ти вже перестав бути моїм учнем. Але… — наставник закусив губу.

— Селищу потрібніша Pi-Даль, — додав за нього Ом-Канл.

— Швидше, селищу потрібний Елл-Мах.

— А Елл-Маху потрібна Кам’яна Квітка.

— Так.

— Але ще зовсім недавно вождь мав іншу думку з цього приводу. Тоді Кам’яна Квітка не була йому потрібна.

— Давай не вестимемо порожніх розмов. Усе селище просить тебе…

— …пожертвувати власною дитиною?

Ле-Тонд схилив голову:

— Так.

…І саме ця відвертість збила молодого мисливця з пантелику. А чого він чекав? Неправди? Довгих лицемірних умовлянь? У всякому разі, не визнання наставником того, що селище готове вбити його, Ом-Канла, дитину заради доньки Елл-Маха. Молодий мисливець розумів, якою ганьбою для честі Ле-Тонда є подібне зізнання. Чому ж наставник?..

— Перш ніж приймеш рішення, подумай, що Pi-Даль ні в чому не винна, — як і твій син. Вони рівні у своєму горі. І ти — єдиний, кому вирішувати їхню долю. Тільки ти. Забудь про Елл-Маха, про мене, про селище — однаково буде так, як ти вирішиш. Своїм діянням, своїм бажанням урятувати сина ти — хочеш чи ні — взяв на себе ношу відповідальності за ці два життя.

Ом-Канл, перемагаючи біль, став перед Ле-Тондом на коліна:

— Я досі твій учень, о наставнику!..

* * *

«І сказав тоді шляхетний Ом Канл: „Сильно люблю я свого єдиного сина. Але якщо вмре донька вождя, той порине у відчай. Що буде тоді з селищем?“

І відніс він Квітку в шатро вождя».

* * *

Мовчали. Дивилися й мовчали.

Головне, що кудись поділи Ір-Мень. Якби вона зараз вибігла до нього та з голосіннями впала навколішки: «Не занапащуй сина!» — ні, не втримався б, не зміг…

Але селище було тихе й нерухоме. Воно витріщало очі й чекало — і немов боялося сполохати Ом-Канла.

Крок за кроком він якось подолав

1 ... 26 27 28 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі володарі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дикі володарі"